ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року Справа № 904/2019/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л. Владимиренко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва

на рішення від та на постанову відГосподарського суду Дніпропетровської області 20.03.2017 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 11.05.2017

у справі Господарського суду№ 904/2019/17 Дніпропетровської області

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва

доПублічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

простягнення безпідставно отриманих грошових коштів

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/3902 від 07.09.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 904/2019/17 у зв`язку з відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.09.2017 у справі № 904/2019/17 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Владимиренко С.В.

ВСТАНОВИВ:

28.02.2017 Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 947,33 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 у справі № 904/2019/17 (суддя Фещенко Ю.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. - головуючий суддя, судді Дармін М.О., Сизько І.А.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/2019/17, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/2019/17 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 05.01.2010 між Управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва (фонд) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) укладено договір № 05/01/10-15, відповідно до якого банк виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (з наступними змінами).

Згідно із параграфом 2 статті 3 договору банк зобов'язується забезпечити зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду.

Відповідно до параграфів 2, 3 статті 8 договору суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача по місяць його смерті включно, разом з відсотками є його спадщиною і розподіляються відповідно до діючого законодавства. З місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, банк, при отриманні такого повідомлення, припиняє зарахування на поточний рахунок суми пенсій та грошової допомоги.

Параграфом 4 вказаної статті договору суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача, разом з нарахованими на них відсотками, починаючи з місяця, наступного за місяцем його смерті банк повертає відповідно органам фонду, за їх письмовим розпорядженням, не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача за умови наявності цих сум на поточному рахунку пенсіонера.

У параграфі 1 статті 10 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з 01.01.2010 і діє до 01.01.2011.

05.01.2011 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони внесли зміни у параграф 1 статті 10 договору, шляхом заміни цифри "2011" на "2012". Крім того, сторони домовились доповнити статтю 10 договору параграфом 3 такого змісту:

- "Цей договір може бути пролонгований на тих же умовах на наступний календарний рік у разі визнання банку переможцем конкурсу на право виплати пенсій та грошової допомоги через банківські рахунки за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги на цей період, та якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не висловила бажання його розірвати."

ОСОБА_5 нараховано та перераховано на банківській рахунок пенсію за березень 2016 року у розмірі 999,00 грн.

17.03.2016 Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва звернулось до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" з розпорядженням про повернення пенсійних коштів, нарахованих на ім'я ОСОБА_5 за березень 2016 року у розмірі 999,00 грн., у зв'язку із смертю пенсіонера, дата смерті 28.02.2016, відповідно до актового запису № 974 від 02.03.2016 Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" надіслало на адресу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва лист № 20.1.0.0.0/7-20160318/4048 від 18.03.2016, в якому повідомило Фонд про виконання вимоги останнього в межах залишку грошових коштів, наявного на рахунку, в сумі 51,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем грошові кошти в сумі 947,33 грн. набуті без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України просить їх стягнути з відповідача.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із пунктом 2 Загальних положень Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках (в редакції від 30.09.2015), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999, виплата пенсій та грошової допомоги згідно з цим Порядком здійснюється через поточні рахунки, що відкриваються у банках, з якими Пенсійний фонд та Мінсоцполітики за результатами конкурсу укладають відповідні угоди з визначенням санкцій за недотримання ними договору перед одержувачами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно із пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21.01.2004, власник рахунку в банку - особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.

Відповідно до пункту 1.7 вказаної Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно із положеннями глав 5, 12 зазначеної Інструкції стягувачами, що мають право ініціювати списання коштів з рахунків клієнтів без їх відома, є органи державної виконавчої служби (на підставі виконавчих документів, установлених законами України) та органи державної податкової служби (щодо стягнення податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою чи територіальною громадою).

Пунктом 22.9 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів у Україні" (в редакції від 01.07.2015) визначено, що банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Таким чином банк не є власником або набувачем перерахованих Пенсійним фондом коштів, та не має права ними розпоряджатись, а лише вчиняє дії з обслуговування рахунку одержувача таких коштів та його обов'язок полягає, зокрема, у зарахуванні відповідних сум на особові карткові рахунки одержувачів, за невиконання якого банк несе відповідальність, передбачену Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках та відповідним договором.

Пунктом 13 Порядку (в редакції від 30.09.2015) передбачено, що у разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій та допомоги, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду або органу праці та соціального захисту населення. Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця, наступного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню уповноваженим банком відповідно органам Пенсійного фонду та соціального захисту населення не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача.

Згідно з параграфом 4 статті 8 договору суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача, разом з нарахованими на них відсотками, починаючи з місяця, наступного за місяцем його смерті банк повертає фонду, за його письмовим розпорядженням, не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача за умови наявності цих сум на поточному рахунку пенсіонера.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем були виконані умови параграфу 4 статті 8 договору, пункту 13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, пункту 22.9 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання позивача на приписи статті 1212 ЦК України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином кошти, перераховані банком на рахунок фізичної особи за договором і за наявності правових підстав, не можуть бути стягнуті з ПАТ КБ "Приватбанк", як безпідставно отримані, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 910/24029/13, від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12, від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012).

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Водночас доводи касаційної скарги стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. Проте, згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, відповідні доводи, перевірка яких перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/2019/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

С.В. ВЛАДИМИРЕНКО