Справа № 2а-4054
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2009 року суддя Ворошиловського районного суду м. Донецька Бухтіярова І.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку Ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання виплатити одноразову компенсацію при переході на іншу групу інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовує наступним.
Позивач має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи, з 1993 року він мав статус інваліда 3 групи, у 2009 році йому була присвоєна 2 група інвалідності із вказівкою на причину – захворювання, пов’язане з виконанням воїнської служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на одноразову компенсацію при переході на іншу групу інвалідності у розмірі різниці між 45 мінімальними заробітними платами та 30 мінімальними заробітними платами на момент переходу – 15 мінімальних заробітних плат.
ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради в порушення вищеназваного Закону вважає належною виплатою різниці у сумі 94,80 гривні, при цьому посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р., яка значно звужують право позивача на отримання матеріальної допомоги, що суперечить ст. 22 Конституції України.
Позивач недоотримав компенсацію в загальному розмірі 9450,00 гривень.
Просить визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати виплатити одноразову компенсацію при переході на іншу групу інвалідності у сумі 9450,00 гривень.
Сторони у справі: позивач ОСОБА_1, та представник відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради за довіреністю ОСОБА_3, надали заяви про розгляд справи в їх відсутність.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутність. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, є інвалідом війни, з 1993 року перебував на обліку як інвалід 3 групи.
З 30.06.2009 року ОСОБА_1 є інвалідом війни другої групи, що підтверджується посвідченням серії Б № 339253, виданим 30.06.2009 року (а.с.8).
Статтею 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи – 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи – 30 мінімальних заробітних плат.
У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.
Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.
Відповідно до заперечень відповідача, позивачу належить до виплати 284,40 гривні, а саме різниця у компенсаціях складає 94,80 гривні, що розраховується з суми при встановлені інвалідності 3 групи 189,60 гривень, при встановлені 2 групи інвалідності підлягало виплаті 284,40 гривні.
Розмір одноразової компенсації для інвалідів ІІ-ІІІ групи встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, всупереч Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якій встановив розмір одноразової компенсації як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації, встановлена ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закон України „Про Державний бюджет України” на відповідний рік, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно статті 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Дійсно, з 01 січня 2008 року діяв Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесені зміни, зокрема, абзаців 3-4 частини 1, частини 3 статті 48 Закон 796-ХИ в частині виплати компенсації у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/208 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у тому числі і положення, яким зупинено на 2008 рік дію абзаців 3-4 частини 1, частини 3 статті 48 Закон 796-ХИ в частині виплати компенсації у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Безпідставними є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтею 48 Закону N 796-XII, щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача грошових сум згідно наступного розрахунку.
У червні 2009 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності. Розмір мінімальної заробітної плати на час встановлення інвалідності складав 630,00 гривень, тобто розмір компенсації повинен складати 9450,00 гривень (45-30=15, 15х630=9450,00).
Так, відповідно до принципу верховенства права та законності – суд, при вирішені справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз’яснено постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя” – судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” за № 7-93 від 21.01.1993 року, громадяни, віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку Ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.
Визнати дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової компенсації у відповідності до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Стягнути з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України (бюджетна програма – «Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» код програмної класифікації видатків (КПКВ)-2501250, рахунок 35215039001469 у ГУДКУ у Донецькій області МФО 834016 ЭДРПОУ 25987214, код економічної класифікації видатків (КЕКВ)-1341) на користь ОСОБА_1 суму одноразової компенсації у відповідності до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у загальному розмірі 9450 гривень 00 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя Ворошиловського районного
суду м. Донецька І.О. Бухтіярова