Справа №336/3842/17

пр.№2-о/336/131/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Карабак Л.Г.,

при секретарі: Аксьоновій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Шевченківський районний у м.Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту смерті особи, подану в порядку окремого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з заявою 11.07.2017 р., в якій просить встановити факт настання смерті батька ОСОБА_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого 04.06.2017 року на тимчасово окупованій території України – в м.Донецьку.

В заяві зазначає, що його батько ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкав разом із заявником у АДРЕСА_1 до 2016 року. Зареєстрований за місцем проживання був у м.Донецьку по вул. Кварцитний, буд.3. З 2014 року заявник тимчасово проживав у м.Запоріжжя. 04.06.2017 року його батько помер у м.Донецьку. 06.06.2017 року заявник отримав довідку про смерть батька та свідоцтво про смерть, які були видані на тимчасово окупованій території України.

З метою отримання пенсії, яку не отримав його батько та допомоги на поховання батька, заявник звернувся до Шевченківського районного у м.Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області для видачі свідоцтва про смерть батька за формою, передбаченою чинним законодавством України. Втім, отримав відмову у видачі свідоцтва, оскільки документи про смерть ОСОБА_2 видані на тимчасово окупованій території України, тому є недійсними, органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження на території м.Донецьк.

На зазначених підставах заявник звернувся до суду, оскільки встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті є компетенцією суду.

В судове засідання заявник не з’явився, надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, вх.№ від 11.07.2017 року, заявлені вимоги підтримав, наполягає на розгляді заяви.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду заяви.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв’язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 197 ЦПК України.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню на підставі такого.

У відповідності з ч.2 ст. 234 ЦПК України в порядку окремого провадження суд розглядає, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Як передбачено ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Постановою Верховної Ради України № 254-VIII від 17 березня 2015 р. «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованими територіями. Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО, затверджений Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 року № 1275-р, до переліку віднесено м. Донецьк.

Відповідно до роз’яснень, наданих в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, є батьком заявника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3. Зазначені обставини підтверджені наданими заявником належними письмовими доказами – копіями паспортів громадянина України на його ім’я та ім’я його батька та копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 ІІ-АВ № 114722, що додані до заяви.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 38 від 06.06.2017 року, виданим КУ «Міська клінічна лікарня №21 м. Донецька», форми №106/у, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер у Куйбишевському районі м. Донецька в стаціонарі 04.06.2017 року. Причиною смерті є набряк головного мозку.

Крім того, заявником додано до заяви копію свідоцтва про поховання ОСОБА_2 АААА №000350, та копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ДНР №066718 від 06.06.2017 року, що також видані на території самопроголошеного утворення.

Згідно зі ст. 17 ч.1 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» N№2398-VI від 01.07.2010 року державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства Юстиції України 18.10.2010 р. №52/5, підставою для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

В судовому засіданні встановлено, що надані заявником лікарське свідоцтво про смерть та свідоцтво про смерть, видані установами, що знаходяться на окупованій території м. Донецька, не відповідають затвердженим в установленому чинним законодавством України порядку формам.

Оцінюючи вказані документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 р. «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]».

Враховуючи викладену практику Європейського суду з прав людини, суд вважає за можливе застосувати названі «намібійські винятки» в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки суд виходить з того, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування) тощо.

Згідно з відповіддю Шевченківського районного у м.Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 11.07.2017 року, до якого звернувся ОСОБА_1 із заявою, йому було повідомлено про неможливість на підставі наданих документів провести державну реєстрацію смерті особи та видати відповідне свідоцтво про смерть, оскільки така реєстрація суперечитиме вимогам законодавства України.

Суд дійшов висновку про те, що обставини, повідомлені заявником, знайшли своє належне підтвердження під час судового розгляду справи, тому наявні підстави для задоволення заяви та встановлення факту смерті ОСОБА_2 04.06.2017 року у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області.

Відповідно до ч.4 ст. 257-1, п.8 ч.1 ст. 367 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Як передбачено ч.5 ст. 257-1 ЦПК України копію судового рішення необхідно невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 3, 10, 57, 60, 197, 208-209, 212-215, 218, 256-259, 367 ЦПК України, ст. 49 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, зареєстрованого за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, яка настала 04.06.2017 р. на тимчасово окупованій території України - у Куйбишевському районі м. Донецька у віці 74 років.

Допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до Шевченківського районного у м.Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області для державної реєстрації смерті особи.

Суддя Л.Г. Карабак