ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 908/1867/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),

суддівРогач Л.І.,

Кравчука Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуЗапорізького обласного військового комісаріату

на постановуДонецького апеляційного господарського суду

від24.01.2017

у справі№908/1867/16

Господарського судуЗапорізької області

за позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш"

доЗапорізького обласного військового комісаріату

третя особаДержавна казначейська служба України

простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (далі - позивач) просило стягнути з Запорізького обласного військового комісаріату (далі - відповідач) 8660,70 грн. витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори, які є працівниками позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав вимоги чинного законодавства щодо відшкодування витрат понесених позивачем при виплаті ним своїм працівникам середньомісячного заробітку, як військовозобов'язаним запасу під час перебування їх на навчальних зборах.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.08.2016 (суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 8660,00 грн. витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Ушенко Л.В.), вказане рішення суду змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Стягнути з відповідача на користь позивача 8660,70 грн. витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори". В іншій частині вказане рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно повідомлень Енергодарського об'єднаного міського військового комісаріату військовозобов'язані ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що є працівниками позивача, пройшли навчальні збори в період з 02.03.2014 по 20.03.2014, про що зроблено відповідні відмітки у повідомленнях, які підписані військовим комісаром Енергодарського ОМВК ОСОБА_6 та скріплені печаткою комісаріату.

Відповідно до повідомлення від 25.06.2015 №1420 Енергодарського об'єднаного міського військового комісаріату, ОСОБА_7, що є працівником позивача, відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 25.06.2015 по 27.06.2015 призваний на учбові збори та згідно наказу позивача від 26.06.2015 №253-к увільнено ОСОБА_7 від виконання обов'язків з 26.06.2015 по 27.06.2015 на період проходження навчальних зборів із збереженням місця роботи, посади (професії) і середнього заробітку.

На виконання вимог наведеного Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1644 "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам", позивачем виплачено військовозобов'язаним ОСОБА_4 та ОСОБА_5 середню заробітну плату за перебування на навчальних зборах у березні 2014 року на загальну суму 8 356,84 грн., зокрема: ОСОБА_4 - 4 850,18 грн., ОСОБА_5- 3 506,66 грн., та ОСОБА_7 за перебування на навчальних зборах у червні 2015 року у сумі 303,86 грн.

На підтвердження здійснення вказаних виплат, позивач подав суду відповідні платіжні документи.

З метою відшкодування наведених виплат, позивач листом від 30.09.2014 № 08-21/227 звернувся до військового комісара Енергодарського ОМВК, додавши рахунок від 30.09.2014 №1 на суму 8356,84грн. та відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, але відшкодування не отримав.

Листом № 01-08/5576 від 28.12.2015 позивач повторно звернувся до Енергодарського ОМВК для відшкодування понесених витрат, з додаванням необхідних фінансових документів.

Також, листом від 28.12.2015 №01-08/5575 позивач надіслав до Енергодарського ОМВК рахунок № 2 від 28.12.2015 на суму 303,86грн. для відшкодування витрат по виплаті середнього заробітку працівника ОСОБА_7, який брав участь у військових навчальних зборах, але оплати також не отримав.

Відповідач листом від 25.01.2016 № 821ф повідомив позивача про неможливість відшкодування понесених ним витрат, оскільки документи подано пізніше визначених термінів, внаслідок чого кошти не були заплановані для здійснення таких виплат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства, оскільки він є відповідальною особою за відшкодування витрат понесених позивачем на виплату військовозобов'язаним працівникам, які проходили навчальні збори, середньої заробітної плати, а відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від обов'язку здійснити таке відшкодування. При цьому зміну рішення суду, апеляційний суд мотивував допущеною помилкою у резолютивній частині рішення суду, яке полягала у невідповідності стягнутої судом суми та заявленої позивачем до стягнення.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні з огляду на наступне.

Приписами статті 119 Кодексу законів про працю України регламентовано, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (ч.1). Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (ч.2).

Пунктами 11 та 13 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності. Виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1644 "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів" виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, визначені Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 N 80 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.03.2007 за N 269/13536.

Пунктами 11, 12 наведеної Інструкції передбачено, що виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами. Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач на підставі документів військомату здійснив виплати належних розмірів середньої заробітної плати своїм військовозобов'язаним працівникам, які проходили навчальні збори за відповідні періоди, втім відшкодування за них від відповідача не отримав.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи щодо невиконання відповідачем вимог чинного законодавства, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що на відповідача покладається обов'язок згідно наведених норм права здійснити відшкодування понесених позивачем витрат.

Відповідач наведених обставин не спростовував.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, з посиланням на наказ відповідача від 18.03.2014 № 74, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

При цьому слід зазначити, що повноваження суду касаційної інстанції є відмінними від повноважень судів попередніх інстанцій, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Так, згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції не вчинено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі Господарського суду Запорізької області №908/1867/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Г.А. Кравчук