Ухвала

іменем україни

20 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Кафідової О.В., ФаловськоїІ.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради та головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визначення особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_7 про вселення, за касаційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради та головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визначення особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КП «ЖГ Самарського району» Дніпропетровської міської ради. Зазначав, що він зареєстрований за вищезазначеною адресою та є квартиронаймачем, де також, зареєстровані відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, в свою чергу, з 2000 року і по теперішні час не проживають у спірній квартирі, станом не цікавляться та комунальні платежі не сплачують.

У зв'язку з чим, ОСОБА_4просив суд, усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з метою подальшого зняття відповідачів з реєстрації.

В межах даної цивільної справи, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4, треті особи: КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_7 про вселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони є ріднею, а спірна квартира АДРЕСА_1 25 серпня 1958 року була надана батькові позивача за первісним позовом - ОСОБА_8 на сім'ю із 5-ти осіб на підставі ордеру № 02-211. ОСОБА_5 вселилася в спірну квартиру та була в ній зареєстрована після реєстрації шлюбу зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_9, від якого має сина - ОСОБА_6 Позивачі за зустрічним позовом (відповідачі за первісним) в спірній квартирі не проживають, оскільки ОСОБА_4 цьому перешкоджає, змінюючи замки та двері.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 та ОСОБА_6просили суд, вселити їх у спірне житлове приміщення.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 треті особи: комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_7 про вселення, задоволено.

Вселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України установлено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_4 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, в якій окрім квартиронаймача, також, зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджено довідкою, наданою комунальним підприємством «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до положень ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 неодноразово намагалися вселитися у спірну квартиру, однак ОСОБА_4 чинить опір, встановлюючи нові замки та двері, факт чого підтверджується наявними рішеннями суду щодо вирішення спорів між сторонами стосовно вказаного житлового приміщення.

Згідно до ст. 60 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні у спірній квартирі з 2000 року у зв'язку із конфліктом між сторонами з приводу користування вказаним житловим приміщенням, тобто з поважних причин, отже відсутні підстави для застосування положень ст. 71 ЖК УРСР, згідно якої, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_4 та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Умнова

О.В.Кафідова

І.М.Фаловська