ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2009 року № 22а-9212/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.,
при секретарі судового засідання – Романишин О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продцентр» на постанову господарського суду Хмельницької обл. від 17.04.2008р. у справі за адміністративним позовом Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продцентр» про стягнення грошових коштів як невикористаних за цільовим призначенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
26.10.2007р. позивач Хмельницька міжрайонна державна податкова інспекція /МДПІ/ звернулася до суду із адміністративним позовом, в якому просила стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Продцентр» в дохід державного бюджету суму податку на додану вартість /ПДВ/ у розмірі 118219 грн. (а.с.2-5).
Постановою господарського суду Хмельницької обл. від 17.04.2008р. заявлений позов задоволено частково, стягнуто з відповідача ТзОВ «Продцентр» на користь позивача грошові кошти в сумі 103912 грн.; в решті позовних вимог відмовлено (а.с.159-160).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив відповідач ТзОВ «Продцентр», який покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та закрити провадження у справі (а.с.164).
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що підставою для розгляду даного позову в порядку КАС України повинна бути визначена законом норма, яка б передбачала право податкового органу звертатися до суду з позовом про стягнення із платника податків його коштів, акумульованих на його спеціальних рахунках. Законами України «Про податок на додану вартість», «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» наведене право податкового органу не передбачено, через що заявлений позов в порядку КАС України не підлягає розгляду, тому провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України підлягає закриттю.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, у відповідача виникла заборгованість по позабюджетних спеціальних рахунках по ПДВ у розмірі 181219 грн., з яких 39776 грн. по Декларації з ПДВ № 1 та 78443 грн. по Декларації з ПДВ № 2, оскільки платником податку суми ПДВ не перераховані на спеціальні рахунки (а.с.111-141).
Наведена сума податку підтверджується поданими податковими деклараціями по ПДВ, довідками про цільове використання коштів сільськогосподарськими виробниками, які скористалися відповідними режимами, подані відповідачем до податкового органу протягом 2004-2006 років, Актом № 1372/230/23827328 від 18.12.2006р. про результати виїзної планової перевірки дотримання підприємством податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.09.2006р. (а.с.14-103).
Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції правомірно виходив з вимог п.п.11.21, 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», п.6 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих на виплати дотацій сільськогосподарським виробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затв. постановою КМ України № 805 від 12.05.1999р., п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затв. постановою КМ України № 271 від 26.12.1999р., а також врахував, що відповідачем не перераховані на спеціальні рахунки суми ПДВ, задекларовані в податкових деклараціях з ПДВ, в розмірі 118219 грн., через що останні використані не за цільовим призначенням та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України в безспірному порядку.
Разом з тим, позивачем при зверненні до суду не врахований перебіг строку позовної давності, визначений ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», по деклараціям за серпень 2004 року (5471 грн.), за вересень 2004 року (5073 грн.) по Декларації №1 та за липень 2004 року (1241 грн.), за серпень 2004 року (1348 грн.), за вересень 2004 року (1174 грн.) по Декларації № 2, через що у задоволенні позовних вимог на суму 14307 грн. слід відмовити.
В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що із змісту п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що сільськогосподарські товаровиробники не сплачують до бюджету суми ПДВ з операцій поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
В ідповідно до п.4 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У розглядуваній справі податковий орган звернувся до суду в порядку п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» з позовом про примусове стягнення з ТзОВ «Продцентр» до Державного бюджету України акумульованих відповідачем коштів, які складають суми ПДВ, залишені в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника і не використані ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
За своєю суттю наведені суми ПДВ прирівнюються до податкового боргу в розумінні п.1.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України дано визначення суб’єкта владних повноважень, згідно з яким – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до ст.2 цього Закону завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
Пунктом 11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначено, що податкові органи мають право, зокрема, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Згідно з пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи.
Підпунктом 3.1.1 п.3.1 ст.3 зазначеного вище Закону визначено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те , що органи Державної податкової адміністрації України є органами виконавчої влади, їм надано право здійснювати контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів та здійснювати заходи для погашення податкового боргу , зокрема, примусово шляхом звернення до суду.
Враховуючи викладене, звернення податкового органу до суду із вимогою звернення стягнення на активи відповідача для погашення податкового боргу є публічно-правовим спором, підвідомчим адміністративним судам України.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає заявлений позов підставним та обгрунтованим, а тому такий підлягає до задоволення з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продцентр» на постанову господарського суду Хмельницької обл. від 17.04.2008р. у справі № 9/7961-А/5025 залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: М.А.Пліш
О.П.Стародуб