Справа № 2-а-4625/2009р.  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М              У К Р А Ї Н И  

19 жовтня 2009 року        

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:  

головуючої-судді             Галіян Л.Є.

при секретарі                  Галиш І.Б.             

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2  

до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі  

про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И В :  

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни. Посилається на те, що набувши статус дитини війни, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на одержання пенсії,  підвищеної на 30 % мінімальної пенсії за віком . Однак, у зв’язку із тим, що статтею 77 та 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", а також статтею 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, протягом 2006-2008 років йому допомога у вказаних розмірах не виплачувалась. Оскільки рішенням  Конституційного суду України від 09.07.2007 року пункт 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» визнано неконституційним, просить суд тому просить суд визнати неправомірними дії відповідача та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 2006 року по 2009 рік відповідно до ст. 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни» в сумі 3891 грн. 90 коп. Також просить поновити йому  пропущений строк для звернення до суду, оскільки про належні виплати йому не було повідомлено відповідачем і про порушення його прав стало відомо тільки з засобів масової інформації.    

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на мотиви, викладені у адміністративному позові, уточнивши період, за який просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, як дитині війни, а саме з 2006 року по 2008 рік включно в сумі 3891 грн. 90 коп.  

Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі у судове засіданні не з’явився, однак направив суду заперечення, згідно якого просить справу слухати у його відсутності та просить відмовити  у задоволенні позову.  

 Заслухавши пояснення сторони, проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до переконання, що даний адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Як встановлено судом, позивач є пенсіонером, про що свідчить видане йому посвідчення НОМЕР_1 від 16.06.1999 року.

Як вбачається із відмітки у вказаному посвідченні, 11.01.2006 року позивачу ОСОБА_2 надано статус «дитина війни».

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Враховуючи зазначений статус позивача, вона, відповідно до  вказаної норми, має право на вказане підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.  

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги «Дітям війни», передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.  

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.  

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.  

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.  

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12) ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними, тобто такими, що суперечать нормам Конституції України і вони втратили свою чинність. У п.5 вказаного рішення суду також закріплено принцип преюдиціальності даного рішення для судів загальної юрисдикції при вирішенні ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.    

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про неконституційність.  

Отже, виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.  

Що стосується вимог позивача про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії в 2008 році, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.  

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27.12.2007 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції : «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та    Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».  

З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №30-рп/2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Разом з тим, до 22.05.2008 року  відповідач, здійснюючи  позивачу  доплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.  

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  

Згідно частин 3 та 4 ст. 8 Кодексу Адміністративного Судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.  

Суд вважає, що неврегульованість на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус «Дітей війни» не може бути підставою для відмови у їх здійсненні. Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.  

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі за місцем проживання позивача.  

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.  

Крім того, суд приходить до переконання, що слід визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо невиконання приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання підвищення до пенсії.  

При цьому, суд вважає поважною причину пропуску позивачем річного строку для звернення із адміністративним позовом, так як позивач є особою похилого віку та є недостатньо юридично грамотним, про факт порушення прав йому стало відомо лише після опублікування статті у засобах масової інформації у зв'язку з ухваленням  рішення Конституційним Судом України 9 липня 2007 року, а тому строк звернення позивача до суду із адміністративним позовом підлягає поновленню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, 18, 71, 86, 158, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 2 ст. 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного суду України  від 09.07.2007 року № 6-рп/ 2007, Рішенням  Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, суд, -    

П О С Т А Н О В И В :  

Позов задовольнити частково.  

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі   щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік  – з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року .  

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007 рік – з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік  – з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

 Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та апеляційної скарги – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.      

Головуюча                   Галіян Л.Є.