Справа № 546/1177/16-ц

Провадження № 2/546/93/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2017 року селище Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді - Горулька О.М.,

при секретарі - Гудзенко С.В.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4,

представника відповідачки - ОСОБА_5,

третьої особи - приватного нотаріуса Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області - ОСОБА_6,

третьої особи - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_7, приватний нотаріус Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку № 52 з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташованого по вул. Шевченка в с. Литвинівка Решетилівського району Полтавської області, укладений 30 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30 квітня 2015 року між ним та відповідачкою було укладено договір дарування, відповідно до якого він подарував, а відповідачка прийняла в дар житловий будинок № 52 з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташований по вул. Шевченка в с. Литвинівка Решетилівського району Полтавської області. Вважає даний договір недійсним з підстав, визначених ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України. Зазначив, що 26 жовтня 2014 року він переніс інсульт, після чого потребує постійного догляду та періодичного лікування. Під час укладення спірного договору дарування не міг в повній мірі розуміти значення своїх дій та контролювати їх і вважав, що укладає заповіт на ім’я своєї дочки, помиляючись у правовій природі оспорюваного правочину. Після укладення договору дарування фактична передача будинку не відбулася, він продовжує проживати в ньому, а відповідачка не заявляє своїх прав власника. Стверджує, що укладення договору дарування житлового будинку не відповідало його внутрішній волі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просить його задовольнити та суду пояснив, що відповідачка ОСОБА_4 є його дочкою. Спірний житловий будинок він придбав в колгоспі в період, коли проживав в зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_7 Після інсульту до нього прийшли його колишня дружина та дочка ОСОБА_8. Між ними відбулася розмова щодо будинку. Він пам’ятає, що розмова була 50х50. Він не пам’ятає, чи обіцяв раніше подарувати будинок дочці. Він з колишньою дружиною та дочкою поїхав до с-ща Решетилівка. Тоді у нього дуже боліла голова і він не знає, що робив. Там був нотаріус, ще якийсь адвокат. Нотаріус щось йому говорив, в його голові лише уклалося- 50х50. Коли він повернувся додому, у нього виникла підозра, що він зробив щось не те. Він пішов до сільської ради і там йому хтось сказав, що будинок йому вже не належить. Доказів на підтвердження цього позивач суду не надав.

Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, вважає спірний договір дарування таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України та укладеним внаслідок помилки позивача щодо правової природи правочину та всупереч його внутрішній волі.

Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала та суду пояснила, що у 2015 році вона уклала шлюб з позивачем. При цьому вони проживають окремо один від одного і разом не проживали. Їй було відомо про місце укладення договору позивачем, вона в цей час була на іншій стороні вулиці. ОСОБА_1 говорив їй, що піде складати заповіт. При укладенні договору дарування вона присутньою не була, але перед укладенням договору вона телефонувала позивачеві, у нього був увімкнений телефон, і вона чула, як нотаріус та інші запитували у позивача згоди на дарування, щось говорили між собою. ОСОБА_3 також чула, як позивач сказав: «хочу 50х50». Потім цього ж дня позивач говорив їй, що хотів скласти заповіт. Після укладення договору дарування вона пішла до нотаріуса та запитала, чому він посвідчив договір дарування, на що той відповів, що була досягнута така згода. На його запитання, чи має вона якісь претензії, вона відповіла, що претензій не має. Доказів на підтвердження своїх пояснень вона надати не може.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала і суду пояснила, що вона є єдиною дочкою позивача. У 2010 році шлюб між її батьком та матір’ю ОСОБА_7 було розірвано, після чого батьки ще проживали в спірному житловому будинку. Між ними була досягнута усна домовленість про те, що у подальшому вони подарують будинок їй. Через деякий час батько почав проживати з іншою жінкою, з якою у неї склалися складні стосунки. Її мати від’їжджала за кордон, а коли повернулася, після інсульту батька, вона з матір’ю поїхали до нього додому. Мати запропонувала батькові подарувати будинок своїй дочці, оскільки з ним може щось статися, на що той погодився. ОСОБА_3 утрьох поїхали до нотаріуса і там отримали перелік необхідних документів. Збиранням документів займалася її мати за довіреністю батька. Коли документи були зібрані, вони знову поїхали до нотаріуса, мати написала відмову від своєї частки в будинку. Нотаріус 3-4 рази роз’яснював батькові суть та наслідки договору дарування, зачитував йому його зміст. Батько договір підписав. При цьому батько чітко усвідомлював значення цієї дії. Оскільки вона не мала наміру виселяти батька з будинку, то оригінал договору дарування залишили у нього, а вона отримала технічну документацію на будинок. З цієї ж причини вона не переоформляла сплату комунальних послуг на своє ім’я. Згодом батькові хтось нав’язав думку, що його виселять з будинку, після чого стосунки між нею та батьком дещо погіршилися. Наміру виселяти батька з будинку вона не має, а не переїздить до цього будинку, оскільки цьому перешкоджає нинішня дружина батька та не дає їй спілкуватися з батьком.

Третя особа - приватний нотаріус Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 суду пояснив, що 30 квітня 2015 року він дійсно посвідчив зазначений вище договір дарування житлового будинку. Надані сторонами договору документи відповідали вимогам законодавства. Він встановив дійсність намірів, роз’яснив сторонам відмінність договору дарування від заповіту, після чого сказав, що йому потрібно 1,5 -2 години для перевірки належності майна. Після перерви сторони договору підтвердили свої наміри, він роздрукував проект договору, вони прочитали. Позивач поцікавився, чи матиме він право проживати в подарованому будинку, йому відповіли, що таке право він матиме. До посвідчення договору дарування до нього прийшла колишня дружина позивача та принесла посвідчену державним нотаріусом відмову згоду на відчуження майна. Він роздрукував договір, сторони підписали його. Після цього дарувальник пішов, а він виготовив витяги з Реєстрів та передав їх обдаровуваному. Ніяких сумнівів щодо фізичного та психічного стану позивача при укладанні договору дарування у нього не виникало. Позивач вільно спілкувався з ним, відповідав на його запитання, чітко розумів значення та правові наслідки договору дарування.

Третя особа ОСОБА_7 суду пояснила, що вона раніше перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, їхній шлюб розірвано 11.11.2011 року. Після цього до осені 2012 року вони з відповідачем продовжували проживати разом. Між ним та позивачем була домовленість про те, що їхній будинок вони подарують своїй дочці ОСОБА_4 Після того, як у позивача стався інсульт, вона розмовляла з ним, позивач говорив, що не знає, що з ним буде далі, і вони вирішили подарувати будинок дочці. ОСОБА_3 поїхали до державного нотаріуса ОСОБА_9, і там вона дала згоду на відчуження будинку. Звідти вони пішли до приватного нотаріуса ОСОБА_6, він позивачеві все роз’яснив, роздрукував договір, зачитав його вголос, всі його підписали. На час укладання договору дарування мова у позивача була порушена, але він все добре усвідомлював. Після підписання договору вони поїхали додому. Приблизно через місяць після укладення спірного договору дарування позивач уклав шлюб з ОСОБА_3 Коли та дізналася про договір дарування, вона того ж дня телефонувала її дочці. З серпня 2016 року позивач чомусь перестав вітатися з нею та вітати дочку з днем народження.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона працює завідувачем Решетилівської державної нотаріальної контори. Нею могла бути посвідчена згода ОСОБА_7 на відчуження житлового будинку, але вона не пам’ятає. В день звернення у неї не було можливості посвідчити договір дарування.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що вона працює в Решетилівській ЦРЛ лікарем-невропатологом. Про обставини укладення спірного договору дарування їй нічого не відомо. Про стан здоров’я позивача в момент укладення договору дарування їй нічого не відомо, оскільки в той час позивач не перебував у неї ні на стаціонарному, ні на амбулаторному лікуванні. У 2014 році позивач перебував у неї на лікуванні один чи декілька днів, після чого лікуванням займався інший лікар. Зазначений у медичній документації неврологічний статус позивача – елементи сенсорної та амнестичної афазії означає повну або часткову втрату здатності розуміти звернуту мову та висловлювати свою думку.

Із матеріалів справи вбачається наступне:

згідно доданої до позовної заяви копії договору дарування (а.с. 5) даний договір укладений 30 квітня 2015 року між дарувальником - позивачем ОСОБА_1 та обдаровуваною - відповідачкою ОСОБА_4 Згідно цього договору ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 отримала в дар житловий будинок № 52 з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, розташований по вул. Шевченка в с. Литвинівка Решетилівського району Полтавської області.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі.

Цього ж дня нотаріусом було зареєстроване право власності відповідачки ОСОБА_4 на зазначений вище будинок, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 6).

Із доданих до позовної заяви копій медичних документів - висновків психолога, виписок з медичних карт стаціонарного хворого, виписки з медичної карти амбулаторного хворого (а.с. 8-11, 27-30) вбачається, що ці медичні документи стосуються періоду часу після укладення спірного договору дарування. 26 жовтня 2014 року позивач переніс ГПМК в басейні лівої середини мозкової артерії за ішемічним типом, наслідком якого є, серед інших – елементи сенсорної та амнестичної афазії. Психологічний діагноз: легка деменція на фоні органічного ураження ЦНС. Позивач періодично проходить стаціонарне лікування в умовах Полтавської обласної клінічної лікарні. При цьому діагноз та неврологічний статус позивача залишається практично незмінним, кожного разу відмічається покращення його стану, покращення пам’яті, уваги та мови. Із цих же медичних документів вбачається, що позивачу рекомендовано диспансерний нагляд лікарів, періодичні курси стаціонарного лікування один раз на рік, прийом медичних препаратів. Відомостей про те, що позивач потребує постійного стороннього догляду, як це зазначено в позовній заяві, ці документи не містять.

Медичної документації про стан здоров’я позивача станом на час укладення договору дарування чи безпосередньо перед вчиненням цього правочину суду не надано.

Із повідомлення Демидівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (а.с. 16) вбачається, що відповідачка зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, але за зазначеною адресою не проживає.

Із копії рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2009 року (а.с. 97) вбачається, що цього дня зазначеним рішенням було розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_7, укладений 22 листопада 1987 року.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову суд виходить з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналіз досліджених судом доказів та діючого законодавства дає підстави вважати, що при укладенні спірного договору дарування були дотримані вимоги закону щодо його форми.

Посилання позивача на те, що внаслідок перенесеної ним хвороби в момент вчинення оспорюваного ним правочину він не розумів значення своїх дій, а тому помилявся щодо природи цього правочину, суд відкидає, оскільки правова природа договору дарування та його правові наслідки суттєво відрізняються від правової природи та наслідків заповіту, крім того ці пояснення протирічать поясненням відповідачки та третіх осіб - ОСОБА_7 і приватного нотаріуса ОСОБА_6, які пояснили, що позивачеві було роз’яснено суть договору дарування та його відмінність від заповіту і позивач цілком це усвідомлював та бажав укласти саме договір дарування.

На підтвердження бажання позивача укласти не договір дарування, а скласти заповіт, як стверджує сам позивач, ним суду не надано жодних доказів.

Зазначена вище медична документація не підтверджує того, що позивач в момент укладення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій і помилявся щодо природи вчиненого правочину, оскільки не дає можливості встановити ступінь втрати ним в цей момент здатності розуміти звернуту мову та висловлювати свою думку та чи міг позивач за обставин укладення договору дарування усвідомлювати його відмінність від інших правочинів.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 13.03.2017 року у справі № 6-2833цс16, для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Така ж позиція висловлена і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

Разом з тим, незважаючи на те, що судом неодноразово роз’яснювалося позивачеві та його представникам їхнє право заявити клопотання про призначення у справі судової психіатричної чи психолого-психіатричної експертизи для вирішення цих питань, від призначення такої експертизи вони відмовилися.

Згідно зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України та узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати, або навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про його помилку щодо правової природи договору дарування.

Пояснення представника позивача ОСОБА_3 в частині, де вона стверджує, що безпосередньо перед укладенням спірного договору дарування та після цього позивач висловлював намір скласти заповіт суд відкидає, оскільки вони не підтверджені жодними доказами, та з огляду на те, що вона є членом сім’ї позивача та особою, зацікавленою в результаті розгляду справи.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено відсутність його внутрішньої волі на укладення договору дарування від 30 квітня 2015 року та те, що даний договір ним укладено під впливом помилки.

Стосовно посилання позивача та його представника ОСОБА_2 на те, що після підписання договору дарування не відбулося фактичної передачі речі від дарувальника до обдарованої, що слід розуміти як те, що оспорюваний договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, суд зазначає, що з метою укладення договору дарування позивачем були надані всі необхідні документи, у тому числі – і документи, які підтверджують його право власності на предмет дарування. Після укладення договору дарування та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відомостей про відповідачку ОСОБА_4 відомостей як про власника подарованого об’єкта нерухомості, остання, як власник, мала право на власний розсуд у спосіб, не заборонений законом, здійснювати свої права по володінню, розпоряджанню та користуванню належним їй майном, у тому числі – дозволити проживати в будинку іншим особам, вирішувати питання проживати чи ні в цьому будинку їй самій, встановлювати порядок догляду за будинком та його утримання.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачка має ключі від будинку і має право вільного доступу до нього. Той факт, що оригінал договору дарування переданий позивачеві не свідчить про відсутність передачі предмета дарування.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-214 ЦПК України, суд, -

Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до Апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд.

Головуючий :