ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2017 р. м. Чернівці справа № 824/222/17-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

-          визнати протиправним та скасувати наказ №3-к від 13.03.2017 р. про звільнення його з роботи;

-          поновити його на роботі на посаді головного спеціаліста - бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області з 15.03.2017 р.;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у зв’язку із ліквідацією Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, його повноваження та функції перейшли до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, а тому у відповідача були всі можливості перевести його на вакантну посаду відповідно до його освіти, кваліфікації та досвіду роботи, з урахуванням вимог ст. 492 КЗпП України. Оскільки вакантні посади відповідачем йому не були запропоновані, вважає звільнення протиправним.

В судове засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та просили суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач) не погоджуючись із позовними вимогами надало до суду письмові заперечення, в яких зазначало, що Відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області ліквідовано, відтак запропонувати позивачу вакантні посади не було можливості, оскільки він не є правонаступником ліквідованого відділу.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти позову та просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи приписи ст. 122 КАС України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Як підтверджується матеріалами справи та трудовою книжкою серії БТ–І № 7856506, з 11.09.2003 р. ОСОБА_1 працював державним службовцем в Кіцманському районному відділу земельних ресурсів на різних посадах, а з 19.10.2015 р. по 14.03.2017 р. – на посаді головного спеціаліста - бухгалтера відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області (а.с. 9 -15).

Постановою Кабінету Міністрів України “Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру” від 31.08.2016 р. № 581 (далі - Постанова № 581) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру і Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком, в тому числі відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

На виконання вказаної постанови, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру 07.11.2016 р. прийнято наказ №282 “Про ліквідацію територіальних органів державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області”, яким в тому числі ліквідовано Відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

Відповідно до додатку 2 вказаного наказу, головою комісії з ліквідації територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області, в тому числі Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області призначено начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області ОСОБА_2

У зв’язку із ліквідацією відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області позивача попереджено про майбутнє вивільнення згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, п. 1 ст. 40 КЗпП України. З вказаним попередженням позивача ознайомлено та вручено примірник 15.11.2016 р. (а.с. 24).

13.03.2017 р. наказом Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області №3-к, звільнено ОСОБА_1 14.03.2017 р. з посади головного спеціаліста-бухгалтера відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57).

Дослідженням оскаржуваного наказу встановлено, що вказаний наказ підписано головою комісії з ліквідації Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області ОСОБА_2

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково з таких міркувань.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.

Суд зазначає, що служба позивача на посаді головного спеціаліста-бухгалтера відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється в т.ч. за ініціативою суб’єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 вказаної статті Закону визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Отже, приписами Закону № 889-VIII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не регулюють питання вивільнення державних службовців, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (статті 45).

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що оскаржуваним наказом від 13.03.2017 р. №3-к звільнено позивача 14.03.2017 р. з посади головного спеціаліста-бухгалтера відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57).

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9 містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України викладеної від 04.03.2014 р. (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 р. (справа №21-108а14), від 28.10.2014 р. (справа № 21-484а140.

Отже, для розірвання трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України має бути наявність змін в організації виробництва і праці внаслідок, зокрема, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Таку ж правову позицію підтримав Верховний Суд України в постанові від 10.03.2015 р. (справа №21-52а15).

При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи. Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

Аналогічна правова викладена в ухвалі Верховного Суду України від 04.08.2010 р. в справі №6-8884св10.

Як зазначалося вище, постановою Кабінету Міністрів України “Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру” від 31.08.2016 р. № 581 (далі - Постанова № 581) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру і Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком, в тому числі відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

На виконання вказаної постанови, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру 07.11.2016 р. прийнято наказ №282 “Про ліквідацію територіальних органів державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області”, яким в тому числі ліквідовано відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

Відповідно до додатку 2 вказаного наказу, головою комісії з ліквідації територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області, в тому числі Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області призначено начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області ОСОБА_2

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, 31.03.2017 р. внесено запис про припинення Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, номер запису 10321110004001066.

Стосовно доводів представників відповідача, що Відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області ліквідовано, а новостворений відділ у Кіцманському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не є його правонаступником, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, комісією з ліквідації відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області складено передавальний акт необороних активів, малоцінних та швидкозношувальних предметів, запасів, грошових документів, кредиторської заборгованості Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області Головному управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області, який є правонаступником по всіх майнових правах та обов'язках відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області у зв'язку із ліквідацією відділу. Вказаний акт 01.02.2017 р. затверджений Головою комісії з ліквідації Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області ОСОБА_2

В передавальному акті також зафіксовано, що правонаступнику - Головному управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області Відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області передав на облік необоротні активи, малоцінні та швидкозношувальні предмети, запаси, грошові документи, кредиторську заборгованість за переліком (а.с. 127 - 132).

В силу ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Тобто при ліквідації юридична особа припиняється, але її права та обов’язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов’язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов’язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

При цьому, суд також враховує, що відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 р., завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що функції і повноваження ліквідованого Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, здійснює Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в тому числі і щодо трудових відносин.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде в тому числі виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи. Це зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області як правонаступник не виконало, а отже, трудові гарантії позивача були порушені.

Крім того, звільнивши позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем не було виконано вимоги законодавства щодо його працевлаштування у новоствореному органі.

Як вбачається із штатного розпису Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на 2016 р., затвердженого в.о. голови Держгеокадастру 28.11.2016 р. Відділ у Кіцманському районі налічує 10 штатних посад. А згідно штатного розпису Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на 2017 р., затвердженого в.о. голови Держгеокадастру 31.11.2017 р. Відділ у Кіцманському районі налічує 10 штатних посад.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що станом на 01.12.2016 р. в Головному управлінні Держгеокадастру у Чернівецькій області були вакантні наступні посади, які позивач відповідно до його освіти, кваліфікації та досвіду роботи міг би обіймати:

- у відділі бухгалтерського обліку та звітності були вакантними дві посади головного спеціаліста та посада провідного спеціаліста;

- у відділі обліку зобов'язань та розрахунків були вакантними дві посади головного спеціаліста та посада провідного спеціаліста;

- у відділі планування та закупівель були вакантними посади головного спеціаліста та дві посади провідного спеціаліста;

- у загальному відділі були вакантними дві посади головного спеціаліста діловода та архіваріуса;

- у відділі організаційного та господарського забезпечення - начальник відділу головний спеціаліст завідувач господарством;

- у секторі внутрішнього аудиту вакантними були посади завідувача сектору та головного спеціаліста (а.с. 25-29).

Станом на 14.03.2017 р. в Головному управлінні Держгеокадастру у Чернівецькій області були вакантними такі посади:

- у секторі обліку земель - провідний спеціаліст;

- у відділі здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування - провідний спеціаліст;

- у відділу організації планування та аналізу інспекторської діяльності - провідний спеціаліст (а.с. 30-32).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що одночасно з попередженням про звільнення позивачу не було запропоновано жодної наявної вакантної посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Суд не бере до уваги, доводи відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося працевлаштування в апараті Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області шляхом проходження конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби відповідно до його кваліфікації, оскільки ст. 492 КЗпП України чітко визначено порядок вивільнення працівників.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу не було запропоновано наявні вакантні посади та відповідно звільнено позивача без дотримання вимог ст. 87 Закону № 889-VIII та ст. 492 КЗпП України.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржуваний наказ від 13.03.2017 р. №3-к "Про звільнення ОСОБА_1Д." винесено протиправно, без врахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, з порушенням вимог трудового законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді головного спеціаліста - бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Із змісту вказаних норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ч. 2 ст. 162 КАС України. При цьому адміністративний суд може застосувати інший спосіб захисту права, який би гарантував захист прав, свобод та інтересів осіб. Критерієм обрання способу захисту порушеного права є те, що він з урахуванням особливостей спірних відносин повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить поновити його на посаді головного спеціаліста - бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

На думку суду, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки обраний спосіб захисту не спрямований на реальне відновлення порушених його прав.

Відтак, належним способом захисту порушеного права, враховуючи, що відповідач є правонаступником ліквідованого Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області, на переконання суду, є зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 з 15.03.2017 р. на посаді рівнозначній, яку він займав до звільнення, а саме посаді головного спеціаліста - бухгалтера відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 15.03.2017 р. по 13.07.2017 р. є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” визначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Частиною 4 ст. 87 Закону № 889-VIII встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно довідки про доходи №06/250, виданої 27.04.2017 р. Головним управлінням Держгекадастру у Чернівецькій області позивачу у січні - лютому 2017 р. за 40 відпрацьованих днів нараховано заробітну плату в сумі 13200,00 грн по 6600,00 грн щомісячно (а.с. 65).

Відтак, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 330,00 грн (13200,00 грн / 40 днів).

Відповідно до оскаржуваного наказу Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області від 13.03.2017 р. №3-к позивачу нарахована та виплачена вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Крім того, згідно довідки виданої Кіцманським районним центром зайнятості від 02.06.2017 р. позивачу виплачена допомога по безробіттю у розмірі 7335,72 грн (а.с. 94).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення із Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2017 р. по 13.07.2017 р. у сумі 26730,00 грн ((81 днів Х 330,00 грн) за вирахуванням одержаної позивачем вихідної допомоги та допомоги по безробіттю.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого наказу стосовно звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а тому вказане рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Інші доводи відповідача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують протиправність оскаржуваного наказу та незаконність звільнення позивача із займаної посади.

Стосовно вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь позивача судових витрат у розмірі 2500,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (далі - Закон № 4191-VI) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із наведеного випливає, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Cуд зазначає, що, не зважаючи на порядок визначення гонорару у договорі, суд для обчислення суми компенсації витрат повинен керуватись вимогами Закону № 4191-VI.

При цьому, виходячи з приписів норм глави 6 розділу II та глави 3 розділу III КАС України, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 р." з 1 січня 2017 р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 грн.

Отже, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи з часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді та не може перевищувати 640,00 грн (1600,00 грн Х 40 %) за годину участі представника у таких діях.

З аналізу ч. 2 ст. 5 КАС України вбачається, що вчинення окремих процесуальних дій є складовою частиною розгляду і вирішення адміністративної справи.

Згідно акту №1 виконаних робіт від 19.06.2017 р. до Договору про надання правової допомоги від 16.03.2017 р., загальна сума виконаних робіт адвокатом ОСОБА_3 по наданню правової допомоги позивачу склала 2560,00 грн (640,00 грн Х 4 год.), із розрахунку 640,00 грн (1600,00 грн. Х 0,4) - оплата послуг за одну годину участі адвоката у судовому засіданні, вивченні документів, підготовка позовної заяви тощо; 4 год. – кількість годин потрачених адвокатом на участі у судових засіданнях (1,5 год.), вивченні документів, підготовку позовної заяви тощо (2,5 год).

Як зазначено в акті виконаних робіт, сторони дійшли згоди, що позивач оплачує адвокату ОСОБА_3 гонорар в розмірі 2500,00 грн за надання йому правової допомоги щодо захисту в суді порушених його трудових прав. Зазначена грошова сума ОСОБА_1 на момент підписання акту виконаних робіт сплачена в повному обсязі та підтверджується довідкою від 29.06.2017 р.

Отже, з урахуванням наведених вище обставин, та документального підтвердження понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 43 та 129 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області від 13 березня 2017 р. №3-к "Про звільнення ОСОБА_1".

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 з 15 березня 2017 р. на посаді рівнозначній, яку він займав до звільнення, а саме посаді головного спеціаліста - бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2017 р. по 13 липня 2017 р. у сумі 26730,00 грн за вирахуванням одержаної вихідної допомоги та допомоги по безробіттю.

5. Постанова в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати в сумі 2500,00 грн.

У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.          

Згідно ст. 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя            В.К. Левицький