ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2017 року Справа № 911/2487/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,

суддівДанилової М.В., Корсака В.А.

розглянувши касаційні скаргиБучанської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.03.2017

у справі№911/2487/16 Господарського суду Київської області

за позовомБучанської міської ради

до1. Кабінету Міністрів України; 2. Прокуратури Київської області

треті особи:1. Київська обласна державна адміністрація; 2. Київська обласна рада; 3. Державне агентство лісових ресурсів України; 4. Державна служба геодезії, картографії та кадастру; 5. Асоціація міст України; 6. Ірпінська міська рада; 7. Ворзельська селищна рада; 8. Гостомельська селищна рада; 9. Коцюбинська селищна рада; 10. Державне підприємство "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"; 11. Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто"; 12. Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"; 13. Публічне акціонерне товариство "Південтеплоенергомонтаж"; 14. Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин №201"; 15. Фізична особа-підприємець ОСОБА_9; 16. Фізична особа-підприємець ОСОБА_10; 17. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Айдаріс"

проусунення перешкод у здійсненні повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками і майном

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_11 (дов. від 09.09.2016),

ОСОБА_12 (дов. 04.07.2017),

відповідача-1: ОСОБА_13 (дов. від 31.01.2017),

відповідача-2: ОСОБА_14 (дов. від 21.06.2016),

третьої особи-2: ОСОБА_15 (дов. від 11.01.2017),

ОСОБА_16 (дов. від 30.05.2017),

третьої особи-4: ОСОБА_17 (дов. від 15.11.2016),

третьої особи-5: ОСОБА_18 (дов. від 21.06.2017),

ОСОБА_4: ОСОБА_4 (паспорт),

ОСОБА_6: ОСОБА_6 (паспорт),

ОСОБА_7: ОСОБА_7 (паспорт)

Представники третіх осіб - 1, 3, 6-17, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Бучанська міська рада звернулась з позовом до Кабінету Міністрів України та Прокуратури Київської області, в якому, з урахуванням уточнень вимог, просила зобов'язати відповідача-2 не чинити перешкоди позивачеві у здійсненні повноважень щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста наступним чином, а саме: відкликати листи Прокуратури Київської області: 1) від 01.09.2015 №05/1-3044 вих-15, спрямований відділу Держгеокадастру в м. Буча; 2) від 21.01.2016 №05/1-305вих-16, спрямований відділу Держгеокадастру в м. Буча; 3) від 18.05.2016 №05/1-1637вих-16, спрямований Кабінету Міністрів України. Також позивач просив зобов'язати відповідача-1 не чинити перешкоди у здійсненні Бучанською міською радою повноважень щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належать територіальній громаді міста. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незаконними діями Прокуратури Київської області, які на думку позивача, носять умисний і систематичний характер, створюється тиск на посадових осіб Держгеокадастру, чим ускладнюється процес виконання ними службових обов'язків та різко знижується ефективність їх діяльності. Позивач вказував на те, що органами прокуратури на адресу Бучанської міської ради та відділу Держгеокадастру в м. Буча неодноразово спрямовувалися листи із незаконними вимогами щодо внесення змін до земельно-облікової документації щодо зміни цільового призначення земельних ділянок у межах із земель житлової та громадської забудови на землі лісогосподарського призначення. При цьому позивач посилався на приписи статей 7, 41, 143, 145 Конституції України, статей 319, 321, 327, 391, 396 Цивільного кодексу України, статей 12, 55, 83, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 42 Лісового кодексу України, статей 6, 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016, ухваленим суддею Мельник В.І., у позові до Кабінету Міністрів України відмовлено; провадження у справі в частині вимог до Прокуратури Київської області припинено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що прокуратура не може виступати відповідачем в даній справі, оскільки не є суб'єктом господарської діяльності відповідно до чинного законодавства. Відмовляючи в частині вимог до Кабінету Міністрів України, суд дійшов висновку про недоведеність належними доказами будь-яких фактів порушення Кабінетом Міністрів України прав позивача та фактів чинення перешкод у здійсненні Бучанською міською радою повноважень щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста. При цьому суд керувався приписами статей 15, 16, 391 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 12, 32-34, 80 Господарського процесуального кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючого, Отрюха Б.В., Власова Ю.Л., постановою від 09.03.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Бучанська міська рада звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить рішення та постанову у справі скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій обставин того, що Прокуратура Київської області та Кабінет Міністрів України використовують рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі 367/4187/14-ц, яким визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради №71/1-4-ХХІV 25.06.2002 "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа, до земель житлової та громадської забудови" та витребувано на користь Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння земельну ділянку, як привід для систематичного спрямування листів з протиправними вимогами до органів Держгеокадастру про внесення змін в Державний земельний кадастр щодо зміни цільового призначення земель 890 га на лісогосподарське призначення та зміни їх форми власності. Скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій встановлено факти, які в дійсності ні рішенням Ірпінського міського суду від 17.10.2014, ні постановою Верховного Суду України від 16.12.2015 не були встановлені, а саме належність земель Бучанської лісової дачі, загальною площею 890 га., до земель лісового фонду. Також скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права при оцінці доказів та необгрунтованій відмові в призначенні земельно-технічної експертизи. Скаржник вказує на те, що саме заперечення Прокуратури Київської області та Кабінету Міністрів України проти позову та відмова у визнанні фактичних обставин того, що спірна територія площею 890 га належить територіальній громаді міста, свідчить про наявність спору. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 41, 143, 145 Конституції України, статей 319, 321, 327, 391, 396 Цивільного кодексу України, статті 12, 83 Земельного кодексу України, статей 42, 32, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Ухвалою від 06.06.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Бучанської міської ради прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.06.2017.

У судовому засіданні 22.06.2017 у справі було оголошено перерву до 06.07.2017 до 11 год. 00 хв.

Також, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами в порядку приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України, в яких просять скасувати рішення і постанову у справі, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржники вказують на те, що оскаржувані судові рішення стосуються їх прав та обов'язків, однак їх не було залучено до участі у справі.

Ухвалами від 29.06.2017 та від 05.07.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 прийнято до провадження та призначено їх розгляд на 06.07.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.07.2017 продовжено строк розгляду справи на на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 06.07.2017 у справі було оголошено перерву до 10.07.2017 до 11 год. 00 хв.

На адресу Вищого господарського суду України від Прокуратури Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу в якому відповідач-2 вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу Бучанської міської ради - без задоволення.

Також від Асоціації міст України надішли пояснення по справі, в якому остання підтримала доводи касаційної скарги позивача, у зв'язку із чим просить її задовольнити.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, третіх осіб - 2, 4, 5, а також фізичних осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, переглянувши матеріали справи і доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги Бучанської міської ради до Кабінету Міністрів України та Прокуратури Київської області про зобов'язання: відповідача-2 не чинити перешкоди позивачеві у здійсненні повноважень щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста наступним чином, а саме: відкликати листи Прокуратури Київської області: 1) від 01.09.2015 №05/1-3044 вих-15, спрямований відділу Держгеокадастру в м. Буча; 2) від 21.01.2016 №05/1-305вих-16, спрямований відділу Держгеокадастру в м. Буча; 3) від 18.05.2016 №05/1-1637вих-16, спрямований Кабінету Міністрів України; відповідача-1 не чинити перешкоди у здійсненні Бучанською міською радою повноважень щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належать територіальній громаді міста. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Конституцією України та чинним законодавством передбачено право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу у спосіб, визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до статті 18 вказаного Кодексу до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом. Приписами статті 21 цього Кодексу визначено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Як вбачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій спір у справі стосується позбавлення можливості позивача належного володіння, користування та розпоряджання землями та майном територіальної громади у межах населеного пункту. Відповідно до пункту 6 частини статті 12 Господарського процесуального України справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. Згідно зі статтею 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Прокуратура Київської області не може виступати відповідачем в даному позові, оскільки не є суб'єктом господарської діяльності відповідно до чинного законодавства. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського кодексу України господарський суд припиняє провадження, якщо спір пір не підлягає вирішенню в господарських судах України. За таких обставин, суди попередніх інстанцій правомірно припинили провадження у справі в частині вимог позивача до Прокуратури Київської області. Щодо вимог позивача до Кабінету Міністрів України, колегія судів зазначає наступне. Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33, 34 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов). Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами будь-яких фактів порушення Кабінетом Міністрів України прав позивача та фактів чинення перешкод у здійсненні Бучанською міською радою повноважень щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста. Таким чином, оскільки позивачем не доведено фактів порушення діями відповідача-1 прав та обов'язків позивача, суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо зобов'язання Кабінету Міністрів України не чинити перешкод у здійсненні Бучанською міською радою повноважень, щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста. Доводи Бучанської міської ради про порушення судами приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України в частині здійснення посилання на факти, встановлені у рішенні Ірпінського міського суду від 17.10.2014 у справі №367/4187/14 та постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 (справа №6-2510ц15), не може бути підставою для скасування постанови у справі з огляду на наступне. Як вбачається з оскаржуваних судових актів, вирішуючи спір в частині вимог до Кабінету Міністрів України, суди виходили з самостійно встановлених у даній справі підстав для відмови у позові, з огляду на недоведеність фактів вчинення відповідачем-1 дій, які порушують права та обов'язки позивача. З огляду на що, посилання судів попередніх інстанцій на вказані судові рішення та встановлені у них обставини, не вплинули на правомірний висновок судів у даній справі щодо відсутності підстав для задоволення позову до відповідача-1. Водночас розглянувши доводи скаржників - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як осіб, які не брали участі у справі, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 107 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду. Тобто, відповідно до приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України особи, яких не було залучено до участі у справі звертаючись до касаційної інстанції повинні довести, що оскаржуване судове рішення стосується їх прав та обов'язків, які саме їх права та обов'язки порушені судом при прийнятті судового рішення. У розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи господарським судом нижчої інстанції і яка вважала, що таким господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, касаційна інстанція, прийнявши касаційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягає поверненню з передбачених Господарського процесуального кодексу України підстав), повинна з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи судовими рішення місцевого та апеляційного господарських судів не порушено та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувалися, то суд касаційної інстанції своєю ухвалою припиняє касаційне провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт касаційного оскарження. (пункт 63 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України"). Оскаржуване незалученою особою судове рішення повинно безпосередньо стосуватися її прав та обов'язків. Тобто в рішенні суду має бути безпосередньо вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не повинен братися до уваги. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.09.2008 у справі №23/294. Як уже зазначалось, предметом позову в даній справі є вимоги Бучанської міської ради до Кабінету Міністрів України та Прокуратури Київської області про зобов'язання відповідачів не чинити перешкоди позивачеві у здійсненні повноважень щодо володіння, користування і розпоряджання майном, що належить територіальній громаді міста. Таким чином, з огляду на припинення провадження у справі відносно вимог до відповідача-2, судами попередніх інстанцій встановлювалась наявність обставин вчинення відповідачем-1 перешкод у здійсненні саме позивачем права користування та розпорядження своїм майном. В свою чергу, скаржники не є учасниками спірних правовідносин, питання про права і обов'язки скаржників стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувались, будь-які висновки стосовно цього як в мотивувальній, так і в резолютивній частинах рішення та постанови відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що скаржники - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є особами, права яких порушено прийнятими у даній справі судовими актами, а відтак вказані особи не є суб'єктом оскарження відповідно до статті 107 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливлює подальше здійснення касаційного провадження за їх касаційними скаргами та є підставою для його припинення згідно з пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника - позивача у справі не спростовують законності прийнятих у справі рішень. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни переглянутої постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бучанської міської ради залишити без задоволення.

Касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 припинити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 у справі №911/2487/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

В. Корсак