ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
----------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа № 2-3740/09
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Оніщука М.І.,
при секретарях: Сливка А.В., Блажівському С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека», третя особа: генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» Свечков Лев Бенціонович про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить: поновити його на роботі на посаді генерального директора ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22909,90 грн. та стягнути з відповідача 100000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 05.11.2008 року він був звільнений з роботи з посади генерального директора ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» за власним бажанням, проте, на думку позивача, звільнення є незаконним, оскільки він заяви про звільнення за власним бажанням не писав, а ним була написана заява про переведення з посади генерального директора на посаду заступника генерального директора цього ж підприємства. Отже з огляду на незаконність звільнення, позивач вважає, що він підлягає поновленню на посаді генерального директора, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також йому заподіяно моральної шкоди, оскільки він втратив нормальні життєві зв’язки та йому необхідно докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позов з викладених в ньому підстав та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача та третя особа позов не визнали, в задоволенні позову просили відмовити, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось у відповідності з вимогами чинного законодавства, оскільки позивачем була власноруч написана заява про звільнення за власним бажанням з посади генерального директора. При цьому також пояснили, що після звільнення позивача з посади генерального директора його, згідно поданої ним заяви, було призначено на посаду заступника генерального директора, з якої пізніше було звільнено за прогули.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, допитавши позивача, за його згодою, в якості свідка, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 05.11.2008 року позивач звернувся до загальних зборів учасників ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» з заявою, в якій просив звільнити його з займаної посади генерального директора (за станом здоров’я) та перевести на посаду заступника генерального директора з 05.11.2008 року.
Наказом ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» № 35 від 06.11.2008 року, виданого на підставі протоколу № 7 Загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» від 05.11.2008 року, позивача було звільнено з роботи з посади генерального директора ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» з 06.11.2008 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.
Наказом ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» № 42 від 01.12.2008 року, виданого на підставі протоколу № 7 Загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» від 05.11.2008 року, позивача призначено на посаду заступника Генерального директора з питань утилізації боєприпасів ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека».
Наказом ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» № 34 від 23.03.2009 року, позивача звільнено з 23.03.2009 року з займаної посади за прогули 2, 5, 6, 8, 12-30 січня та 2-27 лютого 2009 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, подавши відповідну заяву, проте власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Стаття 32 КЗпП України передбачає можливість переведення працівника на іншу роботу в тому ж підприємстві та, зокрема, встановлює, що переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Зі змісту поданої позивачем заяви від 05.11.2008 року, вбачається, що останнім подана заява про переведення його на іншу посаду, а не про звільнення його за власним бажанням з посади генерального директора, на підставі ст. 38 КЗпП України, а отже відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення про звільнення позивача за власним бажанням, проте в нього були підстави для видачі наказу про переведення позивача на іншу посаду.
Таким чином, з наведеного вбачається, що вимога позивача про поновлення на роботі на посаді генерального директора ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека» з підстав неправомірного звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України, підлягає частковому задоволенню, а саме, суд приходить до висновку про необхідність поновлення позивача на займаній посаді з 06.11.2008 року по 01.12.2008 року, оскільки по-перше: роботодавець не мав підстав для звільнення позивача на підставі ст. 38 КЗпП України та по-друге: позивача з 01.12.2008 року було призначено на посаду заступника Генерального директора з питань утилізації боєприпасів ТОВ «Державний центр утилізації «Безпека».
При цьому, слід зазначити, що у суду відсутні жодні правові підстави для визнання незаконним звільнення позивача в цілому та поновлення його на посаді генерального директора, оскільки, як вбачається з матеріалів справи і не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, позивача з 23.03.2009 року звільнено з посади заступника генерального директора за прогули, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, проте останнім вимог про визнання саме цього звільнення незаконним та поновлення на посаді, не заявлено.
Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявленими ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Також, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивачу за листопад 2008 року виплачено заробітну плату, що не заперечувалось ні позивачем, ні представником відповідача.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв‘язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідачем були порушені законні трудові права позивача, а отже і заподіяна моральна шкода, оскільки позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим було порушено звичайний для нього спосіб життя та він зазнав негативних емоційних хвилювань.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов‘язковому з‘ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв‘язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Так, факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача, підтвердився в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи викладене, а також характер, обсяг та тривалість завданих позивачу моральних страждань, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 500,00 гривень у відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Більш того, оскільки суд частково задовольняє позов, то у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 37,50 грн. у відшкодування сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також з відповідача на користь держави слід стягнути 17,00 грн. судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 32, 38, 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57-60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека», третя особа: генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» Свечков Лев Бенціонович про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» з 06.11.2008 року по 01.12.2008 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» на користь ОСОБА_2 500 (п’ятсот) гривень 00 копійок у відшкодування моральної шкоди та 37 (тридцять сім) гривень 50 копійок у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнути 537 (п’ятсот тридцять сім) гривень 50 копійок.
В задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний центр утилізації «Безпека» на користь держави 17 (сімнадцять) гривень 00 копійок судового збору.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ М.І. ОНІЩУК