АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1993 Головуючий в 1 інстанції - Ігнатова Р.М.
Категорія 41 Доповідач - Темнікова В.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого- Темнікової В.І., суддів- Мартинюка В.І., ПригорнєвоїЛ.І., за участю секретаря - Нагорного А.С, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 квітня 2006р. за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 квітня 2006р. були частково задоволені позовні вимоги. Суд стягнув з відповідачки на користь позивачів по 300грн. в рахунок відшкодування завданої їм моральної шкоди, відмовивши в задоволенні в іншій частині вимог.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому в апеляційній скарзі посилається на те, що судом не повно з'ясовані обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а також на те, що була допущена недоведеність обставин, які мають значення для справи.
В судовому засіданні відповідачка підтримала доводи апеляційної скарги і дала пояснення аналогічні відомостям, викладеним в ній.
Позивачі в судовому засіданні пояснили, що вони не згодні з доводами апеляційної скарги і просили залишити рішення суду без змін.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень. Аналогічні вимоги містилися і в ст. 15, 15-1, 30 ЦПК України.
Однак зазначені вимоги закону судом в повному обсязі виконані не були.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що між сторонами по справі, які живуть по сусідству склалися вкрай неприязливі стосунки. 24.01.2005р. відповідачка пішла до школи, де навчається дочка позивачів, де, не маючи жодних повноважень для цього, стала цікавитися у класного керівника поведінкою дочки позивачів в школі, в тому числі, з'ясовуючи подробиці, просила вчительку поговорити з дівчинкою щодо її поведінки вдома. При цьому розповідала вчительці, що дівчинка нібито погано поводить себе вдома. Про прихід відповідачки в школу стало відомо дочці позивачів, яка дуже переживала з цього приводу, розповіла про це батькам. Враховуючи те, що неповнолітня дочка сторін є членом сім'ї позивачів, тобто перебуває в сім'ї своїх батьків, і її життя не повинно піддаватися безпідставному втручанню з боку не уповноважених на те осіб, суд дійшов висновку про те, що відповідачка без належних повноважень втрутилася в сімейне життя позивачів, чим порушила вимоги ст. 291 ч.4 ЦК України. Таким чином відповідачкою було порушено право позивачів на недоторканість сімейного життя, що спричинило їм певні моральні страждання. Тому суд стягнув на користь позивачів по 300 грн. кожному на відшкодування завданої їм діями відповідачки моральної шкоди.
Втім, встановивши у судовому засіданні те, що відповідачка у листопаді 2004р. публічно назвала позивачів "самогонниками", суд не погодився з доводами позивачів, викладеним в позовній заяві про те, що цими діями відповідачки їм також була завдана моральна шкода, бо позивачі в позовній заяві не ставили питання про спростування цих відомостей, а суд розглядає вимоги тільки в межах заявлених вимог і крім того на думку суду позивачі не надали доказів того, які ж моральні страждання вони перенесли у зв'язку з цими висловлюваннями відповідачки.
Також суд при ухваленні рішення по справі виходив з того, що вимоги про стягнення на користь позивачів моральної шкоди у зв'язку з діями відповідачки щодо їх повнолітнього сина, не заслуговують на увагу, бо син позивачів дорослий і не уповноважував позивачів здійснювати представництво його інтересів в суді.
Втім, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, а також матеріали справи та вислухавши пояснення сторін в судовому засідання в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції до такого висновку дійшов поспішно.
Як убачається із позовної заяви, з якою позивачі зверталися до суду, вони не посилалися в ній на порушення діями відповідачки саме норм, закріплених в ч.4 ст.291 ЦК України, тобто їх звернення було направлено не на захист їх сімейного життя від необгрунтованого втручання в нього відповідачки, а на відшкодування завданої їм моральної шкоди неправомірними діями відповідачки, виходячи із перелічених ними в позовній заяві, і неправомірних з їх точки зору дій відповідачки в цілому, які ображають їх, в тому числі і по відношенні їх неповнолітньої дочки, посилаючись при цьому на те, що відповідачка обмовляла їх дочку, просила вчительку прийняти міри реагування до них, як батьків, погрожуючи, що інакше вона буде звертатися до комісії по справам неповнолітніх.
Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції фактично не розглянув ті позовні вимоги, які були заявлені позивачами, і прийняв рішення по тим вимогам, які ними не були заявлені взагалі. При цьому суд не роз'яснив позивачам, якщо вважав це за потрібне, їх право на уточнення позовних вимог в частині визнання неправомірними чи спростовування дій відповідачки і яких саме.
Проаналізувавши вказані вище обставини, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд, бо згідно до ч.З ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно ж до ст.313 ЦПК України рішення суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції або якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Під час повторного розгляду справи суду необхідно врахувати наведене, більш точно визначити правовідносини, які виникли між сторонами, дати їм належну правову оцінку, встановити дійсні обставини по справі.
При скасуванні рішення з зазначених підстав, аналіз других доводів апеляційних скарг є недоцільним до прийняття остаточного рішення по справі, бо вони можуть стати предметом розгляду суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
Керуючись ст. 303, 307, 311, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 квітня 2006р.. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців після її
проголошення.