Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-4556 / 09 Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Ломейко В.О.,
Суддів: Боєвої В.В., Прокопенко О.Л.,
При секретарі : Карацюпі О.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Комунарського району м. Запоріжжя на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною,
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною. В позовній заяві зазначав, що 20.08.2006 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу жилого будинку та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1. Згідно умов договору він сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 30000 грн., а відповідач передав йому у користування житловий будинок з господарськими спорудами та зобов’язався у строк до 20.12.2006 року підготувати всі необхідні документи для нотаріального посвідчення угоди та знятися з реєстраційного обліку. З часу підписання договору він користується спірним житловим будинком. У зв’язку з вимогами чинного законодавства необхідно нотаріально посвідчити вказаний договір, проте відповідач ухиляється від виконання необхідних дій. З цих підстав просив суд визнати договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 дійсним та визнати за ним право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2007 року позов задоволено.
Визнано угоду купівлі-продажу жилого будинку та господарських споруд, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, укладену 20.08.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсною. Визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок під лі. А, літню кухню під лі. Б, гараж під лі. Ж, сараї під лі. Г,З,Е, Д, вбиральню під лі. У, водогін №1, паркани № 2,3,4,5, погріб під лі. Пг, службова прибудова під літ. А, які розташовані по АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор Комунарського району м. Запоріжжя звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, справу , згідно з вимогами виключної підсудності, направити на розгляд до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права , які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Згідно з вимогами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України договір , що підлягає нотаріальному посвідченню, але не посвідчений нотаріально, може бути визнаний судом дійсним при дотриманні певних умов: сторони домовились щодо всіх істотних умов договору; є письмові докази такої домовленості, відбулося повне або часткове виконання договору; одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені вимоги закону, а також на те, що відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним згідно статті 220 ЦК України , оскільки, нотаріальне посвідчення договору може бути компенсовано рішенням суду лише за дотриманням вимог про те, що сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору;така домовленість підтверджується письмовими доказами; відбулося повне або часткове виконання договору; одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення . Пред’явлення ОСОБА_1 позову обумовлене не ухиленням ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору, а саме тим фактом, що у ОСОБА_2 відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок. Крім того переданий ним за договором купівлі-продажу від 20.08.2006 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 є самочинною будівлею, оскільки, як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка для його будівництва не відводилась.
Згідно з ч.ч.1,3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закрити водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно з ч.1, 2 ст. 376 ЦК України жилий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом , якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з ч. 5 ст. 376 ЦК України за вимогою власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, також не звернув уваги на вищенаведені вимоги закону. Крім того, не з’ясував чи відповідає зведений будинок державним будівельним нормам, вимогам протипожежної безпеки та не порушує прав інших осіб.
В справі відсутні висновки з цих питань відповідних державних органів (відділу архітектури і будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду тощо).
Розглядаючи даний спір суд у порушення ст. 214 ЦПК України не з’ясував які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Не залучив до участі у справі в якості відповідача власника земельної ділянки на якій були збудовані самочинні будівлі, також не вирішив питання про залучення до участі в справі Управління земельних ресурсів.
Зазначені порушення норм процесуального права є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК України. Крім того вказана справа розглянута з порушенням правил виключної підсудності , оскільки , нерухоме майно - будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить до Комунарського району м. Запоріжжя. Враховуючи, що дана справа не може розглядатися у Жовтневому районному суді м. Запоріжжя , колегія суддів вважає необхідним направити справу на новий розгляд до Комунарського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Комунарського району м. Запоріжжя задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2007 року в цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до Комунарського районного суду м. Запоріжжя .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді