Єдиний унікальний номер 236/1285/16-ц Номер провадження 22-ц/775/702/2017

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів Мірути О.А., Соломахи Л.І.

за участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визначення порядку користування спільним нерухомим майном,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4, на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 лютого 2017 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визначення порядку користування спільним нерухомим майном - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі, поданої через свого представника, ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення її позовних вимог. На її думку рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Рішення прийнято з порушенням права на мирне володіння своїм майном та порушує вимоги ст. 8, 9, 41, 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 протоколу Конвенції. Суд встановив факт порушення права власності позивача відповідачем, який без згоди на те позивачки безоплатно користується її майном, проте не захистив її право власності. Також судом не розглянуто спір з підстав, зазначених позивачем у позовній заяві, а дійшов безпідставного висновку про неправильний вибір способу правового захисту - усунення перешкод у користуванні спільним майном. Порушення права власності позивачки полягає в безоплатному без її згоди користуванні відповідачем її майном.

В засідання апеляційного суду сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання розглядати справу у його відсутність.

Відповідно до статті 305 ЦПК України неявка в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Тому апеляційний суд розглядає справу у відсутність сторін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи і, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками нерухомого майна. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні відносини щодо оренди одним із співвласників частки майна, належної іншому співвласнику, відповідний договір оренди між сторонами не укладався.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту права власності.

Так позивач обирає, як спосіб захисту порушеного права визначення порядку користування спільним нерухомим майном. Проте в резолютивній частині свого позову просить відновити порушене право шляхом надання домоволодіння у користування відповідача та стягнення з нього орендної плати за користування 1/3 частини домоволодіння, що належить ОСОБА_1, у розмірі 500 грн. на місяць.

Отже по суті вимог позивачка просить суд не визначити порядок користування спільним нерухомим майном, як це зазначено в назві позову, а фактично надати відповідачу домоволодіння у користування зі стягненням з відповідача щомісячної орендної плати за користування належною позивачці часткою в майні. За таких обставин, висновок суду першої інстанції є законним та відповідає матеріалам справи.

В ст. 8 Конституції України зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ст. 13 ЦК України).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

За змістом ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 ЦК України).

За змістом ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва, виданого 27 січня 2012 року державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Семеновою І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 187, ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частина житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель та споруд, розташованих у АДРЕСА_1, вартістю 12100,00 грн. (а.с. 5)

Згідно з даними КП «БТІ» м. Слов'янська станом на 31.12.2012 року право власності на 2/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, належало ОСОБА_6. (довідка від 15.06.2016 року № 245-2/0.84/КЛ, а.с.26).

З витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 43269982 від 16.03.2016 року (а.с. 59) вбачається, що після смерті ОСОБА_6 право власності на належне їй майно (2/3 частини спірного домоволодіння) перейшло у рівних частках до її спадкоємців, при цьому ОСОБА_7 належить право власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1, а також ОСОБА_2 належить право власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Судом першої інстанції вірно наведено правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 року по справі № 6-92цс15.

Виходячи із висновку викладеного в постанові, щодо застосування норм права, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, позивачка, як власник, у разі порушення її прав, може відповідно до приписів статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

З позовної заяви вбачається, що способом захисту свого порушеного права позивачкою було обрано визначення порядку користування спільним нерухомим майном, але з прохальної частині позову видно що вона просить не визначити порядок користування спільним нерухомим майном, як це зазначено в позові, а фактично надати відповідачу домоволодіння у користування зі стягненням з відповідача щомісячної орендної плати за користування належною позивачці часткою в майні.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3, 4 ЦПК України). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, але за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Отже, висновки суду першої інстанції, щодо невідповідності обраного позивачем способу захисту порушеного права, та такого що не відповідає вимогам закону є вірними. А тому і відмова суду у задоволенні позову також відповідає матеріалам справи та нормам закону.

Усі доводи скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і правильно визнані необґрунтованими. Вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому рішення суду є законним і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст. 303-315 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: