Справа № 175/2802/17

Провадження № 2/175/1107/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2017 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Шабанова А.М.,

за участю:

секретаря – Ратушної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Дніпровська районна державна адміністрація служба у справах дітей про поділ спільного майна подружжя, –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 14.07.2004 року позивач уклала шлюб із відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ГЮ № 076231 від 14.07.2004 року. Під час шлюбу у сторін народились чотири доньки: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4. Також в період шлюбу у серпні 2006 року за спільні кошти позивачем та відповідачем на підставі договору купівлі-продажу ВСО № 216742 р. № 5888, від 28.12.2005 року набуто нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Власником квартири є відповідач, але оскільки придбана під час шлюбу остання є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 03.10.2013 року суд ухвалив, рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/2 частини його доходу щомісячно на утримання дітей. 10.02.2017 року рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.02.2017 року, після розірвання шлюбу відповідач у квартирі не проживає, там проживає позивач з чотирма доньками, що підтверджується довідкою про склад сім'ї від 21.07.2017 року № 684. На підставі зазначеного позивач звернулась до суду з позовом щодо поділу майна подружжя, а саме: спірної квартири.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просивши суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, просивши виділити позивачу 1/2 частину спірної квартири, також посилаючись на письмові заперечення наявні в матеріалах справи.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

З'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

На підставі ч.ч.1 та 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 14.07.2004 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 уклала шлюб із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ГЮ № 076231 від 14.07.2004 року.

Згідно з рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.02.2017 року, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Також рішенням суду від 03.10.2013 року з відповідача на користь позивача було стягнено аліменти на утримання дітей, у розмірі 1/2 частини від його доходу, щомісячно.

Згідно з ч. 3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За час шлюбу подружжям було набуте на підставі договору купівлі-продажу ВСО № 216742 р. № 5888, від 28.12.2005 року нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2. Вказані обставини підтверджуються довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.07.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За таких обставин, враховуючи вищезазначені норми права, суд вважає доведеним той факт, що сторонами під час шлюбу набуте вищезазначене майно, яке є їх спільною сумісною власністю як подружжя, що не заперечується сторонами.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 68, 69, 70 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Як роз’яснено у пункті 29 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, З ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст. 60 СК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у відповідача неодноразово виникала заборгованість щодо сплати аліментів на користь позивача для утримання дітей. Відповідач певний час ухилявся від утримання дітей.

Виходячи з того, що сторони не досягли згоди про спосіб поділу спільного майна, суд, вирішуючи спір, дійшов висновку, що спірне майно квартира АДРЕСА_2, є спільним майном подружжя, тому суд вважає необхідним поділити спільне майно виділивши в цьому майні позивачу 5/6 частини спірної квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Визначаючись в питанні розподілу судових витрат, суд вважає, що на підставі ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 650 грн. 28 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.62,68-72 СК України, ст.ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", ст.ст.10,57-60, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Дніпровська районна державна адміністрація служба у справах дітей про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Виділити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН: НОМЕР_1, 5/6 частин житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_3 з припиненням права спільної сумісної власності на це майно.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, ІПН: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН: НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 650 грн. 28 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя А.М. Шабанов