ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2017 р.                                        Справа № 907/311/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого – судді:                              Данко Л.С.,

суддів:                                                  Галушко Н.А.,

                                                  ОСОБА_1

секретар судового засідання:           Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», № 14/4-437 від 22.06.2017 р. (вх. № 01-05/3191/17 від 05.07.2017 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року

у справі № 907/311/16 (суддя Васьковський О.В.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», м. Ужгород Закарпатської області,

про стягнення в сумі 1267609,21 грн. з яких: 599184,15 грн. пеня, 61765,68 грн. 3% річних, 606659,38 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_2 (п/к на підставі довіреності № 14-75 від 14.04.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 – п/к за довіреністю № Др-24-1216 від 26.12.2016 р.

Права та обов’язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз’яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів – не надходило.

Представниками сторін подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2017 року, справу № 907/311/16 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», № 14/4-437 від 22.06.2017 р. (вх. № 01-05/3191/17 від 05.07.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 02.08.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази – оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(том ІІІ, а. с. 125-126).

В судове засідання представник апелянта/позивача прибув, викладене в апеляційній скарзі підтримав в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, заперечив проти викладеного у відзиві відповідача на апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 року у справі № 907/311/16 в частині, якою зменшено пеню на 50% та надано розстрочку виконання рішення та прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню в повному обсязі та стягнути судові витрати.

Представник відповідача в судове засідання прибув, на виконання вимог ухвали представником через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу б/н від 01.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5224/17 від 02.08.2017 р.), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 р. по справі № 907/311/16 залишити без змін, також до відзиву представником долучено копії документів, а саме: довіреність на представника ОСОБА_4; постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2016 р. по справі № 921/830/15-г/16; постанова Вищого господарського суду України від 13.07.2017 р. по справі № 908/299/16; постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2017 р. по справі № 913/35/16; постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2017 р. по справі № 913/69/16; постанова Вищого господарського суду України від 29.03.2017 р. по справі № 915/871/16; постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 р. по справі № 915/871/16; роздруківка з офіційної веб-сторінки ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, викладене у відзиві на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення по суті спору, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 року у справі № 907/311/16 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання 02.08.2017 р., судова колегія дійшла до висновку розглянути справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 р. у справі № 907/311/16 (суддя Васьковський О.В.) позов задоволено частково, вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», (88015, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Погорєлова, буд. 2, код ЄДРЮОФОПтаГФ 05448610) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРЮОФОПтаГФ 20077720) суму 280099,03 грн. – пені (абз. 1 та 2 резолютивної частини рішення). Абзацом четвертим резолютивної частини рішення вирішено в решті позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 280099,02 грн. пені відмовити повністю. Також вищезазначеним рішенням клопотання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», м. Ужгород про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі №907/311/16 від 31.05.17 задоволити частково та вирішено розстрочити виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 31.05.17 р. у справі №907/311/16 рівними частинами по 46683,17 грн. щомісячно до 01.11.2017 року включно. В решті клопотання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", м. Ужгород про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі №907/311/16 від 31.05.17 відмовити (том ІІ, а. с. 108-109, 110-119).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач (Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІІ, а. с. 128-134), просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 року у справі № 907/311/16 в частині, якою зменшено пеню на 50% та надано розстрочку виконання рішення та прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню в повному обсязі та стягнути судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення в частині зменшення неустойки та наданні розстрочки, було порушено норми матеріального, а саме ст. 219, 233 Господарського кодексу України, ст. 549-552 Цивільного кодексу України, та процесуального та ст. 4-2, 22, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи, що призвело до незаконного рішення.

Що стосується порушення місцевим господарським судом норм матеріального права в частині зменшення штрафу та пені на 50%, то апелянт зазначає, що для застосування п. 3 ст. 83 ГПК України, необхідно враховувати виняткові обставини, однак на думку скаржника у відповідача такі обставини є відсутні, відтак, суд не мав право зменшувати розмір нарахованих штрафних санкцій. Крім того, апелянт покликається на норму ст. 233 ГК України, яка передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом, лише у тих випадках, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан і боржника і кредитора, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З урахуванням наведеного, апелянт звертає увагу суду на те, що матеріалами справи доведено відсутності будь-яких дій щодо перешкоджання вчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Також апелянт покликається на ту обставину, що відповідач здійснюючи підприємницьку діяльність, повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення та укладаючи договір на поставку природного газу останній усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Крім того, апелянт в основному покликається на те, що судом було в’язко до уваги лише доводи однієї зі сторін, а саме доводи відповідача, що в результаті було зменшено розмір неустойки, який спричиняє позивачу збитки та дозволяє відповідачу в подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Щодо задоволення місцевим господарським судом клопотання відповідача про розстрочення рішення суду та надання розстрочки до 01 листопада 2017 року апелянт також не погоджується, оскільки вважає, що судом першої інстанції вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави га інші обставини справи, в даному складне фінансове становище є не лише у відповідача, а і у позивача, що підтверджується виконавчими провадженнями по стягненню заборгованості, відтак, покликання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства, несвоєчасністю розрахунків споживачів теплової та електричної енергії та різницею в тарифах не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для розстрочки виконання рішення. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарській суд в аналогічних справах: № 41/207 (постанова від 22.07.14), № 09/11/1925 (постанова від 17.03.14).

Таким чином, на думку скаржника, правових підстав для зменшення неустойки та наданні розстрочки у суду першої інстанції були відсутні, тому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року у справі № 907/311/16 в частині, якою зменшено пеню на 50% та надано розстрочку виконання рішення скасувати.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося з позовом (том І, а. с. 4-5) до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» про стягнення заборгованості в сумі 1267609,21 грн. з яких: 599184,15 грн. пеня, 61765,68 грн. 3% річних, 606659,38 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат, який ухвалою суду першої інстанції від 23.05.2016 р. було прийнято до провадження.

В процесі розгляду справи було прийнято рішення від 15.09.2016 р., яким відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ заявленого до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», м. Ужгород про стягнення суми 1267609,21 грн. в т.ч. 599184,15 грн. – пені, 61765,68 грн. – 3% річних та 606659,38 грн. – інфляційних нарахувань за договором на купівлю-продаж природного газу №13-234-В від 04.01.2013 р. (том ІІ, а. с. 136, 137-144).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 р. скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2016 у справі № 907/311/16 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено (том ІІ, а. с. 227-228, 229-240).

01.03.2017 р. постановою Вищого господарського суду України по справі № 907/311/16 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» задовольнити частково, вирішено рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2016 року, прийняте у справі №907/311/16, скасувати та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року, прийняту у справі №907/311/16, скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 599184,15 грн. пені. В цій частині справу № 907/311/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року, прийняту у справі № 907/311/16 залишити без змін (том ІІІ, а. с. 34-35, 36-40).

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено та вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 01.03.2017 р. у справі № 907/311/16, що скасовуючи рішення першої інстанції та частково постанову другої інстанції, апеляційним судом не надано належної оцінки приписам ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до частини першої статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності до вищенаведеного колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом при новому розгляді справи на виконання зазначених вказівок Вищого господарського суду України ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2017 р. зобов'язував сторін подати господарському суду письмові пояснення по суті позовних вимог з їх урахуванням (том ІІІ, а. с. 43).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, сторонами було подано письмові пояснення. Зокрема, позивач просить суд визнати законними та обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення пені, а також врахувати, що договір купівлі-продажу№13-234-В був укладений сторонами 04.01.13, тобто вже після введення мораторію від 02.01.2013 р. Відповідачем, в свою чергу, здійснено контррозрахунок заявленої до стягнення пені, з врахуванням строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (з 02.01.13 по 20.02.14) у справі № 907/5/13 про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», а також з врахуванням положень ч.5 ст. 254 ЦК України, згідно якого перерахована сума пені становить 560198,05 грн. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені та розстрочення виконання рішення на 12 місяців, у відповідності до ст.83 ГПК України.

Колегією суддів з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 01.03.2017 р. та на підставі вищенаведеного, встановлено наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець – за договором, позивач – у справі) з однієї сторони, та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (Покупець – за договором, відповідач – у справі), з іншої сторони, було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 13-234-В (надалі – Договір) (том І, а. с. 30-34).

Також між сторонами у справі було укладено додаткові угоди до цього Договору, які є його невід’ємними частинами: № 1 від 10.07.2013 р. (том І. а. с. 35), № 2 від 08.08.2013 р. (том І. а. с. 36), № 3 від 31.12.2013 р. (том І, а. с37-38), № 4 від 28.04.2014 р. (том І, а. с. 39), № 5 від 15.05.2014 р. (том І, а. с. 40), № 6 від 10.06.2014 р. (том І, а. с. 41), № 7 від 05.09.2014 р. (том І, а. с. 42), № 8 від 10.11.2014 р. (том І. а. с. 43), № 9 від 08.12.2014 р. (том І, а. с. 44), № 10 від 22.12.2014 р. (том І, а. с. 45-46), № 11 від 05.02.2015 р. (том І, а. с. 47), № 12 від 10.03.2015 р. (том І, а. с. 48), № 13 від 03.04.2015 р. (том І, а. с. 49), № 14 від 12.05.2015 р. (том І, а. с. 50), № 15 від 03.06.2015 р. (том І, а. с. 51), № 16 від 10.07.2015 р. (том І. а. с. 52).

Зазначений вище Договір та додаткові угоди до нього укладені між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписані повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки суду не доведено зворотнього.

Згідно п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Договірними умовами передбачено, що продавець передає покупцю імпортний газ (за кодом УКТ ЗЕД НОМЕР_1, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК Нафтогаз України») у пунктах приймання-передачі газу на газорозподільних станціях (ГРС) ДК «Укртансгаз». Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця (п.4.1 договору).

Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ установлюються Національною комісією регулювання енергетики України (НКРЕ).

Відповідно до п.5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу – 3509,00 грн.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, між сторонами за договором, до п.5.2 договору щодо ціни за газ були внесені такі зміни: додатковою угодою № 1 від 10.07.2013 встановлено, що з 01.07.2013 ціна за 1000 куб. м газу – 3459,00 грн., крім того ПДВ- 20% - 706,36 грн., усього з ПДВ – 4238,14 грн.; додатковою угодою № 2 від 08.08.2013 встановлено, що з 01.08.2013 ціна за 1000 куб. м газу – 3459,00 грн., крім того ПДВ- 20%, усього з ПДВ – 4238,50 грн.; додатковою угодою № 3 від 31.12.2013 встановлено, що з 01.01.2014 ціна за 1000 куб. м газу – 3113,00 грн., крім того ПДВ-20% - 638,55 грн., усього з ПДВ – 3831,31 грн.; додатковою угодою №4 від 28.04.2014 встановлена з 01.04.2014 ціна за 1000 куб. м газу – 4020,00грн, крім того ПДВ-20% - 823,58 грн., усього з ПДВ – 4941,48 грн.; додатковою угодою №5 від 15.05.2014 встановлена з 01.05.2014 ціна за 1000 куб. м газу – 4724,00 грн., крім того ПДВ-20% - 968,26 грн., усього з ПДВ – 5809,54 грн.; додатковою угодою № 6 від 10.06.2014 р. встановлена з 01.06.2014 р. ціна за 1000 куб. м газу – 4724,00 грн., крім того ПДВ-20% - 970,60 грн., усього з ПДВ – 5823,58 грн.; додатковою угодою № 7 від 05.09.2014 р. встановлена з 01.09.2014 ціна за 1000 куб. м газу – 4874,00 грн., крім того ПДВ-20% - 1001,20 грн., усього з ПДВ – 6007,18 грн.; додатковою угодою № 8 від 10.11.2014 встановлена з 01.11.2014 р. ціна за 1000 куб. м газу – 5100,00 грн., крім того ПДВ-20%-1047,30 грн., усього з ПДВ – 6283,80 грн.; додатковою угодою № 9 від 08.12.2014 встановлена з 01.12.2014 ціна за 1000 куб. м газу – 5900,00 грн., крім того ПДВ-20% - 1210, 50 грн., усього з ПДВ – 7263,00 грн.; додатковою угодою №11 від 05.02.2015 встановлена з 01.02.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 5700,00 грн., крім того ПДВ-20%- 1169,70 грн., усього з ПДВ – 7018, 20 грн.; додатковою угодою №12 від 10.03.2015 встановлена з 01.03.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 8900,00 грн., крім того ПДВ-20%-1822,50 грн., усього з ПДВ – 10935,00 грн.; додатковою угодою №13 від 03.04.2015 сторони встановили, що з 01.04.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 7200,00 грн., крім того ПДВ-20%-1472,52 грн., усього з ПДВ – 8835,12 грн.; додатковою угодою №14 від 12.05.2015 сторони встановили, що з 01.05.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 6810,00 грн., крім того ПДВ-20%- 1392,96 грн., усього з ПДВ – 8357,76 грн.; додатковою угодою №15 від 03.06.2015 сторони встановили, що з 01.06.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 6600,00 грн., крім того ПДВ-20%- 1350,12 грн., усього з ПДВ – 8100,72 грн.; додатковою угодою № 16 від 10.07.2014 встановлена з 01.07.2015 ціна за 1000 куб. м газу – 6600,00 грн., крім того ПДВ-20%- 1356,90 грн., усього з ПДВ – 8141,40 грн.

Додатковою угодою № 3 від 31.12.2013 сторони виклали п. 6.1. договору у наступній редакції: Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Також, додатковими угодами до договору сторони продовжували строк дії договору, встановлений п.11 договору: додатковою угодою № 3 від 31.12.2013 сторони встановили, що строк дії договору в частині реалізації газу діє до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення; додатковою угодою №10 від 22.12.2014 сторони встановили, що строк дії договору в частині реалізації газу діє до 31 грудня 2015 року.

Крім того, додатковою угодою № 11 від 05.02.2015 сторони виклали п.2.1 договору у наступній редакції: Продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 751, 927 тис куб. м, у тому числі: у 2013 році – 279, 123 тис. куб. м, у 2014 році – 241,804 тис. куб. м, у 2015 році - до 231,000 тис. куб. м.

Відповідно до п. 6.1 договору (зі змінами, внесеними Додатковою угодою №3) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Згідно з п. 6.2 оплата за газ здійснюється з поточного рахунка покупця на поточний рахунок продавця та зараховується як оплата за газ та транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного виконання (п.11 договору).

Умовами договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.п. 7.1, 7.2.).

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу протягом січня 2013 року - вересня 2015 року природний газ у обсязі 670,938 тис. м3 на загальну суму 3672620,09 грн., що підтверджується узгодженими позивачем та доданими до матеріалів справи актами приймання - передачі природного газу за вказаний період. Вищенаведені акти підписані двома представниками двох сторін та скріплені їх печатками (том І, а. с. 53-85).

Місцевим господарським судом встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що відповідачем проведено повну оплату за відпущений природній газ за спірний період станом на момент звернення до суду, однак, як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов п. 6.1 договору відповідач не здійснював 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, а також не проводив остаточного розрахунку за фактично переданий газ, вказаний в актах приймання-передачі газу, до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

З урахуванням вищенаведеного, 20.05.2016 р. позивач звернувся до місцевого господарського суду з вимогою стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 1267609,21 грн. з яких: 599184,15 грн. пеня, 61765,68 грн. 3% річних, 606659,38 грн. інфляційні втрати.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, на виконання умов Договору позивач передав відповідачу протягом січня 2013 року - вересня 2015 року природний газ на загальну суму 3672620,09 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (том І, а. с. 53-85), однак, відповідачем допущено прострочення виконання зобов’язання з оплати поставленого газу.

Слід зазначити, що дані обставини були також підтверджені при перегляді касаційним судом постанови апеляційної інстанції у справі № 907/311/16 де Вищий господарський суд України у постанові від 01.03.2017 р. зазначив, що апеляційний господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов’язання з оплати поставленого газу. Також було зазначено, що несвоєчасне повернення актів приймання-передачі поставленого газу не може вплинути на момент виникнення прострочки грошового зобов'язання, відтак, в частині позовних вимог про стягнення 599184,15 грн. пені справу № 907/311/16 було передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінюючи заявлені позовні вимоги, подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема підписаними двома сторонами актами приймання-передачі природного газу підтверджено, що на виконання умов договору №13-234-В на купівлю - продаж природного газу від 04.01.2013 позивач передав, а відповідач прийняв за період з січня 2013 року по вересень 2015 року природний газ на загальну суму 3677830,59 грн., вказані обставини сторонами не заперечуються.

В порушення умов п. 6.1 договору відповідач не здійснював 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, він також не проводив остаточного розрахунку за фактично переданий газ, вказаний в актах приймання-передачі газу, до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Вказаний пункт 6.1 договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами апеляційної та касаційної інстанції при попередньому розгляді справи надано оцінку та встановлено обставини щодо наявності у відповідача простроченого зобов’язання.

Згідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 612 України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що природний газ передавався у власність відповідачу впродовж січня 2013 – вересня 2015 року. Однак, відповідачем, в порушення узгоджених сторонами умов договору, не здійснювалась повна оплата за фактично отриманий за договором природний газ у строк - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, як встановлено договором.

Відповідно до п. 9.2 договору, строк в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Період нарахування пені не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст.232 ГК України).

Як вказувалось вище, остаточний розрахунок за фактично переданий газ мав здійснюватись до 20 числа наступного за місяцем поставки газу. Тобто, кожного 20-го числа мало виконуватись зобов’язання по сплаті за фактично отриманий газ за попередній місяць.

Позивачем подано розрахунок пені у період з 20.02.2013 р. по 30.11.2015 р., згідно якого нараховано пеню у розмірі 599184,15 грн.

Однак, в матеріалах справи (том ІІІ, а. с. 84-90) наявний контр розрахунок відповідача з врахуванням строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (з 02.01.2013 р. по 20.02.2014 р.), що підтверджується ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.01.2013 р. та від 20.02.2014 р. у справі № 907/5/13 про банкрутство ПАТ «Закарпатгаз» (том ІІІ, а. с. 54-55, 56-58), а також з врахуванням положень ч. 5 ст.254 ЦК України, згідно якого перерахована сума пені становить 560198,05 грн. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені та розстрочення виконання рішення на 12 місяців, у відповідності до ст.83 ГПК України (том ІІІ, а. с. 92-99).

Колегією суддів, дослідивши матеріали справи при новому розгляді справи в частині стягнення суми 599184,15 грн. пені, перевіривши подані сторонами розрахунки суми пені, заявленої до стягнення, а також врахувавши вказівки Постанови Вищого господарського суду України від 01.03.2017 р. у справі № 907/311/16 щодо здійснення належної оцінки взаємовідносинам сторін з урахуванням приписів ст. 12 Закону, які є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, у відповідності до вимог ст.111-12 ГПК України встановлено наступне.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Обов'язок сплати пені у разі порушення умов п. 6.1 Договору передбачено сторонами та закріплено в п. 7.2 Договору.

Зокрема, сторони погодили (п. 7.2), що у разі, невиконання покупцем умов пунктів 6.1. договору покупець зобов’язується крім суми заборгованості сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинним на момент порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи із змісту положень вищевказаного закону боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання не нараховується, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства (Постанова Верховного Суду України від 12.03.2013 року у справі №29/5005/16170/2011).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2013 р. порушено провадження у справі та прийнято до розгляду заяву Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про визнання банкрутом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том ІІІ, а. с. 54-55).

Таким чином, з огляду на вищенаведене, в період з 02.01.2013 року (порушення провадження у справі про банкрутство № 907/5/13) по 20.02.2014 року (припинення провадження у справі про банкрутство № 907/5/13) діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів введений у справі №907/5/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (том ІІІ, а. с. 54-55, 56-58).

Місцевим господарським судом встановлено, що у вказаний період (з 02.01.2013 року по 20.02.2014 року) нарахування штрафних санкцій не допускається, з чим погоджується колегія суддів.

У відповідності до вищенаведеного, місцевим судом здійснено перерахунок нарахованої позивачем сум пені, з врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України та . 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якого перерахована сума пені становить 560198,05 грн.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми, регулюють господарську діяльність, кореспондуючись з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 560198,05 грн., позивачем належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, відповідачем 30.05.2017 р. суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення пені в порядку винятку розміру пені, нарахованої позивачем, у зв'язку з важким фінансовим становищем, погашенням та відсутністю заборгованості по сплаті основної суми заборгованості, наявністю великої суми кредиторської заборгованості, що на даний час перевищує дебіторську заборгованість, враховуючи те, що прострочення грошового зобов’язання не завдало збитків позивачу, а також те, що за прострочення виконання зобов’язання позивачем також заявлено стягнення суми 61765,68 грн. – 3% річних та 606659,38 грн. – інфляційних нарахувань. Рішення про стягнення яких набрало законної сили.

Згідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Положеннями ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оцінюючи обставини справи та обґрунтованість підстав поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, колегія суддів вважає, що оскільки відповідачем було виконано основне грошове зобов’язання в цілому та незначний період прострочення, що обумовлений наявністю обставин, які утруднювали своєчасність здійснення оплати за поставлений газ, що пов’язано з оформлення актів прийому-передачі газу сторонами; наявність значної, порівняно з сумою договору на купівлю - продаж природного газу, заборгованості споживачів газу перед відповідачем за спожитий газ; значення та важливість продовження здійснення відповідачем господарської діяльності відповідача, як суб’єкта, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, місцевим господарським судом правомірно зменшено розмір пені до 50%.

Разом з тим, колегією суддів також враховано те, що наведена сума неустойки у розмірі понад півмільйона гривень є непомірно великою для відповідача, а також з огляду на те, що основне зобов'язання останнім погашено до звернення позивача до суду. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що основним джерелом фінансування діяльності ПАТ по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», як суб'єкта природної монополії, є тариф на розподіл природного газу, що встановлюється йому регулятором на ринку природного газу - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(НКРЕКП).

Постановою НКРЕКП № 428 від 24.03.2016 року з 1 квітня 2016 року затверджено для ПАТ "Закарпатгаз" тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами у розмірі 871,92 грн. за 1000 м.куб., а з 1 січня 2017 року Постановою НКРЕКП № 428 від 15.12.2016 року затверджено навіть ще нижчий тариф на розподіл - 853,8 грн. за 1000 м.куб., при тому, що нормативно розрахований згідно з Методиками НКРЕКП тариф на розподіл для Товариства складає 1950,0 грн. за 1000 м.куб. До вказаного тарифу не включено статті витрат на оплату штрафних санкцій, які нараховують Товариству його контрагенти ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», як і не передбачено чистого прибутку від газорозподільної діяльності.

За результатами діяльності у 2015 році Товариство зазнало збитків на суму 111,430 млн. грн., що підтверджується фінансовим звітом товариства за 2015 р., за результатами діяльності у 2016 році збиток складає 77,033 млн. грн. (том ІІІ, а. с. 102-105), отже, доходи відповідача з розподілу (транспортування) природного газу навіть не покривають витрат на обслуговування та утримання в належному стані газопроводів. Крім того, враховуючи специфіку діяльності відповідача та сезонність отримання доходу за послуги з розподілу природного газу, в період з травня по вересень різко скорочується надходження обігових коштів у зв'язку з скороченням обсягів споживання природного газу.

З огляду на вищенаведене, вказане зменшення розміру неустойки у вигляді пені є достатнім та дієвим засобом для стимулювання відповідача щодо належного виконання договірних зобов’язань та таким, що не спричинить збитки позивачу, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, в результаті чого суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50 %, таким чином, з відповідача належить до стягнення 280099,03 грн. пені, - в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити.

Щодо відстрочки виконання судового рішення на 12 місяців в частині стягнення пені, слід зазначити наступне.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які визначає суд, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З заяви про розстрочення виконання рішення суду вбачається, що одночасне стягнення нарахованих та надмірно великих штрафних санкцій паралізує роботу ПАТ «Закарпатгаз» та позбавить можливості здійснювати роботи з належного підтримання газорозподільної мережі у належному стані, що призведе до банкрутства товариства, вказує на його збитковість впродовж останніх 3 років, що також підтверджується звітами про фінансовий стан відповідача станом на 30.09.2016 та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2016 року.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що подані відповідачем докази свідчать про існування реальних обставин, які ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення в майбутньому, відтак, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, суспільне значення підприємств та їх господарської діяльності, а також те, що надання відстрочки надасть можливість відповідачу повністю виконати рішення суду у майбутньому, відтак, місцевим судом правомірно задоволено клопотання відповідача частково на 6 місяців рівними частинами по 46683,17 грн. щомісячно до 01.11.2017 року включно. Доцільність відстрочення судового рішення на 1 рік відповідачем не доведена належними та допустимими доказами в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, слід зазначити, що аналогічної позиції щодо розстрочення виконання судового рішення дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 16.11.2016р. по справі №921/830/15-г/16, від 13 липня 2017 року у справі № 908/299/16. від 06 липня 2017 року у справі № 913/35/16, від 06 липня 2017 року у справі № 913/69/16, від 29 березня 2017 року у справі № 915/871/16 (якою залишено без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016) та ін.

Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення", прийняте у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідачем не доведено необґрунтованість винесеного судом першої інстанції рішення, вимоги апеляційної скарги є нормативно не обґрунтованими, а тому заявлені вимоги апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи усе вищенаведене, дослідивши обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2017 р. у справі № 907/311/16 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року у справі № 907/311/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

суддя Н.А.Галушко

суддя Г.В.Орищин

          02.08.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 08.08.2017 р.