Справа  № 2-а-2242 /09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада   2009  року  суддя   Лебединського  районного суду   Сумської  області   Подопригора  Л.І.,   розглянувши   в  порядку   письмового  провадження   адміністративну справу  за позовом   ОСОБА_1   до  Управління  Пенсійного  фонду  України в    Лебединському  районі  Сумської області  про зобов’язання вчинити певні дії

                                             В с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що вона має статус дитини війни і, відповідно до ст. 6 розділу 2 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” №2195-ІV від 18.11.2004 р., щомісячно, починаючи із січня 2006 року, має право на отримання соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на вказані обставини зазначає, що всупереч вимогам даному Закону в  період   з  січня  2008 року   по  серпень  2009 року  Управління Пенсійного фонду України  в Лебединському  районі Сумської області не здійснило перерахунок пенсії. Згідно розрахунку відповідачем не донараховано за  січень  2008 р. – серпень  2009 року  2081,40 грн.  Тому позивачка звернулася до суду та просить зобов’язати відповідача   нарахувати і виплатити на її користь вказану суму недоплаченої державної соціальної допомоги, та в подальшому проводити такі виплати згідно вимог Закону.

Позивачка до початку судового засідання надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, свої вимоги підтримує повністю.

           Представник відповідача в судове засідання також не з’явився, в письмовому запереченні вказав, що дійсно пенсії дітям війни мають підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, проте, відповідно до ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який передбачає механізм цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

П. 41 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. Дана доплата позивачеві виплачується у повному обсязі. Представник відповідача зазначив, що УПФУ діяло у межах повноважень, у порядок та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.   Також  звертає  увагу  суду  на  пропущений  строк  позивачкою  для  звернення  до  адміністративного  суду.  Прохає в позові відмовити та  розглянути справу  у відсутності  відповідача.

4 листопада   2009 року  була винесена   ухвала   про  розгляд справи   в  порядку  письмового  провадження .

     Судом встановлено, що позивачка  має статус «Дитини війни», що   підтверджується посвідченням  № НОМЕР_1 (а.с.6). Враховуючи зазначений статус позивачки, вона  відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  Із заперечень  відповідача, встановлено, що відповідач не здійснює позивачці зазначених виплат в належному обсязі, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Що стосується вимог позивачки про зобов'язання відповідача виплачувати їй у в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  Дане підвищення  у вищенаведеному  розмірі  позивачу  виплачується  щомісячно починаючи з  січня 2008 року.

 Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в  Лебединському  районі Сумської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачці  доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.    

Законом України « Про державний бюджет на 2009 рік»  дію ст.. 6 Закону  України « Про соціальний захист дітей війни» не зупинено. Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України « Про державний бюджет  на 2009 рік» розміри соціальних державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно- правовими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідним законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України « Про соціальний захист  дітей війни». Таким чином, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при  визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2009 р. територіальні органи Пенсійного фонду України в 2009 році повинні діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», а не відповідно до  постанови КМУ за № 530 від 28.05.2008 року.  

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивачка, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою  конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

 Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

 Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України                „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивачки, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ в     Лебединському  районі    Сумської області, за місцем проживання позивачки.

 Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

 Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

   За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо  призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

               Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

                  Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

                    Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

                    Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

                     Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

        Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачці виплат, гарантованих їй  Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.    

Доводи відповідача щодо  пропущення позивачкою строку  звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав є безпідставними, оскільки порушення її   прав  тривало   з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та триває з 01.01.2009 року.

            Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в  Лебединському  районі  Сумської області   доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй  нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

 Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Лебединському  районі  Сумської області, по не виконанню з 22 травня 2008 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивачки  на  своєчасне нарахування на отримання  доплати до пенсії.

 Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

   На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,   ст.ст.2,11,17,18,94, 158-163, 167,168  Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

                  Позовні вимоги  ОСОБА_1   задовольнити частково.

     Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в  Лебединському   районі   Сумської області .

                  Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в  Лебединському  районі Сумської  області     здійснити перерахунок пенсії   ОСОБА_1     з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2008  рік з  22 травня по 31 грудня  та  за  2009 рік з 01 січня  по 01 вересня ,   за виключенням суми фактично проведених виплат.

  В іншій частині позовних вимог   відмовити.

  Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1.   витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі відповідно до ст.. 160 КАС України та наступного подання апеляційної скарги протягом  двадцяти днів після подання зазначеної заяви, або в порядку, передбаченому  ч. 5 ст. 186 КАС України.

  Суддя