АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ЗО січня 2007 року. м. Одеса
Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Кварталової A.M., Плавич Н.Д.
при секретарі - Кодінцевої С.В.
за участі позивача ОСОБА_1.,
третьої особи ОСОБА_2.,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
встановила:
У жовтні 2005 року позивач звернувся із позовом в обґрунтування якого зазначив, що є інвалідом 1 групи, має автомобіль „Toyota Carina Е" д/н НОМЕР_1, право керування яким доручив сину ОСОБА_2.
04 січня 2005 року о 21.15 год, позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася з вини відповідача, останній провадив ремонтні роботи інженерних мереж водопостачання із розкриттям дорожнього полотна на перехресті в м. Одесі і не обладнав місце робіт попереджувальними сигналами і пристроями, внаслідок чого автомобіль позивача потрапив на місце проведення робіт і зазнав ушкоджень. Заподіяну матеріальну шкоду в сумі 13 172 грн, 250 000 грн. грошової компенсації за спричинену моральну шкоду позивач просив стягнути із відповідача (а.с.3-24).
Відповідач, не заперечуючи факту виконання робіт на дорозі, позовні вимоги не визнав, зазначивши, що пригода сталася внаслідок необережності водія ОСОБА_2., який керував транспортним засобом під час пригоди.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 13 172 грн., а також грошову компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. (а.с. 100).
Відповідач, не оспорюючи вини у завданні матеріальної шкоди позивачу та її розміру, не погоджується з висновком суду в частині стягнення грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, і в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити, постановити нове, яким в задоволенні вимог в частині стягнення моральної шкоди - відмовити(а.с. 106-108).
В судовому засіданні представник відповідача підтримав скаргу, яку попросив задовольнити, а рішення суду першої інстанції просив скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з причин, що суд першої інстанції стягнув суми відшкодування з філії, яка не є юридичною особою, а ТОВ «Інфокс» не притягнуто до участі у справі. Позивач та третя особа заперечували проти скарги, яку попросили відхилити. Третя особа з боку відповідача ОСОБА_4 був повідомлений належним чином про що у справі є докази (а.с. 118) до суду не прибув про причини неявки не повідомив. Згідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, така неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Справа №22ц-505/07 Категорія ЦП:23
Головуючий у першій інстанції Федусик А.Г. Доповідач Левенець Б.Б.
2
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників
апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні з постановлениям нового за таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України(2003р.), за яким повинні регулюватись спірні відносини, у разі заподіяння шкоди, власник має право заявити вимоги про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, а організація повинна відшкодувати шкоду заподіяну з вини її працівника під час виконання ним своїх трудових(службових) обов'язків.
Згідно до вимог ст. 26 Закону України „Про дорожній рух" від 30.06.93р. №3353, п. 6, 25, 41 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. N 198(із змінами), при виконанні робіт в смузі відведення автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, якщо це загрожує безпечному чи безперебійному руху транспорту і пішоходів, організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, можуть закрити чи обмежити рух на основі ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах - службою місцевого державного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування. У ордері викладаються умови заборони або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт. Порушення цих вимог тягне за собою матеріальну відповідальність організацій, що виконують такі роботи.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 січня 2005 року біля 21.30 год., на перехресті вул. Атамана Головатого та вул. Плигуна в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода, автомобіль позивача „Toyota Carina Б" д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2., наїхав на огорожу і місце проведення відповідачем ремонтних робіт від чого автомобіль позивача зазнав ушкоджень.
Як вбачається із матеріалів справи, адміністративного провадження, відповідальний за проведення ремонтних робіт на вказаній ділянці дороги, начальник ділянки підприємства відповідача - ОСОБА_4, не забезпечив виконання вимог законодавства щодо обладнання місця проведення робіт попереджувальними знаками як це було приписано за договором і ордером(дозволом) на виконання робіт, визнаний винним і притягнутий до відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 КУпроАП.(а.с.10, 12-14,59-62)
За висновком судового експерта автотехніка, водій ОСОБА_2. з моменту виникнення небезпеки для його руху, не мав технічної можливості уникнути наїзду на перешкоду(а.с.76-79)
Як видно із довідки державтоінспекції і за висновком товарознавця, автомобіль позивача зазнав ушкоджень, а розмір завданої матеріальної шкоди складає 13172,99грн.(а.с.11,15-24)
Висновок суду щодо наявності причинного зв'язку між порушеннями з боку посадових осіб відповідача, що призвело до пригоди є обґрунтованим, ці обставини підтверджені доказами по справі, дослідженими судом першої інстанції повно і правильно, сторонами і третіми особами не оспорюються і не оскаржуються.
Згідно до ст. 1167 ЦК України, роз'яснень, що містяться в п. З, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом 1 групи, належний йому автомобіль має відмітку у техпаспорті органів соцзабезпечення, використовується як засіб пересування інваліда, під час пригоди перебував в автомобілі, відповідач в добровільному порядку не відшкодував заподіяної шкоди.
з
Враховуючи вказані вимоги законодавства і обставини справи в їх сукупності, колегія суддів визнає обґрунтованими твердження позивача, що внаслідок пригоди пережив стресовий стан, пошкодження автомобіля позбавляло його можливості користуватись ним для вирішення потреб у пересуванні і лікуванні, вести активне життя протягом певного часу. Зазначене призвело до моральних переживань позивача, пов'язаних з пригодою, необхідність звернення до відповідача і суду за захистом порушених прав примушувала позивача порушити звичайний порядок організації свого життя та докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав і відновлення попереднього стану, тому колегія суддів вбачає наявність причинного зв'язку між винними діями відповідача і наслідками, про які зазначав позивач. Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням і виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Оскільки апелянтом не оскаржувалось рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди, колегія суддів не досліджувала питання щодо обов'язку позивача повернути відповідачу пошкоджені деталі у випадку заміни їх на нові.
Проте зобов'язуючи саме філію „Інфоксводоканал" ТОВ „Інфокс" відшкодувати завдану шкоду, суд першої інстанції не врахував, що філія за правовстановлюючими документами не є юридичною особою і не має цивільної процесуальної дієздатності, тому відповідальність має бути покладена на ТОВ „Інфокс" до складу якого входить вищезазначена філія.(а.с. 136-159) Таке рішення не позбавляє відповідача права регресної вимоги до ОСОБА_4, як особи з вини якої сталася вказана пригода.
Доводи представника відповідача, що представник ТОВ „Інфокс" не брав участі у справі спростовуються доказами по справі, а саме: як видно із довіреності, протоколу судового засідання в суді першої інстанції представник відповідача діяв саме за дорученням ТОВ „Інфокс", особисто зазначаючи про представництво інтересів цього підприємства а не філії, заявляв клопотання перед судом, апеляційна скарга подана від ТОВ „Інфокс" в особі філії, директором і товариства і філії є одна й та сама особа, що видавала довіреність представнику на представництво інтересів товариства як відповідача (а.с. 81-83,106-108,120-123,160)
За таких обставин, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 314 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з постановлениям нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судові витрати: на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн. на рахунок територіального управління Державної Судової адміністрації України в Одеській області і на користь держави державне мито в сумі 140,22 грн.(131,72грн. - 1% від суми задоволених вимог + 8,50 грн. держмита в частині вимог на відшкодування моральної шкоди, які мали бути сплачені в суді першої інстанції), оскільки позивач є інвалідом 1 групи, членом сім'ї загиблого ветерана війни і звільнений від сплати судових витрат на підставі п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету KM України від 1993 року ,Дро державне мито"(а.с. 3)
Керуючись ст.ст. 303, п. З ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року змінити. Постановити по справі нове рішення, за яким, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково і стягнути на його користь із Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» 13 172 (тринадцять тисяч сто сімдесят дві) гривні матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і 5 000(п'ять тисяч) гривень грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»: 140(сто сорок) гривень 22 коп. державного мита на користь держави, 30(тридцять) гривень витрат інформаційно-технічне забезпечення на рахунок територіального управління Державної Судової адміністрації України в Одеській області.
З ухваленням цього рішення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року втрачає чинність.
Рішення набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Судді Апеляційного суду Одеської області: Б.Б.Левенець
А.М. Кварталова
Н.Д. Плавич