ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 912/4063/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)

суддів Ковтонюк Л.В., Кондратової І.Д.

за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Куликовський В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Агрохім"

на рішення та постановуГосподарського суду Кіровоградської області від 12 січня 2017 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2017 року

у справі№ 912/4063/16

за позовомприватного підприємства "Агрохім"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Сан Лайн-Груп"

простягнення 885 560,70 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 р. приватне підприємство "Агрохім" звернулось до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Лайн-Груп" 414 060,70 грн основного боргу, 11 128,59 грн 3 % річних, 20 703, 74 грн інфляційних втрат, 439 668,37 грн пені.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2017 (суддя - Шевчук О.Б.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 171 952,22 грн основного боргу, 82 527,55 грн пені, 10 119,52 інфляційних втрат, 3 594,08 грн 3 % річних, а всього 268 193,37 грн та судовий збір.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 (головуючий - Парусніков Ю.Б., судді - Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2017 скасовано частково та викладено рішення Господарського суду Кіровоградської області в новій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Лайн-Груп" на користь приватного підприємства "Агрохім" 171 952,22 грн основної заборгованості, 10 119,52 грн інфляційних втрат, 3 594,08 грн 3 % річних та судовий збір.

В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати постановлені судові рішення та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 434 763, 74 грн заборгованості з урахування інфляційних втрат, 11 128, 59 грн 3 % річних, 439 668, 37 грн пені.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 26.11.2015 між ТОВ "Сан Лайн-Груп" (покупцем) та ПП "Агрохім" (продавцем) було укладено договір поставки № С15-00026, за умовами якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити насіння соняшника врожаю 2015 року на умовах даного договору.

За п. 3.1. договору товар поставляється партіями на умовах DAP склад покупця (Правила Інкотермс 2010), за винятком застережень, прямо встановлених умовами договору за адресою ТОВ "Холдінг РА", вул. Слави 37, с. Роздолля, Компаніївського р-н., Кіровоградської обл. (склад покупця).

Відповідно п. 3.2. договору термін поставки товару - протягом 2-х днів після здійснення передплати покупцем. Продавець зобов'язаний у письмовій формі за 1 календарний день повідомити покупця про готовність здійснити поставку товару із зазначенням дати поставки. Після закінчення терміну поставки, продавець не звільняється від обов'язку поставити товар і на суму отриманої передплати. Покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від отримання товару у випадку порушення терміну поставки.

У п. 4.1. договору сторони погодили кількість та ціну товару, орієнтовну суму договору (кількість - 648,82 тонн, вартість за одну тонну - 10 000,00 грн, орієнтовна сума договору 6 488 200,00 грн).

Згідно з п. п. 5.1., 5.2. договору покупець зобов'язується здійснити оплату товару на умовах передплати у розмірі 80 % від вартості товару, вказаного в п. 4.1.3. договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури. Залишок коштів в розмірі 20 % покупець сплачує на поточний рахунок продавця протягом 3-х робочих днів з дня отримання від продавця товару/партії товару та відомостей про реєстрацію податкових накладних у ЄРПН на суму, що дорівнює 20 % вартості поставленого товару та документів, передбачених пунктами 3.7., 3.8. договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 9.1. договору).

На виконання умов договору, 08.12.2015 продавець передав, а покупець прийняв товар - насіння соняшника у кількості 648,82 тон на загальну суму 6 252 564,80 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № 1335 та довіреністю № 25 від 01.12.2015 (а. с. 13, 14, т. 1).

Відповідач оплату товару здійснив 22.12.2015 у сумі 2 000 000,00 грн та 03.02.2016 у сумі 4 252 564,80 грн (а. с. 27 - 28, т. 1).

У зв'язку із тим, що на момент оплати товару, ринкова вартість насіння соняшника зросла, сторони досягли згоди щодо переоцінки поставленого насіння соняшника шляхом підписання додаткової угоди № 1 до договору, в якій визначили кількість поставленого товару - 648,82 тон, вартість 10 275,00 грн за одну тону та орієнтовну суму договору - 6 666 626,50 грн.

Для остаточних розрахунків сторонами проведена переоцінка поставленого 08.12.2015 на умовах договору насіння соняшника, про що 18.02.2016 складено та підписано акт переоцінки № 1, відповідно до якого загальне збільшення вартості насіння соняшника становить 171 952,22 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідач належним чином свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого просить стягнути з відповідача 414 060,70 грн основного боргу, 11 128,59 грн 3 % річних, 20 703, 74 грн інфляційних втрат, 439 668,37 грн пені.

За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Як установлено судами і вбачається із матеріалів справи, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз наявних у справі доказів та врахувавши, що товар був поставлений 08.12.2015, а сторони досягли згоди щодо збільшення вартості товару на суму 171 952, 22 грн 18.02.2016, що підтверджується актом переоцінки насіння соняшнику № 1 від 18.02.2016, який підписаний сторонами, завірений їхніми печатками і, що не суперечить вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України, прийшли до правильного висновку, що збільшена вартість насіння соняшника становить 171 952, 22 грн і ця сума підлягала сплаті відповідачем 19.02.2016.

Крім того, ціна товару на суму 171 952, 22 грн була погоджена самим позивачем в податковій накладній з додатками до неї (а.с. 77-78, т. 1), а тому доводи позивача проте що у відповідача існувала заборгованості у розмірі 414 060,70 грн є безпідставними.

Отже, господарські суди врахувавши те, що відповідач не оплатив товар на суму 171 952,22 грн, в результаті чого у нього утворилась заборгованість, прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 171 952,22 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У зв'язку із тим, що 3 % річних і інфляційні витрати є похідними вимогами від основного зобов'язання, а з відповідача підлягали стягненню 171 952,22 грн, то суди правомірно стягнули з відповідача 3 594,08 грн 3 % річних та 10 119,52 грн інфляційних втрат за відповідний період.

Також місцевий господарський суд врахувавши, що відповідач належним чином зобов'язання не виконав, прийшов до висновку про наявності підстав для стягнення з відповідача пені, яка має вираховуватись враховуючи облікової ставку НБУ. При цьому застосувавши п. 3 ст. 83 ГПК України зменшив її розмір до 82 527, 55 грн.

Проте, погодитись з таким висновком місцевого суду неможливо, виходячи з такого.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Отже, для застосування в даному випадку до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено апеляційним судом, договір поставки № С15-00026 не містить умов про застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов'язань у вигляді стягнення пені, а також її розміру, такої ж відповідальності не закріплено і в актах цивільного законодавства, а обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України є неправильним, адже дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення.

Закріплення сторонами в п. 6.1. договору тієї умови, що у випадку порушення, невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України, з урахуванням умов даного договору, не є підставою для нарахування пені, розмір якої не встановлено ані договором, а ні чинним законодавством для відповідача.

Отже, апеляційний суд правомірно відмовив у її стягненні та обґрунтовано частково скасував рішення місцевого суду.

Доводи касаційної скарги, в основному повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та спростовані обґрунтованими висновками цього , викладеними в постанові, а також зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 1117 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу приватного підприємства "Агрохім" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2017 року у справі за № 912/4063/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко

Суддя Л. Ковтонюк

Суддя І. Кондратова