Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 3661 / 2009 р.                     Головуючий  у  1 інстанції: Марченко Н.В.

                                                                                            Суддя-доповідач: Боєва В.В.                                        

У Х В А Л А

Іменем України

      04   листопада   2009 року.                                                                      м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:         Боєвої В.В.

Суддів:                     Бабак А.М., Коваленко А.І.                                            

При секретарі:         Карацюпі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя на рішення Заводського  районного суду м. Запоріжжя  від 26 вересня 2005 року у справі за позовом державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2004 року державна податкова інспекція у Заводському районі м. Запоріжжя  звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав. В позовній заяві зазначала, що 15.07.2003 року ОСОБА_2 придбала у відповідача в оперативне управління приватне підприємство „Цетмет і Ко” за 5000 грн. При проведенні оперативно-розшукових заходів органами податкової міліції встановлено, що паспорт на ім’я ОСОБА_2 був загублений 28.03.2002 року, про що свідчить відповідь паспортної служби. Згідно протоколу допиту від 16.12.2003 року в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що ніяких договорів купівлі-продажу корпоративних прав вона не укладала, про підприємство „Цветмет і Ко” чує вперше та в цій проміжок часу знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. З цих підстав просили визнати недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав № 4953 від 15.07.2003 року  та стягнути на користь держави суму у розмірі 5000 грн., які отримані без встановлених законом підстав.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя  від 26 вересня  2005 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, державна податкова інспекція у Заводському районі м. Запоріжжя  подала апеляційну скаргу, в якій,  посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів  апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  апеляційний суд  відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм  матеріального і  процесуального  права.

За  змістом  статті 10 ЦПК України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно  ч. 1  ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як  на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач не довів ті обставини, на які посилається як  на підставу своїх вимог, а   доказування  фактично ґрунтується  на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України  під час розгляду справи в апеляційному  порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.  

Основний довід  апеляційної скарги полягає в тому, що  судом не прийнята до уваги ст. 49 ЦК України (в редакції 1963 року), згідно якої договір, який суперечить інтересам держави має бути визнаний судом недійсним.

Проте, такий довід апеляційної скарги не може бути підставою для скасування судового рішення.

Зміст статті 49 ЦК України  (в редакції 1963 року)  апелянтом  викладено в такій  інтерпретації, яка взагалі відсутня в цій статті.

Статтею 49 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено,  якщо   угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної  держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави  стягується  все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне  з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При  наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.  

Тобто, безумовною ознакою  і підставою  визнання угоди недійсною згідно ст. 49 ЦК України є  наявність у сторін угоди мети, завідомо суперечної інтересам  держави і суспільства  з одночасним проявом  у цих сторін (або однієї з сторін)  умислу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів суду, що сторони угоди купівлі-продажу корпоративних прав, посвідченої нотаріально, діяли  з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,  та не надали доказів стосовно того, яка саме сторона угоди (продавець чи покупець) мали такий умисел.

Інший довід апеляційної скарги  фактично дублює довід позовної заяви – стосовно того, що  за оспорюванню угодою підприємство „Цветмет і Ко” було оформлено на підставну особу, оскільки  ОСОБА_2 не приймала участі в укладенні оспорюваної  угоди, а її паспорт було втрачено  до оформлення  цієї угоди.

В якості доказу цих обставин позивач надав суду ксерокопічні   роздруківки:  заяви про втрату паспорта ОСОБА_2, відповіді паспортного відділу, протоколів допиту ОСОБА_2 та нотаріуса  ОСОБА_3  (а. с. 5-13).

Проте, зазначені  ксерокопічні   роздруківки  взагалі не можуть бути оцінені як докази,  оскільки  за своєю  формою та порядком надання  суперечать   вимогам ч. 2 ст. 64 ЦПК України.

Крім того, позивач в позовній заяві просив визнати недійсним  договір купівлі-продажу корпоративних прав № 4953 (а. с. 3), в апеляційній скарзі  державна податкова інспекція у Заводському районі м. Запоріжжя також зазначає, що  оспорюваним є договір, нотаріально  оформлений за № 4953 (а. с. 58).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що  позивач в якості доказу надав ксерокопію  договору купівлі-продажу корпоративних прав від 15.07.2003 р., посвідченого  приватним нотаріусом ОСОБА_3 і зареєстрованого  у реєстрі за іншим номером - № 4952, тобто, предмет спору є зовсім іншим.

Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові  з підстав  недоведеності позовних вимог є обґрунтованим, відповідає обставинам даної справи  і не спростований  доводами апеляційної скарги, а відтак,  підстав для скасування судового  рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст.  307, 308, 314, 317  ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу  державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя  відхилити.

Рішення Заводського   районного суду м. Запоріжжя  від 26 вересня 2005 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: