УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєва В.А.,

при секретарі Майданець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 11.02.2016 між ним та відповідачем був укладений договір позики в усній формі, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу суму позики у розмірі 1000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму у строк до 20.02.2016, а також за кожен день затримки повернення коштів сплатити пеню у сумі 10 доларів США, що підтверджується складеною розпискою.

Вказував, що 07.04.2016 між ним та відповідачем було укладено ще один договір позики в усній формі, згідно умов якого позивач передав відповідачу суму позики у розмірі 13 000,00 гривень, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму у строк до 21.04.2016, а також за кожен день затримки повернення коштів сплатити пеню у сумі 100 грн.

Враховуючи, що відповідачем вказані грошові кошти не повернуті, а також те, що порушено строки їх повернення позивачу, просив стягнути з ОСОБА_2 113 177, 86 грн., з яких 40 000, 00 грн. сума основного боргу та 73 177, 86 грн. штрафні санкції та інфляційні втрати від простроченої суми.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 64 177, 86 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 641, 78 грн.

Справа № 752/14400/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8625/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказував, що 21.07.2016 та 29.07.2016 відповідач повернув позивачу суму позики двома платежами по 500 доларів США, а відтак залишилися непогашеними лише відсотки за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором позики від 07.04.2016. які були в подальшому погашені двома траншами на карту ОСОБА_5, що підтверджується скрін-шотами з системи онлайн переказу грошових коштів. Також позивачу повернуто 13 000 грн.

Вважав, що з відповідача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 3 188 грн. за договором позики від 11.02.2016 та 589, 16 грн. за договором позики від 07.04.2016.

Враховуючи зазначене, просив рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача вказані суми грошових коштів, в іншій частині залишити рішення без змін.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просив скаргу відхилити з огляду на її безпідставність.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

28.08.2017 на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з сімейними обставинами. Разом з тим до клопотання не додано жодних доказів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання, а відтак вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США в еквіваленті 27 000 грн. в день складання відповідачем розписки.

За вказаною розпискою ОСОБА_2 зобов'язався повернути надані кошти у строк до 20.02.2016 року зі сплатою за кожен день затримки пені в розмірі 10 доларів США - 270 грн. відповідно (а.с. 7). Оригінал вказаної розписки досліджено в судовому засіданні судом першої інстанції.

07.04.2016 між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти, в якості позики, в розмірі 13 000 грн., а останній зобов'язався повернути вказані кошти у строк до 21.04.2016 з виплатою відсотків у розмірі 100 грн. за кожен день користування, що підтверджується розпискою написаною відповідачем, оригінал якої також було досліджено в судовому засіданні судом першої інстанції (а.с. 8).

Звертаючись з позовною заявою, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань та порушив строки повернення грошових коштів.

Відповідач, у свою чергу, наголошував, що повернув позивачу суму позики в повному обсязі.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не було надано суду жодних належних доказів на підтвердження доводів щодо виконання ним зобов'язань за договорами позики. При здійсненні розрахунку суми стягнення суд виходив с положень ст. ст. 551, 625, 1048 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо повернення відповідачем грошових коштів ОСОБА_1

Відповідач не надав до суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договорами позики, проте при зверненні з апеляційною скаргою посилався на те, що суму боргу повернув шляхом переказу грошових коштів на карту ОСОБА_5, що підтверджується скрін-шотами з системи онлайн переказу грошових коштів, які ОСОБА_2 долучив в якості доказів до апеляційної скарги.

Разом з тим, вказані докази судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що із зазначених скрін-шотів не вбачається жодної інформації про виконання відповідачем зобов'язань за договорами позики. Так, відомості, які містяться в наданих доказах стосуються осіб, що не є сторонами укладених між позивачем та відповідачем договорів.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи зі змісту розписки від 11.02.2016, сторони узгодили суму позики, яка становить 27 000 грн. та визначили грошовий еквівалент.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку щодо розміру боргу, який підлягає стягненню з відповідача, а саме: 40 000 грн., з яких 27 000 грн. відповідно до розписки від 11.02.2016 та 13 000 грн. згідно розписки від 07.04.2016.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановленні договором або законом.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Положеннями ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При укладенні договорів позики, сторони погодили розмір пені за кожен день затримки повернення суми боргу, який згідно розрахунку позивача становить 54 000 грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо застосування у даному випадку норми ст. 551 ЦК України, яка регламентує, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, з огляду на те, що сума штрафних санкцій є не співмірною з розміром основного зобов'язання.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що сума 1 000 доларів США була отримана відповідачем 10.02.2016 в ломбарді, а ОСОБА_1 відповідач ніколи не бачив спростовується доказами наявними в матеріалах справи, а саме: складеною власноруч ОСОБА_2 розпискою, з якої вбачається, що саме від ОСОБА_1 відповідач отримав грошові кошти.

Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідає обставинам справи.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: