УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/9909/13-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.

Категорія 39 Доповідач Гансецька І. А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді: Гансецької І.А.

суддів: Григорусь Н.Й.

ОСОБА_1

при секретарі: Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Житомирська міська рада про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 квітня 2016 року

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що у 1974 році мати подарувала їй житловий будинок №5-а по провулку 3-му Шевченківському в м.Житомирі, в якому вона мешкає до цього часу. У 1977 році на місці сараю, що знаходився поруч із подарованим будинком вона побудувала літню кухню. Окрім того, нею було здійснено прибудову до будинку №5-а по провулку 3-му Шевченківському, яка складається із кімнати, кухні, санвузла та коридора. За самовільну прибудову нею 22.11.1977 року сплачено штраф. 23 09.1977 року подарований їй будинок з надвірними будівлями від її імені, шляхом підроблення її підпису, було передаровано матері. Після смерті матері, 25.09.2007 року, усі діти померлої отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, до якого включено і побудовану нею літню кухню. Просила визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку від 67/100 частини житлового будинку № 5 по провулку 3-му Шевченківському в місті Житомирі на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, а також визнати за ОСОБА_2 право власності на літню кухню, зазначену літерою «Б» в технічному паспорті та на прибудову до будинку№5-а по провулку 3-му Шевченківському в м.Житомирі з окремим входом, що складається з кімнати, кухні, санвузла та коридора.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2016 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначають, про безпідставність позовних вимог та пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що 07.08.1974 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (батьки сторін) подарували ОСОБА_2 житловий будинок № 5-а по 3-му провулку Шевченківському в м. Житомирі, зі всіма надвірними будівлями. 20.09.1974 року позивач зареєструвала за собою право власності на вказаний будинок.

23.09.1977 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_7 вказаний будинок.

05.08.1994 року ОСОБА_7 подарувала 33/100 цього ж будинку дочці ОСОБА_3

25.09.2007 року ОСОБА_7 померла. На час її смерті за даними "Житомирського обласного бюро технічної інвентаризації" право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_7 у розмірі 67/ 100 ідеальних частин та за ОСОБА_3- у розмірі 33/100 ідеальних частин.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12.01.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2011 року, встановлено, що підпис, розташований в графі "даритель" договору дарування від 23.09.1977 року виконано не позивачем, а іншою особою \т.1 а.с. 132-135\ тому існують підстави для визнання договору дарування будинку недійсним, однак позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування спірного будинку від 23.09.2994 року залишено без задоволення в зв’язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на літню кухню, що відноситься до будинку №5-а по провулку 3-му Шевченківському в м.Житомирі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до складу спадщини увійшла не літня кухня, яка побудована позивачем за власні кошти, а сарай, можливо визнати за позивачем право власності на літню кухнюі та, відповідно, визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я кожного із спадкоємців померлої ОСОБА_7

З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.

Так, за змістом ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняттям його в експлуатацію.

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс14.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 наведеної норми передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За наявності спору право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На підставі ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише за вимогою особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно та власника (користувача) земельної ділянки, що здійснив самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб.

Аналіз положень ст.376 ЦК України дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об»єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст.26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролюу в межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону та не звернув уваги на те, що позивач не зверталася до повноважних органів стосовно прийняття спірного майна в експлуатацію у спосіб, визначений їх компетенцією.

Крім зазначеного, позивач не надала суду будь-яких доказів на підтвердження того, що перебудову сараю у літню кухню та прибудову до будинку №5-а по провулку 3-му Шевченківському в м.Житомирі здійснено за її власні кошти.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно вимог ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судом не встановлено передбачених законом підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/4 частку від 67/100 частини житлового будинку № 5 по провулку 3-му Шевченківському в місті Житомирі на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Висновок суду про те, що до спадкової маси увійшла не літня кухня, а сарай не відповідає наявним у справі доказам. Так, у свідоцтвах про право на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зазначено, що спадщина складається з 67/100 частин житлового будинку № 5-а по провулку 3-му Шевченківському в м.Житомирі, до якого належить літня кухня літ. «Б» та ін.

Також, позивач не вказала у позовній заяві в якій частині слід визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, не вказано це і в рішенні суду.

За змістом ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: