Справа №2-а-923/09р.
Татарбунарський районний суд Одеської області
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2009 року Суддя Татарбунарського районного суду Одеської області Тимошенко С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії щодо нарахування їй підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за 2007-2008 роки, та стягнення з відповідача недоплаченої суми пенсії в розмірі 2601,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначив, що є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 вказаного Закону зазначив, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки відповідач, як орган владних повноважень, відмовив їй в нарахуванні та виплаті вищезазначеної доплати до пенсії, останній вимушений звернутись до суду з вказаним позовом за захистом свого права.
В судове засідання позивачка не з’явилась, направивши заяву про можливість слухання справи у її відсутність, позов підтримала.
Відповідач в судове засідання також не з'явився, надіслав заяву про можливість слухання справи у його відсутність, з позовом не погоджується, та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись, зокрема, на правомірність своїх дій щодо невиплати щомісячної державної соціальної допомоги позивачу у зв'язку із неврегульованістю порядку виплати таких платежів на законодавчому рівні, зазначає, що у 2008р. виплата проводиться відповідно до п.п.2 п. 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (із змінами та доповненнями) у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, приписи яких і було дотримано відповідачем у повному обсязі.
На час звернення позивача до адміністративного суду питання підвищення пенсії особам, які мають статус "Діти війни" в законодавчому порядку вирішено не було. Зважаючи на вищевикладене просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилась 21.07.1941 року (а.с.4), має правовий статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням (а.с.5).
Остання зверталась до відповідача - ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області із заявою про перерахунок доплати до пенсії за віком, як дитині війни за період 2007-2008 років, але відповідачем було відмовлено у перерахунку та виплаті доплати до пенсії, як дитині війни, оскільки законодавчо не врегульовано питання таких виплат (а.с.6).
Суд вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про пенсійне забезпечення", постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" № 497 від 11.04.2000 року, пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001 р., Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державного управління, їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції, що діяла до набрання сили Законами України "Про державний бюджет України на 2006 рік" "Про державний бюджет України на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансування забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст.3 цього ж Закону державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені ним, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-4, якою передбачена державна соціальна підтримка дітям-війни на 2006 рік, було зупинено Законом України від 20 грудня 2005 року №3235-4, положення наведеної норми не конституційними визнані не були та не скасовувалися, тому позов позивача у частині підвищення до пенсії за віком, як дитині війни, за 2006 рік задоволенню не підлягає.
Згідно п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" №489-V від 19.12.2006 р., дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік.
Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена у наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
З огляду на те, що п.12 ст.71 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік", п.12 ст.71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було призупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", п.41 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 року внесені зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", якими передбачений менший розмір виплат дітям війни, відповідач проводив відповідні виплати позивачу згідно з вищезазначеним порядком та розміром.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнані такими, що є неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону; стаття 111, за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") , у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року " Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня-48,1 грн., з 01 липня - 48,2 грн., з 01 жовтня - 49,8 грн.
Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Таким чином, при розрахунку розміру надбавки до пенсії як дитині війни слід керуватися ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст. 48 Конституції України ), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України), тому звуження змісту і обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення, відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч. 1 ст. 92 Конституції України, надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України) – згідно Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг і компенсацій.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 2000 року, користування будь-яким правом, яке визнане законом, повинно бути забезпечено виконанням без будь-якої дискримінації.
Тому, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначити, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Суд не прийняв до уваги доводи Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 Рішення «Кечко проти України»).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом.
Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2007 та 2008 роках встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування, становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати особі, що є основним для неї джерелом існування) бути не можуть.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.
Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривні, з 1 липня - 482 гривень, з 1 жовтня - 498 гривень.
Отже, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” як основа для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначений законом, яким є прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати.
Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону “Про соціальний захист дітей війни” розміру бази нарахувань підвищень, але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної основи нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституції України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше, при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.
Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Щодо вимог позивача відносно поновлення строку звернення до суду та посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то воно є необґрунтованим та не береться судом до уваги, оскільки згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Частиною 2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5.11.1991 року встановлено, що суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії є триваючим і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій при не нарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 до 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
Крім того, у відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вищевказаного законодавства, перерахунок пенсії належить до обов’язків компетентних органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку про необхідність зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області самостійно здійснити щомісячне нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за відповідні періоди.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2,4,6-12,17,69,70,71,158-163 КАС України, Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Законом України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18.11.2004 року зі змінами, Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року зі змінами, Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року зі змінами, Положенням "Про Пенсійний фонд України" затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" № 497 від 11.04.2000 року, Постановою КМУ №530 від 28.05.2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", суд,
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області щодо ненарахування підвищення до пенсії за віком ОСОБА_1 як дитині війни, у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як дитині війни згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Зобов`язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволені інших вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Татарбунарському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3-40 грн.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, або з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подасться протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Суддя Тимошенко