КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 910/9131/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

арбітражний керуючий Кізленко В.А. - свідоцтво № 408 від 27.02.2013.

від боржника: Пипко Р.П. - довіреність б/н від 10.05.2017.

Свистунов Д.В. - довіреність № 298Д-10 від 13.05.2017.

від ТОВ «Агроресурс-2006»: Терещенко Д.Л. - довіреність б/н від 03.01.2017.

розглянувши апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року

у справі № 910/9131/16 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича

до Приватного акціонерного товариства «Креатив»

за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроресурс-2006»

про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним

у межах справи № 910/9131/16

за заявою Приватного акціонерного товариства «Креатив»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у задоволенні заяви розпорядника майна ПрАТ «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка В.А. про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання прав власності на спірні корпоративні права відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, розпорядник майна ПрАТ «Креатив» арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.06.2015 року, укладений між ПрАТ «Креатив» та TOB «Агроресурс-2006» щодо продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро»; відновити за ПрАТ «Креатив» право власності на частку у статутному капіталі TOB «Фед-Агро» в якості учасника у розмірі 5 відсотків статутного капіталу.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Іоннікової І.А., Сотнікова С.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.08.2017 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Агроресурс-2006» просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Скаржник та представники боржника в судовому засіданні 01.08.2017 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.06.2015 року, укладений між ПрАТ «Креатив» та TOB «Агроресурс-2006» щодо продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро»; відновити за ПрАТ «Креатив» право власності на частку у статутному капіталі TOB «Фед-Агро» в якості учасника у розмірі 5 відсотків статутного капіталу.

Представник TOB «Агроресурс-2006» в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року - без змін.

01.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/9131/16 за заявою ПрАТ «Креатив» про банкрутство, провадження у якій порушене ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року.

27.07.2016 року розпорядник майна ПрАТ «Креатив» арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство.

В обґрунтування поданої заяви розпорядник майна посилається укладення оспорюваного Договору від імені боржника з перевищенням наданих повноважень, а також на завідомо невигідних для боржника умовах.

В подальшому заявником доповнено підстави для визнання спірних договорів недійсними та зазначено про відчуження майна боржника за цінами нижчими від ринкових.

За наслідками розгляду поданої заяви, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у задоволенні заявлених розпорядником майна ПрАТ «Креатив» арбітражним керуючим Кізленком В.А. вимог відмовлено повністю у зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає відстав для її скасування з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.06.2015 року між ПрАТ «Креатив» (продавець) та ТОВ «Агроресурс-2006» (покупець) укладено договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 5 часток, що дорівнює 5% Статутного капталу ТОВ «Фед-Агро», а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро».

Пунктом 1.3.1 Договору визначено, що продавець є власником 5 часток Статутного капіталу ТОВ «Фед-Агро». Право продавця як власника часток у статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро» засвідчуються статутом ТОВ «Фед-Агро».

Загальна вартість 5 часток у статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро» дорівнює 1000,00 грн. (п. 1.3.3. Договору).

За змістом п. 2.1 Договору за набуття права власності на зазначені в п. 1.3 цього договору частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро», покупець сплачує продавцю 1 000,00 грн. Оплата вартості прав здійснюється протягом календарного року з дати укладення даного договору.

Згідно з п. 2.1.1 Договору ціна за якою продаються частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро» є договірною.

Відповідно до п. 4.1 Договору з моменту підписання даного договору, а також вчинення державної реєстрації Статуту ТОВ «Фед-Агро» у новій редакції (або змін до статуту) до покупця переходять усі частки/права та обов'язки учасника/засновника (власника) ТОВ «Фед-Агро», що належали продавцю на момент продажу (відчуження, відступлення) часток/прав, в частині проданих (відчужених, відступлених) часток в статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро».

Відповідно до п. 5.1. Договору, останній набирає чинності з моменту підписання та діє до переходу права власності на частки в статутному капіталі учасника до покупця та реєстрації статуту ТОВ «Фед-Агро» у новій редакції і здійснення розрахунків покупцем за частки у статутному капіталі учасника згідно п. 2.1. Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Фед-Агро», оформленим протоколом №6 від 25.06.2015 року, було затверджено Статут такого товариства в новій редакції.

30.06.2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області зареєстровано статут ТОВ «Фед-Агро» у новій редакції, відповідно до п. 6.3. якого ТОВ «Агроресурс-2006» є єдиним учасником (засновником) ТОВ «Фед-Агро» з кількістю часток у статутному капіталі - 100, що складає 100% статутного капіталу.

Тобто, з вказаного моменту корпоративні права ПрАТ «Креатив» на 94,8089% статутного капіталу ТОВ «Фед-Агро» перейшли до ТОВ «Агроресурс-2006» на підставі оскаржуваного Договору.

10.07.2015 року TOB «Агроресурс-2006» здійснило розрахунок за придбані частки у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро», сплативши їх повну вартість платіжним дорученням № 170 від 10.07.2017 року у сумі 1 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням розпорядником майна ПрАТ «Креатив» арбітражним керуючим Кізленком В.А. дійсності Договору.

Системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст.16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 ГПК України при зверненні до суду з розглядуваним позовом прокурором та позивачами повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів держави внаслідок укладення відповідачами Договору.

З огляду на положення ст. 20 Закону про банкрутство, розпоряднику майна боржника надано відповідне право на оскарження правочинів, укладених боржником, зокрема, протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Як встановлено судом, провадження у даній справі про банкрутство ПрАТ «Креатив» порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року, а оскаржуваний Договір було укладено 25.06.2015 року, тобто в межах річного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство.

Як на підставу для недійсності Договору, заявник посилається на те, що на укладення даного договору ПрАТ «Креатив» не отримувало погодження Наглядової ради, а керівник такого товариства не мав повноважень на його укладання. Крім того, підставою для недійсності Договору заявник вказує на укладення його на завідомо невигідних для товариства умовах.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір від імені ПрАТ «Креатив» підписаний генеральним директором Бойко О.М., який діяв на підставі Статуту Товариства.

За змістом ст. ст. 92, 97 - 99 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.

Як вказує розпорядник майна, станом на момент укладення спірного Договору єдиним учасником ПрАТ «Креатив» було ПАТ «Креатив груп», а відтак генеральний директор ПрАТ «Креатив» мав отримати погодження Наглядової ради ПАТ «Креатив груп» на укладення такого правочину.

Зокрема, заявник посилається на встановлені п. 29 ст. 47 Статуту ПАТ «Креатив груп», обмеження, яким передбачено, що до компетенції Наглядової ради належить узгодження рішення Виконавчого органу Товариства щодо участі в управлінні інших юридичних осіб (у т.ч. у вищих органах управління) у випадку набуття Товариством корпоративних прав або часток (паїв, акцій) у статутному капіталі цих юридичних осіб; щодо голосування (прийняття участі у голосуванні) по питаннях, які розглядаються органами управління таких юридичних осіб (у т.ч. щодо затвердження статутів таких юридичних осіб); щодо надання повноважень Голові правління Товариства підписувати статути таких юридичних осіб, в тому числі підписувати від імені Товариства заяви про вихід зі складу учасників таких юридичних осіб.

За відсутності погодження Наглядової ради ПАТ «Креатив груп» на укладення спірного Договору, керівник ПрАТ «Креатив», на думку заявника, не мав прав укладати спірний договір про вихід зі складу учасників ТОВ «Фед-Агро».

В той же час суд відзначає, що по-перше, в даному випадку відбувся не вихід ПрАТ «Креатив» зі складу учасників ТОВ «Фед-Агро», а продаж його частки в статутному капіталі на користь третьої особи - ТОВ «Агроресурс-2006».

Будь-яких доказів на підтвердження факту існування обмежень щодо укладення генеральним директором ПрАТ «Креатив» відповідних договорів купівлі-продажу корпоративних прав заявником суду не надано.

По-друге, частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Із матеріалів справи вбачається факт прийняття ПрАТ «Креатив» грошових коштів, сплачених ТОВ «Агроресурс-2006» на виконання умов Договору, що в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про схвалення такого правочину.

Більш того, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-59гс14.

Суд відзначає, що жодних доказів непогодження ПАТ «Креатив груп» як акціонера ПрАТ «Креатив» із умовами оспорюваного у даній справі правочину заявником не надано, що також свідчить про схвалення ним Договору, та додатково виключає твердження про його недійсність.

Також розпорядник майна як на підставу для недійсності Договору вказує на укладення його на завідомо невигідних для ПрАТ «Креатив» умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України такий правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був його ініціатором.

За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.

По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.

По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

По-третє, хоча Цивільний кодекс України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що всупереч ст. 33 ГПК України, позивачем не було доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів обґрунтованості позовних вимог, а саме факту наявності тяжких для ПрАТ «Креатив» обставин під час укладення Договору, а також невигідних умов вчинення такого правочину.

Разом з тим, звертаючись до суду з даною заявою, скаржник посилається на те, що відчуження майна боржника відбулось за цінами нижчими за ринкові.

Як зазначає скаржник, станом на 25.06.2013 року ринкова вартість ТОВ «Фед-Агро» дійсно становила 120 156 000,00 грн., оскільки боржник саме за такою ціною придбав частки ТОВ «Фед-Агро» у ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 зазначеного кодексу встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що Договір підписано уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Таким чином, за змістом вказаних норм сторони є вільними в укладенні договору, а тому за відсутності обов'язковості проведення незалежної оцінки майнових прав, а також доказів дійсної ринкової вартості переданих прав, правомірно на власний розсуд встановили вартість відчужуваних корпоративних прав у розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, як встановлено судом, продаж частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ «Фед-Агро» за ціною 1 000,00 грн. відповідала розміру внеску ПрАТ «Креатив» до статутного фонду ТОВ «Фед-Агро», що підтверджується відомостями, які містяться у витязі з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.06.2015 року №1001191963.

Таким чином, заявником не доведено суду, що станом на момент укладення оспорюваного Договору зі сторони ПАТ «Креатив» були відчужені корпоративні права за цінами, нижчими від ринкових.

Твердження про те, що у 2013 році ним були набуті корпоративні права на ТОВ «Фед-Агро» за цінами значно вищими, ніж ті, за якими відбулося відчуження у 2015 році таких прав на користь ТОВ «Агроресурс-2006» не приймаються судом до уваги з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України вартості таких прав саме на дату укладення Договору.

При цьому, як встановлено судом, відповідно до договору купівлі продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро» від 29.11.2012 року громадянин ОСОБА_12 придбав 100 часток, що становить 100% корпоративних прав ТОВ «Фед-Агро» у громадянина ОСОБА_13, розмір статутного капіталу - 1 000,00 грн., ціна договору - 1 000,00 грн.

Згодом, Міжнародна компанія Titan Ltd (республіка Беліз) по договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Фед-Агро» від 01.06.2013 року придбала 100 часток, що становить 100% корпоративних прав ТОВ «Фед-Агро» у громадянина ОСОБА_12, розмір статутного капіталу - 1 000,00 грн., ціна договору - 1 000,00 грн.

В подальшому Міжнародна компанія Titan Ltd (республіка Беліз) 25.06.2013 року, уклавши чотири договори купівлі-продажу часток в статутному капіталі, продала 100% корпоративних прав ТОВ «Фед-Агро» за загальну суму 120 156 000,00 грн. громадянам України:

- ОСОБА_10 -17% статутного капіталу за 20 426 520,00 грн.

- ОСОБА_8 - 4% статутного капіталу за 4 806 240,00 грн.

- ОСОБА_9 -15% статного капіталу за 18 023 400,00 грн.

- ОСОБА_11 - 64% статутного капіталу за 76 899 840,00 грн.

26.06.2013 року зазначені громадяни продали ПрАТ «Креатив» корпоративні права ТОВ «Фед-Агро» за ціну придбання, уклавши чотири відповідні договори купівлі-продажу часток в статутному капіталі.

Разом з тим, ставлячи питання про визнання недійсним договору купівлі продажу часток в статутному капіталі, за яким ПрАТ «Креатив» відчужило корпоративні права ТОВ «Фед-Агро» на користь ТОВ «Агроресурс-2006» за 1 000,00 грн., тобто за нижчою від ринкової, розпорядником майна не досліджено питання придбання ПрАТ «Креатив» відповідних прав ТОВ «Фед-Агро» у громадян ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 за загальною ціною 120 156 000,00 грн., тобто можливості придбання за ціною, вищої від ринкової.

Крім того, як було зазначено вище, правочини можуть бути визнані недійсними у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство, зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Тобто обов'язковою умовою для визнання правочину, укладеного боржником, на підставі вищенаведеної норми, є саме умова, за якою майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Проте, скаржником, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення спірного правочину майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Відтак, заявником не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасників спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, розпорядником майна ПрАТ «Креатив» не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання Договору недійсним та визнання за ПрАТ «Креатив» права власності на спірні корпоративні права, а тому подана заява в межах справи про банкрутство про визнання недійсним Договору правомірно залишена судом першої інстанції без задоволення.

Водночас, судова колегія також зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 ГПК України, описова частина судового рішення, яким вирішується господарський спір по суті, має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вона не містить викладу пояснень учасників провадження у справі, а лише зазначено: «Представники учасників судового процесу…».

Але вказані процесуальні порушення не є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до протоколу судового засідання представники учасників провадження у справі надавали свої пояснення по суті спору, а відтак в подальшому дані недоліки можуть бути виправлені у відповідності до ст. 89 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у даній справі є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-103, 105, 106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 910/9131/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 910/9131/16 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу № 910/9131/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

І.А. Іоннікова