Справа № 22-2156 Головуючий в 1-й інстанції: Островська О.П.
Категорія: 39 Доповідач: Фарятьєв С.О.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Фарятьєва С .О.;
суддів: Медведєва А.М., Заіки В.В.
при секретарі: Ірметовій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ „Магазин № 230" на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 6 травня 2006року за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Магазин № 230" про скасування наказу, повернення незаконно утриманої суми та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2004 року позивачка звернулась до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона працювала у ТОВ „Магазин № 230" на посаді заступника управляючого.
9 березня 2004 року директор відповідача видав наказ про стягнення з неї
середньомісячного заробітку у відшкодування шкоди, розмір якої склав 1623 грн.31коп., без вказівки конкретної суми стягнення та осіб винних у заподіянні цієї шкоди, яка виглядала у пошкодженні товару.
Однак вона не згодна з цим наказом, оскільки пошкодження товару сталося внаслідок пожежі 14 січня 2004 року у підвальному приміщенні магазину через порушення правил пожежної безпеки газоелектрозварником ОСОБА_2.
Крім того, відповідач порушив порядок притягнення її до матеріальної відповідальності, оскільки наказ про утримання середньомісячного заробітку було видано ним після спливу двотижневого строку після дня виявлення пошкодження товару, як це передбачено ст. 136 КЗпП України.
Видавши вказаний наказ з порушенням законодавства і за відсутності її вини у пошкодженні товару та утримавши з неї 371 грн., відповідач спричинив їй моральні страждання, оскільки вона залишилась без грошових коштів і змушена була докладати додаткових зусиль по забезпеченню себе та своєї родини.
Тому позивачка просила суд скасувати наказ від 9 березня 2004 року про утримання з неї 371 грн., повернути їй цю суму, стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 1700грн. та судові витрати - 68грн.
В подальшому позивачка уточнила свої позовні вимоги, посилаючись на те, що 10 березня 2004 року вона була звільнена з роботи за власним бажанням. При цьому з нею не було проведено повного розрахунку, не доплачено суму середньомісячного заробітку 371 грн., яку відповідач утримав на підставі вищезазначеного наказу, про наявність якого їй стало відомо тільки 28 жовтня 2004 року і з яким вона на момент звільнення ознайомлена не була.
Тому вона просила суд стягнути з відповідача незаконно утриману суму заробітної плати та моральну шкоду у названому розмірі.
В судовому засіданні позивачка та її представник вказали, що недоплата до заробітку склала 350 грн., яку і просили стягнути з відповідача.
Оскаржуваним рішенням суду постановлено позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ „Магазин №230" на користь ОСОБА_1 недоплачену при звільненні заробітну плату у сумі 350 грн., та моральну шкоду у сумі 500 грн., а також витрати по сплаті держмита у сумі 59 грн.50коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку з пропуском без поважних причин строку для звернення до суду, а також у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки вважає рішення суду необгрунтованим і ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вислухавши доповідача, пояснення позивачки, її представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає зміненню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів» апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги позивачки ОСОБА_1частково, суд прийшов до висновку про стягнення на її користь з відповідача 350 грн. недоплаченої при звільненні заробітної плати та моральної шкоди у розмірі 500 грн.
Однак такий висновок суду є помилковим.
Відповідно до ч.1ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З матеріалів справи вбачається, позивачка ОСОБА_1, працюючи в ТОВ „Магазин №230" була матеріально-відповідальною особою, оскільки з нею, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено угоду про бригадну матеріальну відповідальність, спочатку 29 листопада 2001 року, а потім 8 листопада 2002 року.
Відповідно до наказу від 9 березня 2004 року з матеріально-відповідальних осіб, 12 березня 2004 року у відшкодування завданої підприємству матеріальної шкоди був утриманий їх місячний заробіток. Розмір цього заробітку у позивачки склав 350 грн.
В судовому засіданні з цього приводу позивачка пояснювала, що 10 березня 2004 року, при розрахунку, в зв"язку з її звільненням, їй стало відомо про утримання в відшкодування шкоди з її заробітної плати, з наказом від 9 березня 2004 р. вона ознайомилась у той же день (а.с.118 об.-119).
Крім того, на засіданні судової колегії вона пояснювала, що інших матеріально-відповідальних осіб, крім неї та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у ТОВ „Магазин № 230" не було.
Посилання суду на вимоги ст. 238 КЗпП України судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки позивачкою заявлені вимоги про незаконність утримання з її заробітної плати сум відшкодування шкоди, а не вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а тому на вказані вимоги розповсюджуються дії ч.1 ст. 233 КЗпП України.
Тому судова колегія вважає, що позивачка знала, що наказ від 9 березня 2004 року стосується саме неї та двох інших вищезазначених осіб.
Однак з позовом до суду вона звернулась тільки 24 грудня 2004 року, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку.
За таких обставин судова колегія вважає, що в позові позивачці про стягнення з відповідача 350грн. слід відмовити за пропуском строку звернення до суду.
В супереч вимогам ст.60 ЦПК України позивачка не надала суду належних доказів про спричинення їй моральної шкоди.
Посилання суду на те, що діями відповідача були порушені права позивачки, в наслідок чого вона змушена була докладати додаткових зусиль по забезпеченню себе та своєї родини, відчувала себе приниженою є безпідставним, оскільки вказані обставини не підтверджуються будь-якими доказами, що містяться в матеріалах справи, а тому судова колегія приходить до висновку про відмову позивачці і в цій частині позову за необґрунтованістю.
В іншої частині, тобто в частині скасування наказу від 9 березня 2004року рішення суду не оскаржено.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2.,ч.1. ст.307, ст.ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ТОВ „Магазин №230" задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 6 травня 2006 року змінити, скасувати його в частині вимог про стягнення з ТОВ „Магазин №230" на користь ОСОБА_1 недоплаченої при звільненні заробітної плати у сумі 350 грн. і моральної шкоди у сумі 500 грн., постановивши в цих частинах нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ТОВ „Магазин №230" про стягнення недоплаченої при звільненні заробітної плати у сумі 350грн. відмовити за пропуском строку звернення до суду, а в частині стягнення моральної шкоди у сумі 500 грн. відмовити за необґрунтованістю.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом 2-х місяців після його проголошення.