ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року № 918/1377/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.

суддів Нєсвєтової Н.М. Палія В.В.

за участі представників: позивача: відповідачів: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з'явився Порайко А.М. не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22 травня 2017 року

у справі№ 918/1377/16

за позовомпублічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна"

до 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада", державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області Дацюк Людмила Василівна

про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію

ВСТАНОВИВ:

28.12.2016 позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада", оформленого актом приймання-передачі зміна засновниками ТОВ "Лювада" до статутного капіталу від 10 липня 2012 року та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області від 17.08.2013 про реєстрацію права власності ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1км за адресою: Рівненська обл., м.Здолбунів, вул. Шевченка,1.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 (суддя Політика Н.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий - Бучинська Г.Б., судді - Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано недійсним правочин, оформлений актом від 10.07.2012, в частині передачі в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" залізничних під'їзних колій довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції від 17 серпня 2013 року про реєстрацію права власності за ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м.Здолбунів, вул.Шевченка, 1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В касаційній скарзі відповідач ТОВ "Лювада", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, залишивши в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю підстави відкладення розгляду справи, передбаченої ст. 77 ГПК України - неможливості вирішення спору в цьому судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 10.07.2012 року Дацюк Л. В. та ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", як засновники ТОВ "Лювада" з однієї сторони, та Дацюк Л.В., як директор ТОВ "Лювада" з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада". (а.с. 26-27, т. 1), за яким засновники ТОВ "Лювада" передали, а директор ТОВ "Лювада" прийняв, зокрема під'їзні колії, довжиною 2,1 км., початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17 серпня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності ТзОВ "Лювада" на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Позивач, вважаючи, що він є власником під'їзних залізничних колій як правонаступник ПАТ "Волинь-Цемент", яке, у свою чергу, є правонаступником Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" та набуло у власність під'їзні залізничні колії у процесі корпоратизації державного підприємства "Здолбунівський цементно-шиферний комбінат", звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідним обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 1 частини 1 статті 115 ЦК України встановлено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Загальний порядок створення та реєстрації юридичної особи встановлений статтями 87, 88, 89 ЦК України.

Так, відповідно до частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 ЦК України).

Таким чином, господарське товариство, як суб'єкт цивільних правовідносин виникає з дня його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 144 ЦК України встановлено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вкладів його учасників. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 18 грудня 2011 року) установчі документи повинні містити, зокрема, відомості про розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до частини 4 статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (тобто, з моменту державної реєстрації в силу положень частини 4 статті 87 ЦК України) і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 1 статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю (статут) підлягають державній реєстрації (стаття 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний господарський суд виходив з того, що органи юридичної особи вважаються такими, що діють від імені юридичної особи та на підставі установчих документів юридичної особи після (з дня) державної реєстрації юридичної особи.

Оскільки ТОВ "Лювада" (код ЄДРПОУ 38305990) зареєстровано 25 липня 2012 року, номер запису 1 596 102 0000 000969, то саме з 25 липня 2012 року ТОВ "Лювада" набуло статусу юридичної особи, стало учасником цивільних правовідносин та потенційним суб'єктом права власності, набуло цивільної дієздатності, виконавчий орган товариства отримав правову можливість набувати цивільних прав і обов'язків та здійснювати їх від імені товариства.

Разом з тим, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" було підписано директором товариства 10 липня 2012 року, тобто за 15 днів до державної реєстрації ТОВ "Лювада".

Оспорюваний акт укладений зі сторони ТОВ "Лювада" директором товариства, проте відповідно до п.5.3 статуту товариства, наявного в матеріалах справи (а.с. 203-219, т.2) призначення і звільнення виконавчого органу товариства (згідно п.5.6 статуту - Директора) належить до виключної компетенції зборів учасників товариства. Тобто, до моменту створення товариства та його реєстрації виконавчого органу товариства існувати не могло, у матеріалах справи відсутні рішення зборів учасників щодо призначення Дацюк Л.В. на посаду директора.

Хоча, відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством, апеляційний суд зазначив про помилковість застосування судом першої інстанції цієї норми, оскільки відповідно до статті 84 ГК України, угоди, укладені саме засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення товариством спірного правочину.

Окрім того, відсутні будь-які докази на підтвердження правомірності розпорядження під'їзними залізничними коліями ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" , оскільки правовстановлюючого документа, за яким би останній набув права власності на це майне відповідачем -1 не надано з причини його відсутності, юридичну особу ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" припинено.

За таких обставин апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що правочин щодо передачі під'їзних залізничних колій ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та не відповідає вимогам ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, а його зміст суперечив вимогам ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Оскільки вказаним правочином порушуються права позивача, який, на думку апеляційного господарського суду, як правонаступник Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь", є власником вказаного нерухомого майна, то спосіб захисту порушених прав ним обраний правильно.

Скасовуючи рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно, апеляційний господарський суд виходив з того, що ч.3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, оскільки правочин визнано недійсним, а рішення державного реєстратора є таким, що носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, то воно підлягає скасуванню.

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 ст. 82 ГК України визначено, що установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Як вбачається з матеріалів справи, статут ТОВ "Лювада", в ст.3 якого визначені учасники товариства та склад їхніх внесків до статутного капіталу товариства, затверджений рішенням зборів учасників товариства від 10.07.2012 (а.с.203,т.2).

За таких обставин господарськими судами належним чином не з'ясована правова природа оспорюваного акту приймання-передачі - є він правочином чи лише доказом у справі і документом первинного бухгалтерського обліку, яким підтверджується виконання рішення зборів учасників ТОВ "Лювада" про передачу відповідного майна як внеску до статутного капіталу товариства. А оскільки в суді, за загальним правилом, захищаються права, що порушені або оспорюються, а не фіксуються докази і не встановлюється їх доказове значення поза спором про право, що такими доказами підтверджується або спростовується, то суди мали з'ясувати чи може бути пред'явлена в суді вимога про визнання його недійсним.

Також поза увагою господарських судів залишилося питання яким чином сам по собі акт приймання -передачі порушує права позивача

Крім того, відповідно до п.50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, прийнятого відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який був чинним на час здійснення державної реєстрації права власності на майно за ТОВ "Лювада", для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 - 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи. У разі коли внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи здійснюється іншою юридичною особою, заявник, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає органові державної реєстрації прав рішення про внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи, прийняте уповноваженим органом управління такої юридичної особи.

Отже, сам по собі акт приймання - передачі майна не тягне за собою безумовного набуття права власності на нерухоме майно особою, якій воно передається.

Крім того, розглядаючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора, суди належним чином не з'ясували чи підвідомчий цей спір в силу вимог ст. 12 ГПК України господарським судам.

Незважаючи на те, що рішення реєстратора, на думку апеляційного господарського суду, має похідний характер, для його скасування суд мав визначити, які вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та нормативних актів, що регулюють діяльність державного реєстратора, були ним порушені при прийнятті рішення про реєстрацію права власності на спірне майно.

Отже, постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Разом з тим, не може залишатися в силі і рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, оскільки ним також не з'ясована правова природа акту приймання - передачі майна та можливість визнання його недійсним.

Враховуючи викладене, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати правову природу оспорюваного акту приймання - передачі майна, з'ясувати, який конкретно правочин позивач просить визнати недійсним та в чому полягає порушення його прав внаслідок укладення цього правочину, перевірити чи не свідчать правовідносини, які склалися між сторонами, про наявність між ними спору про право власності на майно.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір, постановивши законне та обгрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22 травня 2017 року у справі за №918/1377/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко

Суддя Н. Нєсвєтова

Суддя В.Палій