У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 липня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 29 грудня 2004 року, яким

                            ОСОБА_2,

                            ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

                            уродженця АДРЕСА_1,

                            ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

виправдано за ч. 1 ст. 286 КК України.

         Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 грудня 2005 року вирок стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.

         Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він 2 лютого 2000 року близько 12-ї год. 40 хв. на перехресті АДРЕСА_2, керуючи автомобілем “Пежо-405” транзитний номер НОМЕР_1, у порушення п.п. 12.1, 12.4, 16.10 Правил дорожнього руху України не обрав безпечної швидкості руху і, рухаючись зі швидкістю 85 км/год., не  надав дороги водію автомобіля “Опель-Омега” державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1, який користувався перевагою проїзду перехрестя, чим порушив дію дорожнього знаку пріоритету 2.1 “Дати дорогу”, що призвело до зіткнення транспортних засобів, у результаті чого пасажирам автомобілів “Опель-Омега” ОСОБА_3 та “Пежо-405” ОСОБА_4 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.

         У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить вирок скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд через однобічність і неповноту судового слідства, що призвело до неправильного застосування закону. При цьому він посилається на те, що свідки, чиї покази були покладені в основу виправдувального вироку, не були очевидцями події, а матеріалами справи доведено перебування ОСОБА_2 у нетверезому стані. 

 У касаційному поданні прокурор вважає, що судові рішення стосовно ОСОБА_2 є незаконними і підлягають скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями норм кримінально-процесуального закону. Зокрема, судом не проведено всебічного, повного дослідження і оцінювання доказів, не мотивовано, чому одні докази він узяв до уваги, а до інших відноситься критично. Крім того, виправдувальний вирок ґрунтується на доказах, які у судовому засіданні не досліджувалися.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Сорокіної О.А. про підтримання касаційного подання, обговоривши доводи касаційних подання і скарги, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора і скарга потерпілого підлягають задоволенню.

Статтею 323 КПК України встановлено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 22 постанови від 29 червня 1990 року №5 “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”, мотивувальна частина виправдувального вироку має містити результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі особи у вчиненні злочину.

Як видно з вироку, судом не виконано цих вимог закону.

Передусім, судом не досліджені належним чином і не отримали правильної оцінки показання потерпілого ОСОБА_1, який будучи неодноразово допитаним у ході досудового слідства і в суді запевняв, що рухаючись ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснювати поворот направо не збирався і сигналу світловими  покажчиками такого маневру не подавав. Крім того, пояснював,  що до перехрестя зі сторони вулиці ІНФОРМАЦІЯ_4 на великій швидкості їхав автомобіль “Пежо” і стверджував, що вантажного автомобіля на правій смузі руху там не було.

Такі покази потерпілого узгоджуються зі свідченнями ОСОБА_5, який, йдучи вулицею ІНФОРМАЦІЯ_4, був обігнаний автомобілем під керуванням ОСОБА_2 і бачив як той, не гальмуючи, виїхав на перехрестя, де і сталося зіткнення, зазначаючи, що перед цим автомобіль “Опель” повороту направо не показував і перешкод для руху у вигляді автомобілів по вулиці ІНФОРМАЦІЯ_4 не було.

Аналогічні покази дав свідок ОСОБА_6, котрий  стоячи біля харчової фабрики, звернув увагу на те, що по вул. ІНФОРМАЦІЯ_4 на великій швидкості їхав автомобіль “Пежо” і на під'їзді до перехрестя гальмування не застосовував, звук його двигуна не змінювався і вантажного автомобіля на шляху руху ОСОБА_2 не стояло. Також зазначав, що сигнал повороту на автомобілі “Опель” не вмикався.

Але такі показання ОСОБА_6 взагалі залишилися поза увагою суду, а свідчення ОСОБА_5 суд, не проаналізувавши фактичні дані, що містяться в них, оцінив критично, посилаючись на те, що згідно з його та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_7 показами на місці події була ще одна потерпіла жінка, але її особу додатковим досудовим слідством не було встановлено.

Проте така обставина не свідчить про неправдивість їхніх показань, тим більше, що сам виправданий ОСОБА_2 під час досудового слідства також вказував на наявність в його автомобілі перед зіткненням двох осіб - ОСОБА_8 та незнайомої йому жінки, яку він зміг би впізнати (а. с. 35).

Залишилися не дослідженими судом і показання потерпілого ОСОБА_7, а показам потерпілого ОСОБА_9 не надано правової оцінки.

Суд, не оцінивши зібраних по справі доказів у їх сукупності, послався на показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і визнав правильною версію ОСОБА_2 про те, що той не бачив знаку 2.1 “Дати дорогу” через знаходження на узбіччі вантажного автомобіля. На підставі цього по справі було призначено повторну та комісійну автотехнічні експертизи, за висновками яких було припущено, що вулиці є рівнозначними і їх перехрестя є перехрестям рівнозначних доріг.

Проте такі вихідні дані не відповідають фактичним обставинам справи.

Оглядом місця дорожньо-транспортної пригоди встановлено наявність з боку вул. ІНФОРМАЦІЯ_4 дорожнього знаку 2.1. “Дати дорогу”, що відображено у відповідному протоколі та схемі до нього.

З акту обстеження місця ДТП видно, що ІНФОРМАЦІЯ_3 є магістральною і головною по відношенню до вулиці ІНФОРМАЦІЯ_4 і перехрестя вказаних вулиць обладнане технічними засобами регулювання - дорожніми знаками.

Начальник відділення ДАЇ Генічеського РВ УМВС України в Херсонській області Головко Г.І. своїм листом від 2 березня 2001 року підтвердив, що з 11 травня 1993 року ІНФОРМАЦІЯ_3 визначено головною по відношенню до вулиці ІНФОРМАЦІЯ_4 і перед перехрестям на вул. ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено знак 2.1 “Дати дорогу”.

На підставі таких фактичних даних було проведено експертизу і відповідно до її висновку від 10 квітня 2000 року водію автомобіля “Пежо” ОСОБА_2 при під'їзді до перехрестя вулиць з урахуванням наявності дорожнього знаку 2.1 “Дати дорогу” належало утриматися від подальшого руху, надавши дорогу водію автомобіля “Опель” ОСОБА_1 За даними цієї ж експертизи ОСОБА_2 мав технічну можливість не створювати небезпеку для руху автомобіля “Опель”, тобто запобігти ДТП, а водій автомобіля “Опель” ОСОБА_1, навіть при своєчасному гальмуванні, не мав технічної можливості запобігти зіткненню, оскільки віддалення автомобіля “Опель” від місця зіткнення у момент виникнення небезпеки для руху було меншим його гальмівного шляху.

Суд у вироку вказав, що такий висновок експертизи він не бере до уваги.

Відповідно до вимог ст. 75 КПК України висновок експерта не є обов”язковим для суду, але незгода з ним повинна бути конкретно мотивована у вироку, чого суд у даному разі не зробив, а вибірково послався на висновки повторної і комісійної експертизи. При цьому не зазначив у вироку, чому він віддав перевагу висновкам саме повторної автотехнічної експертизи.

Між тим, суду належало при оцінюванні цих висновків провести співставлення даних, що містяться в них з іншими матеріалами справи, зокрема тими, якими однозначно встановлено, що місце події є перехрестям не рівнозначних доріг.

Не звернув уваги суд і на такий доказ у справі як протокол медичного огляду, проведеного через півтори години після події злочину і за висновком якого ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп”яніння.

Крім того, суд порушив принцип безпосередності судового розгляду, оскільки у вироку він послався на показання потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_14 які, як видно з протоколу судового засідання, суд особисто не досліджував.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд допустив  істотне порушення кримінально-процесуального закону, внаслідок чого передчасно дійшов висновку про виправдання ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, без належної перевірки обставин вчинення цього злочину, а тому касаційне подання прокурора та скарга потерпілого підлягають задоволенню, а судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

 Під час якого необхідно усунути зазначені недоліки, дати оцінку всім доказам у їх сукупності та на підставі цього вирішити питання про винність або невинуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1  ст. 286 КК України.

Отже, керуючись ст. ст. 368, 369, 394 - 396 КПК  України, колегія суддів -

У х в а л и л а :

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнити.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 29 грудня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 грудня 2005 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

С у д д і :

Короткевич М.Є.                            Кліменко М.Р.                            Нікітін Ю.І.