ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2009 року № 2355/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Носа С.П.,
Яворського І.О., Любашевського В.П.,
головуючого судді
суддів
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов’язання провести нарахування підвищення до пенсії дитині війни,
В С Т А Н О В И Л А:
В листопаді 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку (далі – Управління), просив поновити йому строк звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року та зобов’язати Управління нарахувати йому підвищення до пенсії дитині війни за 2006-2008 роки.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року позов задоволено частково: зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за періоди з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова мотивована наступним. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначений згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та законами про державний бюджет України на відповідні роки. Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення законів про державний бюджет на відповідні роки, якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2007 рік) чи внесено зміни до даної норми (2008 рік), отже з цього часу позивачу повинне нараховуватись та виплачуватись підвищення розміру пенсії, в розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Суд відмовив в позові в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії позивачу за 2006 рік, оскільки ст. 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, однак порядок запровадження пільг визначений не був, що унеможливило реалізацію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни, а дані положення Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» не були визнані у встановленому порядку неконституційними, отже підлягали виконанню. Також суд першої інстанції, застосувавши відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України аналогію та зіславшись на ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком, дійшов висновку про те, що позивач не пропустила строк звернення до суду.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області, вважає, що остання прийнята з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що після прийняття Конституційним Судом України рішень від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року, якими визнано неконституційними положення законів про державний бюджет на відповідні роки, якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2007 рік) чи визначено інший розмір підвищення до пенсії дітям війни (2008 рік), не внесено змін до видаткових частин державних бюджетів на відповідні роки, тому кошти на виплату підвищень до пенсії дітям війни у 2007 та 2008 роках були відсутні. Оскільки ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідач не може здійснювати виплати підвищень, не врегульованих нормативно.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 рік, виходячи з наступного.
Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п. 17 ст. 77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету не приймав жодних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року та не був визначений порядок проведення таких виплат, а зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, тому підлягала виконанню.
Позовні вимоги про зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 рік підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому з цього часу позивачу повинне нараховуватись та виплачуватись підвищення розміру пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, який з врахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 62 Закону України «Про держаний бюджет України на 2007 рік» становив: з 01 січня – 308 грн., з 01 квітня – 406 грн., з 01 жовтня – 411 грн.
Також підлягають частковому задоволенню зазначені вище вимоги за 2008 рік з таких підстав.
Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 01.01.2008 року ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в іншій редакції, згідно з якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. В 2008 році позивач отримував підвищення до пенсії в зазначеному розмірі, що підтверджується довідкою відповідача. Однак, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року вказані зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними, тому відповідач повинен виплачувати позивачу за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком (з врахуванням виплачених сум), який відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» становив: з 01 січня – 470 грн., з 01 квітня – 481 грн., з 01 липня – 482 грн., з 01 жовтня – 498 грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно зобов’язав відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії дитині війни за 2008 рік у вказаному вище розмірі до 31 грудня 2008 року, оскільки оскаржувана постанова прийнята в грудні 2008 року, а дане підвищення є одноразовою щомісячною виплатою.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 року у справі Кечко проти України, заява № 63134/00, в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Згідно з п. 26 даного Рішення Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
За таких обставин колегія суддів вважає, що приймаючи закони про державний бюджет України на 2006, 2007 та 2008 роки, держава в особі Верховної Ради України в межах повноважень, передбачених ст. 95 Конституції України, визначила видатки на загально суспільні потреби, розмір та їх цільове спрямування, зокрема, внісши зміни (зупинивши дію) ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак, як зазначено вище, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано неконституційними вказані вище положення законів про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки, отже, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України, з часу прийняття зазначених рішень Конституційним Судом України позивачу повинне нараховуватись та виплачуватись підвищення до пенсії, визначене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Також з врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає. Відсутність відповідних коштів в державному бюджеті не є підставою невиконання державою своїх зобов’язань, в даному випадку щодо реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством для дітей війни.
Відповідно до пп. 6 п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах в містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, Управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Тому колегія суддів вважає, що повноваження щодо визначення та перерахунку розміру пенсії, в
тому числі підвищення до пенсії, належить до компетенції органів Пенсійного фонду України і суд не може самостійно визначати розмір підвищення до пенсії, яке належить нарахувати та виплатити позивачу, а лише зобов’язати відповідача провести таке нарахування та виплату, що правильно зробив суд першої інстанції.
Крім того, суд першої інстанції, застосувавши відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України аналогію та зіславшись на ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком, дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду.
Колегія суддів вважає такий висновок неправильним, оскільки закон, що регулює подібні правовідносини застосовується у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (аналогія закону), а в даному випадку строк звернення до суду визначений ст. 99 КАС України, тому відсутні підстави застосовувати аналогію закону.
Разом з тим колегія суддів враховує, що позивач просив поновити йому строк звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року. Відповідно до ч. 2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Враховуючи похилий вік та правову необізнаність позивача, колегія суддів вважає, що такий строк пропущений позивачем з поважних причин, тому справу в частині позовних вимог за вказаний період слід розглядати та вирішувати в порядку, встановленому КАС України.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, що відповідно до п. 1 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, п. 2 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов’язання провести нарахування підвищення до пенсії дитині війни – змінити, виключивши з мотивувальної частини постанови посилання на ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя С.П. Нос
Судді І.О. Яворський
В.П Любашевський