ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА  

----------------------------------------------------------------------------------------------------  

Справа № 2-3737/09  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

02 листопада 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:  

головуючого:         судді Оніщука М.І.,  

при секретарях:       Сливка А.В., Блажівському С.П.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа Голова правління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Гулей Анатолій Іванович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов’язання надати невикористану щорічну відпустку та анулювати запис у трудовій книжці,  

В С Т А Н О В И В:  

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням змін та уточнень, просить: скасувати наказ ВАТ «Державний ощадний банк України» № 196-К від 18.05.2009 року «Про звільнення ОСОБА_2»; скасувати постанову правління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 18.05.2009 року № 162 «Про звільнення ОСОБА_2»; поновити позивача на посаді директора департаменту грошового обігу та валютних операцій у ВАТ «Державний ощадний банк України»; зобов’язати відповідача надати позивачу невикористану щорічну відпустку у кількості 150 календарних днів протягом 5 календарних днів з дня поновлення на роботі; зобов’язати відповідача анулювати запис про звільнення у трудовій книжці позивача та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.05.2009 року до дня поновлення на роботі.  

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України фактично не здійснював жодних змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відповідачем було грубо порушено норми ст.   49-2   КЗпП України щодо запропонування позивачу іншої роботи на тому ж підприємстві, що є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі. Крім того, позивач вважає, що відповідач незаконно та безпідставно не надав йому перед звільненням невикористану щорічну відпустку у кількості 150 календарних днів, а отже, і подальше звільнення позивача є незаконним, оскільки мало проводитись не раніше останнього дня відпустки. Таким чином, позивач вважає, що звільнення є незаконним і необґрунтованим з огляду на порушення відповідачем вимог п. 1 ст. 40, ст.   49-2   КЗпП України та ст. 3 Закону України «Про відпустки».  

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених в ньому підстав та просив позов задовольнити в повному обсязі.  

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на те, що звільнення позивача відбулося у повній відповідності з вимогами чинного законодавства.  

Представник третьої особи в судовому засіданні також просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що під час звільнення позивача був повністю дотриманий порядок вивільнення працівників та дотримано всіх норм чинного законодавства.  

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.  

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу ВАТ «Державний ощадний банк України» № 585-к від 22.08.2007 року позивача було призначено на посаду директора департаменту грошового обігу та валютних операцій у ВАТ «Державний ощадний банк України».  

Відповідно до п. 1.1 постанови правління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 03.03.2009 року № 58 «Про зміни в організації виробництва і праці в центральному апараті ВАТ «Ощадбанк» відповідачем було прийняте рішення ліквідувати з 14.05.2009 року департамент грошового обігу та валютних операцій.  

16.03.2009 року головою правління ВАТ «Державний ощадний банк України» було видано наказ № 96-к, згідно з яким вирішено попередити працівників департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк» про наступне вивільнення, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці ВАТ «Ощадбанк».  

Як свідчить підпис позивача на додатку до наказу № 96-к від 16.03.2009 року, позивач був попереджений про наступне вивільнення 16.03.2009 року.  

Постановою правління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 24.03.2009 року № 97 «Про внесення змін до постанови правління ВАТ «Ощадбанк» від 03.03.2009 року № 58 «Про зміни в організації виробництва і праці в центральному апараті ВАТ «Ощадбанк» було, зокрема, вирішено в частині ліквідації департаменту грошового обігу та валютних операцій дату 14.05.2009 року замінити на 18.05.2009 року.  

Відповідачем 19.03.2009 року складено акт про нез’явлення позивача для ознайомлення з вакантними посадами. Також 07.05.2009 року складено повторний акт про нез’явлення позивача для ознайомлення з вакантними посадами. З матеріалів справи вбачається, що комісією у складі 3-х осіб – працівників відповідача, 18.05.2009 року було складено акт про відмову від вакантних посад директором департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 У вказаному акті зазначено, що від запропонованих вакансій ОСОБА_2 відмовився, ставити свій підпис про відмову від запропонованих наявних вакантних посад ОСОБА_2 відмовився.  

18.05.2009 року правлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» було винесено постанову № 162 «Про звільнення ОСОБА_2», згідно з якою було вирішено звільнити позивача з посади директора департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк» згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці).  

Того ж дня, 18.05.2009 року, згідно з наказом № 196-К позивача було звільнено з посади директора департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк» з 18.05.2009 року згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці). Як свідчить поштовий конверт з відміткою про одержання, наказ було отримано позивачем 19.05.2009 року.  

Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з вказаних підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.  

Дослідивши та порівнявши наданий відповідачем штатний розпис на 2009 рік з 12.05.2009 року зі штатним розписом з 18.05.2009 року, організаційну структуру та схему управління ВАТ «Ощадбанк» за станом на 17.05.2009 року з організаційною структурою та схемою управління ВАТ «Ощадбанк» за станом на 19.05.2009 року, суд встановив, що фактично з 24 штатних одиниць департаменту грошового обігу та валютних операцій було скорочено лише 2 штатні одиниці, серед яких посада директора департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк». Всі інші штатні одиниці фактично були збережені, але переведені в підпорядкування головного операційного управління відповідача. Отже, формально відповідачем було внесено зміни в організацію виробництва і праці шляхом зміни організаційної структури, а також скорочено чисельність і штат працівників.  

Згідно зі статтею 49-2   КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.  

Як свідчать матеріали справи, відповідач персонально письмово повідомив позивача про наступне вивільнення 16.03.2009 року. Суд відзначає, що з тексту наказу № 96-к від 16.03.2009 року та з тексту письмового попередження про наступне вивільнення не вбачається, з якої саме дати відповідач планував звільнити позивача з займаної посади. Фактично позивача було звільнено з посади директора департаменту грошового обігу та валютних операцій ВАТ «Ощадбанк» з 18.05.2009 року.  

Судом встановлено, що 29.04.2009 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2004 по 2009 рік строком на 150 календарних днів з 14.05.2009 року в порядку ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» з наступним звільненням в останній день відпустки. Відмітка канцелярії відповідача з вхідним номером 1880-3 на вказаній заяві підтверджує факт її отримання відповідачем 29.04.2009 року.  

В судовому засіданні встановлено, що відповідач жодної відповіді на зазначену заяву позивачеві не надавав. Зі змісту наказу від 18.05.2009 року № 196-К «Про звільнення ОСОБА_2» вбачається, що позивачу дійсно належить право на невикористану щорічну відпустку у кількості 150 календарних днів і представник відповідача в судовому засіданні не заперечував факту наявності у позивача такого права.  

Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст.ст. 43, 44, 45, 46 Конституції України).  

Так, ст. 45 Конституції України встановлене право кожного, хто працює, на відпочинок. Зокрема, вказана стаття передбачає, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.  

Статтею 2 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про щорічні оплачувані відпустки.  

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. При цьому, ч. 1 ст. 3 вказаного закону визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.  

Враховуючи норми ст. 45 Конституції України, ст. 2 КЗпП України та Закон України «Про відпустки», саме цей закон є спеціальним законом, який встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.  

Таким чином, за бажанням працівника у разі його звільнення роботодавець зобов’язаний надати йому невикористану відпустку та не має права замінювати її грошовою компенсацією, окрім випадку звільнення за порушення трудової дисципліни. При цьому, суд критично оцінює та, як наслідок, не приймає до уваги твердження відповідача про неможливість надання позивачу відпустку в зв’язку зі скороченням посади, яку обіймав позивач, та виведенням її зі штатного розпису, оскільки до дати фактичного звільнення позивача укладений між ним та відповідачем трудовий договір залишається чинним і є, зокрема, підставою для надання позивачеві невикористаної щорічної відпустки незалежно від факту наявності посади позивача в штатному розписі.  

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач незаконно відмовив позивачу в наданні йому невикористаної щорічної відпустки строком на 150 календарних днів, а отже і саме звільнення позивача є незаконним та не відповідає вимогам ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки», оскільки відповідачем порушено встановлений законом порядок звільнення. Приймаючи до уваги факт незаконного звільнення позивача, вимоги останнього про скасування наказу № 196-К від 18.05.2009 року «Про звільнення ОСОБА_2.» та постанови правління № 162 від 18.05.2009 року «Про звільнення ОСОБА_2», а також вимоги про поновлення його на роботі, анулювання запису про звільнення в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, підлягають задоволенню.  

Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Частиною 2 вказаної статті визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.  

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів. Як вбачається з довідки відповідача від 28.08.2009 року № 16/1-764, середньомісячний заробіток позивача на посаді директора департаменту грошового обігу та валютних операцій за останні два місяці роботи складав 25203,36 грн., а отже середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.05.2009 року по 30.10.2009 року, який підлягає стягненню з відповідача, розраховується наступним чином: 25203,36 грн. х 2 місяці : 42 робочих дні = 1200,16 грн. х 117 робочих днів вимушеного прогулу = 140418,72 грн.  

Крім того, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, а позивач звільнений від сплати судового збору, то у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 250,00 грн. у відшкодування сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1412,69 грн. (1404,19 грн. + 8,50) судового збору.  

Враховуючи викладене, керуючись ст. 45 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про відпустки», ст.ст. 232, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215, 223, 367 ЦПК України, суд,  

В И Р І Ш И В:  

Позовну заяву ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа Голова правління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Гулей Анатолій Іванович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов’язання надати невикористану щорічну відпустку та анулювати запис у трудовій книжці – задовольнити.  

Наказ Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 196-К від 18.05.2009 року «Про звільнення ОСОБА_2» - скасувати.  

Постанову правління Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 18.05.2009 року № 162 «Про звільнення ОСОБА_2» - скасувати.  

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора департаменту грошового обігу та валютних операцій у Відкритому акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».  

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» надати ОСОБА_2 невикористану щорічну відпустку у кількості 150 календарних днів протягом 5 календарних днів з дня набрання цим рішенням законної сили.  

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» анулювати запис про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_2.  

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г, ідентифікаційний код 00032129) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 140418 (сто сорок тисяч чотириста вісімнадцять) гривень 72 копійки та 250 (двісті п’ятдесят) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнути 140668 (сто сорок тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 72 копійки.  

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави 1412 (одну тисячу чотириста дванадцять) гривень 69 копійок судового збору.  

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.  

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

СУДДЯ                     М.І. ОНІЩУК