Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№11/0690/903/11

16 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі

головуючого - судді Михайловського В.І.,

суддів Фоміна Ю.В., Широкопояса Ю.В.,

з участю: прокурора Селюченко І.І.,

адвоката ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира кримінальну справу за апеляцією помічника прокурора Брусилівського району, апеляцією з доповненнями засудженого ОСОБА_2 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2011 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одружений, не працюючий, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_4, не судимий, -

засуджений за ст.ст.15 ч.3, 115 ч.2 п.6 КК України на 12 (дванадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. За ст. 187 ч. 4 КК України виправданий.

Міру запобіжного заходу, до набрання вироком законної сили, залишено попередню - тримання під вартою.

Строк відбуття покарання рахується з 26 липня 2011 року.

Згідно змісту вироку суду, 25 липня 2010 року близько 22 години 40 хвилин ОСОБА_2, маючи перед ОСОБА_3 борг в сумі 1840 гривень, з метою уникнути матеріальних обов’язків, а саме, позбавитися боргу, вирішив вбити ОСОБА_3 З цією метою ОСОБА_2, діючи за заздалегідь продуманим ним планом на скоєння вбивства ОСОБА_3. взяв з собою ніж, зняв з себе футболку, щоб не залишати на ній слідів крові, заманив ОСОБА_3 в ліс на галявину, яка знаходиться на відстані близько 600 метрів від вулиці Горького в м. Коростишів Житомирської області та на відстані близько 150 метрів від ґрунтової дороги від вищевказаної вулиці до с. Харитонівна Коростишівського району Житомирської області. Реалізуючи умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_3, ОСОБА_2 наніс йому ножем по кілька ударів в шию, по верхніх кінцівках та в місце розташування життєво-важливих органів - живіт, але виконати усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий, відштовхнувши ЙОГО, ВТІК З МІСЦЯ пригоди та в подальшому йому була своєчасно надана кваліфікована медичні допомога.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 ОСОБА_3 були завдані тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді різаної рани по передній поверхні шиї справа, проникаючих колото-різаннх поранень передньої черевної стінки у вигляді чотирьох колото-різаних ран по­передній поверхні живота, раневі канали яких проникали в черевну порожнину з ушкодженням печінки, правої шлунково-сальникової артерії, кровотечі у черевну порожнину, зачеревної гематоми великих розмірів із розвитком геморагічного шоку 2-3 ступеню та легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я у вигляді двох поверхневих колото-різаних ран по передній поверхні шиї зліва, однієї поверхневої різаної рани на долонній їхні першого пальця правої кисті, однієї поверхневої колотої рани по передній поверхні ступеню, двох поверхневих колото-різаних ран по передній поверхні шиї зліва, однієї поверхневої різаної рани на долонній поверхні першого пальця правої кисті, однієї поверхневої колотої рани по передній поверхні лівого передпліччя.

В апеляції прокурор просить скасувати вирок Брусилівського районного суду, постановити по справі новий вирок, за яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у вигляді - 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч.2 п.6 ст. 115 КК України і призначити покарання у вигляді - 15-ти років позбавлення волі конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_2 С І остаточне покарання у вигляді - 15-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна, стверджуючи, що вирок підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Прокурор посилається на абзац 3 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”, де вказано, що у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п.6 ч.2 ст. 115 КК України і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном - ч.4 ст. 187 КК України. Тому, ОСОБА_2 вчинив злочин, маючи на меті корисливий мотив, а саме - уникнути боргу перед ОСОБА_3, а тому його дії є ідеальною сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 15 ч.3, 115 ч.2 п. 6, 187 ч.4 КК України.

В апеляції з доповненнями засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2011 року, постановити новий вирок, яким виправдати його, а в доповненнях просить скасувати вирок, а справу направити нове досудове слідство.

Обґрунтовуючи апеляцію з доповненнями ОСОБА_2, стверджує, що досудове та судове слідство проводилось однобічно, з обвинувальним нахилом, у матеріалах кримінальної справи відсутні дані про його винуватість, а також дані про знаходження його на обліку у лікаря - психіатра з певним психічним захворюванням, показання свідків, які суд взяв до уваги, були непослідовними та суперечливими.

У запереченнях на апеляцію засудженого ОСОБА_2 прокурор стверджує, що судом повно та всебічно були досліджені всі обставини справи, вірно дана оцінка показанням засудженого та іншим доказам по справі.

У запереченнях на апеляцію прокурора засуджений ОСОБА_2 просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що його вина у вчиненому злочині не доведена, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим.

Заслухавши доповідача по справі, міркування прокурора, який підтримав подану апеляцію з наведених мотивів та заперечував проти задоволення апеляції з доповненнями засудженого, засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката ОСОБА_1, які підтримали апеляцію з доповненнями ОСОБА_2 та заперечували проти задоволення апеляції прокурора, потерпілого ОСОБА_3, який підтримав апеляцію прокурора частково, але був згодний з призначеним засудженому строком покарання та заперечував проти задоволення апеляції ОСОБА_2, вивчивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_2 з доповненнями задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Вина засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 6 КК України, підтверджується зібраними та дослідженими у судовому засіданні доказами: показаннями потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, актом медичного огляду та протоколом затримання ОСОБА_2 (а.с. 10,17), висновком судово-медичної експертизи щодо локалізації, розташування та характеру тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_3 (а.с.206-211), протоколами очних ставок між: потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_2, (а.с.244-245), згідно якого потерпілий впевнено вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка 25.07.2010 року заподіяла йому чисельні ножові поранення; між свідком ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо подій, які відбулися 25.07.2010 року, часу та обставин повідомлення про вчинений злочин та надання потерпілому ОСОБА_3 медичної допомоги (а.с.235-236), протоколом відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_3 щодо обставин, часу та місця вчинення злочину, пов’язаного з нанесенням йому тілесних ушкоджень під час скоєння ОСОБА_2 замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_3,(а.с. 168-187), протоколом огляду вилучених з місця злочину предметів (а.с. 122-126), висновками судово-медичних експертиз (а.с. 134- 136,14-141,150-152), судово-наркологічної експертизи (а.с.190), висновком амбулаторної судово-психолого-психіатричної експертизи № 414-2010 від 7.09.2010 року (т.1, а.с.195-197), згідно якої ОСОБА_2 в минулому будь-якими психічними захворюваннями не страждав та не страждає, в період часу, до якого відносяться інкриміновані йому вчинки, будь-якими психічними захворюваннями не страждав та не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, який би міг позбавляти його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, по своєму психічному стану не потребував та не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

Посилання засудженого на те, що під час виконання вказаної експертизи не були враховані обставини знаходження його на обліку у лікаря-психіатра є безпідставними, оскільки такі обставини були відображені та враховані у висновках судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_2 (а.с.197).

Згідно висновку вищевказаної судово-психолого-психіатричної експертизи № 414-2010 від 07 вересня 2010 року встановлено, що ОСОБА_2 на момент вчинення злочину та розслідування кримінальної справи будь-якими психічними захворюваннями не страждав та не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, який міг би позбавляти його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Що стосується апеляційних вимог прокурора про необхідність додаткової кваліфікації дій та засудження ОСОБА_2 за ст. 187 ч. 4 КК України, то колегія суддів виходить з наступного.

З наданих та досліджених судом доказів вбачається, що диспозиція ч. 4 ст. 187 КК України передбачає вчинення розбою, спрямованого на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах.

Під нападом згідно змісту ст.187 КК України та роз’яснень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна, шляхом застосування фізичного або психічного насильства.

З наданих по справі доказів вбачається, що єдиним мотивом вчинення замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_3 було бажання ОСОБА_2 позбутися виниклого боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, умисел ОСОБА_2 під час вчинення протиправних насильницьких дій не був спрямований на негайне вилучення майна потерпілого ОСОБА_3, яке було чи могло знаходитися при ньому.

Досудовим слідством та судом достовірно встановлено, що визначальним мотивом вчинення вказаного злочину щодо потерпілого ОСОБА_3 було бажання уникнути повернення грошей у сумі 1840 грн.

А тому, дії засудженого слід кваліфікувати за ст.15 ч.3, п.6 ч.2 ст. 115 КК України, а саме як замах на умисне вбивство з корисливих мотивів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказані протиправні дії ОСОБА_2 повністю охоплюються диспозицією ст.ст.15 ч.3, 115 ч.2 п.6 КК України та додаткової кваліфікації не потребують.

А тому, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного юридичного висновку про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 0.0. саме за ст.15 ч.3, 115 ч.2 п.6 КК України та виправдання ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК України.

Колегія суддів не погоджується також з твердженнями засудженого ОСОБА_2 про те, що досудове та судове слідство проведено неповно та поверхово, а покази свідків є непослідовними та суперечливими, оскільки, перевіряючи зазначені докази, колегія суддів не знайшла в них будь-яких суттєвих суперечностей та протиріч, а тому вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо їх достовірності, послідовності та узгодженості з іншими наданими по справі доказами.

На думку колегії суддів засудженим ОСОБА_2 не наведено переконливих мотивів його непричетності до вчинення вищевказаного злочину, а викладені в апеляції сумніви щодо зібраних доказів та встановлених обставин справи є лише припущеннями, які спростовуються сукупністю наявних доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

У цьому зв’язку колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду з наведених ОСОБА_2 в апеляції з доповненнями мотивів.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено судом у відповідності до вимог ст.65 КК України, з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого злочину, виниклих наслідків, даних про особу засудженого та обставин, передбачених ст.ст.66,67 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 вперше притягається до кримінальної відповідальності, характеризується з позитивної сторони як за місцем роботи так і проживання.

А тому з урахуванням відсутності обтяжуючих покарання обставин, а також і тяжкості вчиненого злочину, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ст. 115 ч.2 КК України.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів не вбачає підстав для додаткової кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 за ст.187 ч.4 КК України, скасування вироку Брусилівського районного суду від 6 червня 2011 року, призначення йому більш суворого покарання як і не вбачає підстав для скасування вироку та повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляцію помічника прокурора Брусилівського району та апеляцію з доповненням засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 за ст. ст. 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 6 КК України - без зміни.

Судді: