У х в а л а

іменем україни

15 серпня 2017року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Квасневської Н.Д.,

суддів Єлфімова О.В., Пузиревського Є.Б.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Донецької області від 08 вересня 2016 року, ухвалений у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12015050590000113, про обвинувачення

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Добропілля Добропільськогор-ну Донецької області,

жителя АДРЕСА_1,

громадянина України, раніше судимого: 06 квітня 2005 року за ч. 1 ст. 309, 71 КК України на 1 рік 4 місяці 9 діб позбавлення волі; 19 червня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі; 20 квітня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Олександрівського районного суду Донецької області від 22 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 185 КК України у зв'язку з недоведеністю його вини.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 08 вересня 2016 року вирок місцевого суду скасовано та ухвалено новий вирок,яким ОСОБА_1 визнановинним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України і призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В решті вирок Олександрівського районного суду Донецької області від 22 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з підстав порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження обставин кримінального провадження та безпосередньо не дослідив докази, на підставі яких дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1у вчиненні дій, за які він був виправданий судом першої інстанції. Просить призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він, 27 березня 2015 року у нічний час, шляхом вільного доступу, проник на територію домоволодіння потерпілого ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3, звідки таємно, повторно викрав два велосипеди, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1650 грн.

10 липня 2015 року в нічний час ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник на територію домоволодіння потерпілогоОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, де, за допомогою металевого прута зірвав навісний замок на дверях літньої кухні, проник в приміщення цієї кухні, звідки викрав пляшку горілки та пляшку вина загальною вартістю 93 гривні після чого, продовжуючи свої дії, з території цього ж домоволодіння викрав два мідні двохжильні дроти довжиною 8 м кожний, вартістю 480 грн, та один алюмінієвий дріт довжиною 70 м, вартістю 4 480 грн, завдавши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 5 053 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, перелік яких наведено у ст. 412 КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК України вирок апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинен відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідати загальним вимогам до вироків. Суперечливість й невмотивованість висновків суду у вироку, прийняття необґрунтованого рішення є неприпустимим.

Крім того, за приписами норм процесуального права та загальних засад кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

Недотримання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

У відповідності до роз'яснень, що містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року № 1 № «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» вирок апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й вирок місцевого суду. Крім того, у ньому необхідно викласти зміст вироку суду першої інстанції та суть апеляції, а в разі проведення судового слідства - навести пояснення осіб, які брали участь у засіданні; аналіз досліджених доказів; аргументи на підтвердження викладених в апеляціях доводів; оцінку правильності рішень, прийнятих судом першої інстанції; формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (якщо його обсяг було збільшено); обґрунтування кваліфікації дій засудженого та міри покарання.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції розглянуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України. Мотивуючи свої висновки, суд вказав, що викрадення ОСОБА_1 майна потерпілого ОСОБА_3 на суму 93 грн, поєднане з проникненням в приміщення літньої кухні потерпілого, є дрібним викраданням і не містить складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про постановлення нового обвинувального вироку апеляційним судом. Посилався на необгрунтованість висновку суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Прокурор наполягав на необхідності повторного дослідження обставин кримінального провадження, оскільки вважав, що докази після їх оцінки апеляційним судом стануть підставою для підтвердження винуватості ОСОБА_1 в повному обсязі пред'явленого йому органом досудового розслідування обвинувачення.

Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду та ухвалення свого вироку.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дав неправильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1, кваліфікувавши його дії, пов'язані з викраданням майна потерпілого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185 КК України, і, виправдавши ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України. Апеляційний суд, зазначив у своєму рішенні, що різна юридична оцінка цих дій є неправильною, оскільки усі дії ОСОБА_1, пов'язані із викраденням майна з території домоволодіння потерпілого ОСОБА_3, в тому числі й із проникненням у приміщення літньої кухні, були вчинені одночасно, з єдиним умислом, направленим на заволодіння майном з цього домоволодіння, тобто, були єдиними злочинними діями.

Відповідно до вимог ст. ст. 374 та 420 КПК України вирок апеляційного суду має містити у мотивувальній частині мотиви прийнятого рішення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Ці вимоги закону апеляційним судом належним чином не виконані.

Постановляючи свій вирок, апеляційний суд не дав оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності дослідженим в ході судового розгляду місцевим судом та представленим у провадженні іншим доказам. На порушення вимог ст. 404 КПК України, обставини, встановлені під час кримінального провадження, повторно не досліджувались, хоч про це йшлося в апеляційній скарзі прокурора.

Згідно ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями лише за клопотанням учасників судового провадження.

З положень ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Ст. 95 КПК України встановлює, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту, у тому числі, підозрюваним, щодо відомих обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено в ході апеляційного перегляду вироку.

Таким чином, вирок не може бути визнаний законним та обґрунтованим, якщо обставини, що впливають на кваліфікацію вчиненого не були належно досліджені й оцінені.

Порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_1, є такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення у кримінальному провадженні і є такими, що тягнуть необхідність скасування вироку апеляційного суду.

При новому апеляційному розгляді суду необхідно відповідно до вимог ст. ст. 94, 95, 439 КПК України, положень глави 31 КПК України, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 08 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

С у д д і :

Н.Д. Квасневська О.В. Єлфімов   Є.Б. Пузиревський