АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/1040/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2477/17Головуючий у 1-й інстанції Ланна Я. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Лобова О.А., Мартєва С.Ю.,

при секретарі - Маладиці Л.В.

за участю: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_5 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6, з участю третьої особи: Чутівської державної нотаріальної контори, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні.

Позовні вимоги вмотивовувала тим, що вони із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 перебували у шлюбі, під час якого вони спільно суттєво добудували належний останньому будинок АДРЕСА_1, збудували господарські будівлі, внаслідок чого домоволодіння істотно збільшилось у своїй цінності, та ввели в експлуатацію дане домоволодіння у 1984 році, про що свідчить акт закінчення будівництва і вводу в експлуатацію від 24.10.1984 року.

Позивач вважає, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, просить визнати за нею право власності на 1/2 частину цього будинку, як на частку в спільному майні подружжя.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, як на частку в спільному майні подружжя.

Вирішено питання про судові витрати.

З даним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_5. , які подали на нього апеляційну скаргу. У скарзі просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянти вважають, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд помилково визначив дату закінчення будівництва житлового будинку №34 за Актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 23 жовтня 1984 року, оскільки його переобладнання продовжувалося майже до 2013 року. Добудови суттєво змінювали стан житлового будинку.

Вказують на те, що позивач не надала жодного доказу у підтвердження того факту, що вона зверталася із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на виділення частки в майні подружжя після спливу шести місяців після смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7, який , в свою чергу не провів державну реєстрацію своїх прав на нерухоме майно. Оскільки відсутня постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, рішення суду є передчасним.

Вважають, що не можливо встановити момент закінчення та введення житлового будинку в експлуатацію, внаслідок чого підлягали до задоволення позовні вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали.

Також вказують на факт невірного розрахунку та недоплати позивачем при зверненні до суду суми судового збору.

Суд, заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши правомірність ухваленого судом першої інстанції рішення та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання до задоволення не підлягає.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору про безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві власності від 25 травня 1951 р. ОСОБА_7 було відведено земельну ділянку в безстрокове користування площею 700 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Згідно вищевказаного договору купівлі-продажу від 12 липня 1973 року та рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 1970 року до шлюбу із позивачем у власності ОСОБА_7 перебувало нерухоме майно незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1

Вирішуючи питання належності спірного домоволодіння спадкодавцю ОСОБА_7, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно п.3.1 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.03.2013 р. № 95 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2013 р. за № 612/23/144 (яка діяла на час смерті ОСОБА_3.), документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 р. індивідуальних, садибних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил є технічний паспорт, а даний доказ наявний в матеріалах справи.

На час вводу спірного домоволодіння в експлуатацію (1984 рік) виникнення права власності на будинки, споруди, згідно вимог закону, не залежало від держаної реєстрації даних об'єктів.

Питання узаконення цих будівель відносилось до компетенції виконкомів місцевих рад.

З урахуванням викладеного, суд вірно вважав доведеним факт належності на час смерті ОСОБА_7 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: смт. Скороходове Чутівського району Полтавської області, вул. Коханова, 34.

Також, судом встановлено, що про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 24 жовтня 1984 року будинок № 34 по вул. Коханова в смт. Артемівка був введений в експлуатацію (а.с.10-17). Рішенням виконавчого комітету Артемівської селищної рад від 24 жовтня 1984 року даний акт був затверджений (а.с.28). Згідно зазначеного акту будинок складався із 3 жилих кімнат, кухні, прихожої. Житлова площа 42,3 кв.м, корисна площа 71.6 кв.м. Надвірні будівлі складаються із: сарай-літня кухня, гараж /б), гараж /В/, сарай /Д/, колодязь № 5, огорожа. Дані складові вказані і в технічному паспорті від 18 жовтня 1984 року (а.с.21-24).

Згідно даних технічного паспорта від 18 жовтня 1984 року, житловий будинок побудований в 1974 році, господарські будівлі в 1983 році.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 21-17 від 01.06.2017 р. (а.с.212-232) ринкова вартість спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами становить 203836 грн. Ринкова вартістю добудов та поліпшень даного нерухомого майна, які здійснені в період з 1974 року по час дослідження складає 159677 грн., що відповідає 39/50 частини.

Рішенням Чутівського народного суду від 11 лютого 1970 року було встановлено, що за час спільного проживання з колишньою дружиною ОСОБА_8 померлий ОСОБА_7 лише розпочав будівництво будинку, було побудовано сарай, який пристосований під житло, погріб, колодязь, огородження. Судом було також встановлено, що станом на час постановлення рішення (11 лютого 1970 року) ОСОБА_7 проживав з іншою жінкою, з якою мав дитину.

На час дати, вказаної у акті про закінчення будівництва вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння, а саме: 24 жовтня 1984 року, яку суд вважає датою набуття ОСОБА_7 будинку у власність, останній перебував у шлюбі з ОСОБА_2

Матеріалами справи підтверджується, що під час спільного проживання подружжя добудували і перепланували будинок і господарські споруди, внаслідок чого спірний будинок, за рахунок спільної праці, значно збільшився у своїй цінності.

Згідно ч.1 ст. 62 СК України виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна за змістом норма була передбачена ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( в редакції 1969 року).

Відповідно до ч. 1ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічна за змістом норма була передбачена ч.1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( в редакції 1969 року).

Згідно ч.1 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (із відповідними змінами) у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

За наявності відповіді державного нотаріуса Махринської О.В від 21 березня 2017 рок (а.с. 207 Т.1), враховуючи відсутність у позивача можливості в позасудовому порядку отримати відповідне свідоцтво, місцевий суд правомірно ухвалив рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину житлового будинку, з метою уникнення обмеження права позивача на справедливий суд.

Доводи апеляційної скарги не містять належних доказів у спростування висновків місцевого суду, оскільки суд має забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права особи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 липня 2017 року не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 317 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : /підпис/ П.С. Абрамов

Судді: /підпис/ О.А. Лобов

/підпис/ С.Ю. Мартєв

З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду

Полтавської області П.С. Абрамов