Справа № 2а-178/2009

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2009 року                                   Євпаторійський міський суд АР  Крим в складі:

головуючого       судді      –       Володарець Н.М.

суддів            –       Горюнової Л.І.

Захарової І.О.

при секретарі             –              Агаповій В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії  адміністративну   справу за позовом  ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м. Євпаторії, Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим, Держави Україна в особі Державного казначейства України про визнання дій неправомірними, зобов’язання провести перерахунок пенсії та  стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги до  пенсії,  як  дитині  війни,

встановив:

Позивач звернувся  до  суду  з позовом до Управління   Пенсійного Фонду України в  м. Євпаторія, Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим, Держави Україна в особі Державного казначейства України про визнання   дій неправомірними  в частині  відмови  у виплаті  у  повному  розмірі  соціальної  допомоги  до  пенсії,  як  дитині  війни   та  покладення  зобов’язання    на  відповідача нарахувати  та  виплатити  йому  в повному  розмірі,  встановленому  діючим  законодавством, щомісячну  соціальну  допомогу  до  пенсії,  як дитини  війни  з 01.01.2006 р. до 31.12.2008 р.      

Свої вимоги мотивував тим, що він відповідно до ст. 1 Закону України №2195-IV від 19 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У 2006-2007 роках така допомога йому не виплачувалася, а в 2008 році виплачувалася, але не в повному обсязі. У зв’язку з чим, просить визнати відмову Управління   Пенсійного Фонду України в  м. Євпаторія    відносно виплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії по віку противоправними, зобов’язати Управління   Пенсійного Фонду України в  м. Євпаторія     здійснити йому нарахування  доплати до пенсії щомісячно у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії по віку, що складає 4171,20 грн. і забезпечити її виплату за 2006-2008 роки, зобов’язати Головне управління ПФУ в АР Крим забезпечити та проконтролювати виконання недоплачених виплат. Крім того, просив поновити пропущений з поважної причини строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише наприкінці 2008 року з засобів масової інформації.

     В судове засідання позивач не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримала та просила розглянути справу у його відсутність.  

Представник Управління  Пенсійного Фонду України в  м. Євпаторія  в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу у його відсутність, надав письмові заперечення проти позову, відповідно до яких позовні  вимоги  відповідач не визнає, просить у задоволені позовних  вимог  відмовити  в  повному  обсязі,  як  по  суті  так і у  зв’язку з  пропуском  терміну звернення  до  суду  з  адміністративним  позовом.    

Представник Державного казначейства України в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся галежним чином, надіслав на адресу суду письмові заперечення на позов, згідно яких позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.

Представник Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду письмові заперечення на позов, згідно яких у задоволенні позовних вимог просив відмовити, зазначивши, що у відповідності до Положення ГУ ПФУ в АРК не здійснюється функція призначення пенсій та безпосереднє фінансування їх виплат,до повноважень ГУ ПФУ в АРК відноситься забезпечення та координація діяльності підвідомчих органів. Крім того, просив суд розглянути справу у відсутність представника ГУ ПФУ України в АРК.

Суд,    дослідив  надані  докази,  оцінив  їх  у  сукупності,  прийшов  до  наступного.  

Судом  встановлені  слідуючи  обставини  справи.  

З матеріалів справи вбачається , що позивач  ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та має  статус  «дитини  війни», та у зв’язку з чим, також  має  право на пільги  та  соціальні  гарантії,   передбачені  Законом України «Про  соціальний  захист  дітей  війни»,  від 18.11.2004 року № 2195-1У, про що  свідчить посвідчення НОМЕР_1, а також не заперечується відповідачами по справі.  

Отже, позивач  має  право   на отримання  державної соціальної  допомоги у  розмірі  30%  мінімальної пенсії  за  віком,   що передбачено  ст.  6 вказаного  Закону .  

Правовідносини  сторін  регулюються ст.ст. 1,3 ,6,8,19,21 ,22, 46 , 56, 58, 64, 68 ,75 , 92,95, 96 , 152  Конституції  України,  Законом  України  «Про  соціальний  та  правовий  захист дітей  війни»  № 2195-ІУ  від  18.11. 2004 р.( зі змінами та  доповненнями ), Законом  України «Про  державний  бюджет  України  на  2006 р.»,  Законом України  «Про  державний  бюджет  України  на 2007р.», Законом України «Про державний  бюджет  України на  2008 р».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.  

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності   15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

          Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.  

         Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.  

           Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.  

            Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.  

            Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.  

            Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».    

       Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.  

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.  

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.  

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в м. Євпаторія  повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачці відповідні доплати.  

Разом   з тим, судом  встановлено, що   позивачем  пропущений   без  поважних причин   строк   для  звернення  до  суду   з позовом   про  захист  свого  порушеного  права,  встановлений  ст. 99  КАС України . Позивач   звернувся  до  суду   з  позовом   у  лютому 2009 року, посилання позивача на поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки йому не було відомо про порушення його прав, суд не може прийняти до уваги, оскільки норми законодавства, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги. А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання позивачем допомог. Таким чином, поважність причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено.   Відповідач  наполягає на  застосуванні  наслідків   пропуску  строку для  звернення  до суду. Отже в   частині  вимог  про  стягнення  допомоги  за   2007 рік  суд вважає необхідним   відмовити  згідно  ст. 100 КАС України.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.  

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. «Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.  

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в м. Євпаторія  повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.    

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.  

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має.  

З огляду на викладене, суд вважає , що слід  застосувати також положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.  

       Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.  

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на УПФУ в м. Євпаторія, за місцем проживання позивача.  

Також, статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.  

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.  

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.  

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.     Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок:    щодо призначення пенсії;    підготовки документів для її виплати;    забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.  

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах  у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.  

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.  

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.  

При  розгляді  справи «Кечко проти України» Європейський  Суд з  прав  людини  зауважив, що у    межах  свободи  дій  держави,   визначати,  які   надбавки  виплачувати    своїм  робітникам  з державного  бюджету. Держава  може  вводити, призупиняти  чи  закінчити   виплату  таких   надбавок,  вносячи   відповідні   зміни  в законодавство. Однак,  якщо   чинне  правове  положення  передбачає  виплату  певних надбавок   і  дотримано    усі   вимоги, необхідні  для  цього, органи  державної  влади   не  можуть  свідомо  відмовляти   у  цих  виплатах, доки  відповідні  положення  є  чинними (  п. 23  рішення)….Органи  державної  влади   не  можуть  посилатися  на   відсутність  коштів  як на  причину  невиконання  своїх   зобов’язань. ( П. 26 рішення)

Приведеним рішенням також підтверджується  неправомірна відмова у виплаті позивачу гарантованої їй підвищення  пенсії   на  30  відсотків  від мінімальної  пенсії за  віком, за  період  з 22  травня   2008 року .

Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, суд вважає необхідним визнати протиправною відмову УПФУ в м. Євпаторія, по не виконанню з  22 травня 2008 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивача на  своєчасне нарахування на отримання  доплати до пенсії.  

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні  вимоги  підлягають  задоволенню  в частині   покладення  на  відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Євпаторії   обов’язку перерахувати та сплатити  позивачу за період в межах строку позовної давності недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до  пенсії,  як дитині війни, у розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком  за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.  

Однак, вимоги в частині зобов’язання виплати визначену позивачем суму суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в зазначений час проводились доплати до пенсії згідно ч.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» , доказів на підтвердження правильності розрахунку, наведеного позивачем  позовній заяві – не надано. Відповідач має провести розрахунок та відповідні виплати, про що суд, користуючись повноваженнями за ст. 162 КАС України виносить постанову та вважає  таке рішення гарантуючим дотримання і захист прав, інтересів  позивача з боку відповідача – суб’єкту владних повноважень.  

Стосовно  відповідачів  - Державного  Казначейства України та Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим,  суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові, оскільки належною особою, що має виконати рішення, є Управління пенсійного фонду України в м. Євпаторії та саме в наслідок неправомірної поведінки цієї особи спостерігається порушення прав позивача.

На підставі  ст. ст.1, 3, 43, 48, 17,53, 55, ч. 1 ст. 85, п. 19 ч.1 ст.  92, 64  Конституції України, ч.1  ст. 6    Закону України «Про  соціальний  захист  дітей  війни»,  Закону  України «Про  державний  бюджет  України  на  2006 р.»,  Закону України  «Про  державний  бюджет  України  на 2007 р.», Закону України «Про державний  бюджет  України на  2008 р», Рішення Конституційного Суду України 9 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян),  Рішення Конституційного Суду України 22 травня  2008 року, Рішення Європейського Суду з  прав  людини «Кечко проти України»,  керуючись ст.  ст.  7 – 12, 99,100, 102,158, 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд

постановив:

Позовні вимоги  ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м. Євпаторії, Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим, Держави Україна в особі Державного казначейства України про визнання дій неправомірними, зобов’язання провести перерахунок пенсії та  стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги до  пенсії,  як  дитині  війни – задовольнити частково.

Визнати протиправною  відмову Управління  пенсійного  фонду  України   в  м. Євпаторія в  підвищенні  пенсії ОСОБА_2,  як  дитині  війни,  з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року .  

             Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в  м. Євпаторія  Автономної Республіки  Крим здійснити нарахування щомісячної  доплати до пенсії  ОСОБА_2 ,    встановленої ст. 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» в  розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з розрахунку встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування ” та провести відповідні виплати з   22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року  (з врахуванням отриманої позивачем доплати до пенсії згідно ч. 8  Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»).  

В іншій частині позовних вимог  ОСОБА_2 та до відповідачів    Держави Україна в особі Державного казначейства України та Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим  -  відмовити.  

           Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного   адміністративного  суду через Євпаторійський   міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня   складання  постанови   в  повному  обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 5 ст. 186  КАС України.

Головуючий суддя                                                           Н.М. Володарець  

Суддя                                         Л.І. Горюнова

Суддя                                          І.О. Захарова