ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р.                                                            Справа № 914/918/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич, Львівської області, вх.№ 01-05/3384/17 від 18.07.2017р.

на рішення господарського суду Львівської області від 26.06.2017р.

у справі № 914/918/17

за позовом Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, м.Дрогобич, Львівської області

до відповідача ОСОБА_2 комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич Львівської області

про стягнення 19 176 грн 91 коп,

з участю представників:

від скаржника – ОСОБА_3 – головний спеціаліст відділу правового забезпечення на підставі довіреності № 3-28/94 від 06.01.2017р.

від позивача – ОСОБА_4 – провідний юрисконсульт на підставі довіреності № 4/07 від 10.05.2017р.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.06.2017р. у справі № 914/918/17 (суддя Мазовіта А.Б.) задоволено позов Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, м.Дрогобич до ОСОБА_2 комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич та стягнуто з відповідача на користь позивача 19 176 грн 91 коп виплаченої допомоги по безробіттю, а також стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 1600,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач – ОСОБА_2 комітет Дрогобицької міської ради подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що виходячи з аналізу нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, позивач має право на стягнення виплаченої суми матеріального забезпечення тільки після виконання рішення суду. Окрім того, як зазначає скаржник, у клопотанні про зупинення провадження у справі, яке подавалось до суду першої інстанції, ним вказувалось про те, що ОСОБА_5 на роботі не поновлена у зв»язку з ненаданням нею трудової книжки, незважаючи на те, що їй було відправлено відповідний лист з проханням з»явитись у виконавчий комітет.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2017р. справу № 914/918/17 призначено судді-доповідачу ОСОБА_6 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Желіку М.Б. та Данко Л.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2017 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 05.09.2017р.

05.09.2017р. розгляд апеляційної скарги не відбувся у зв»язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_7, про що складено відповідне повідомлення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 19.09.2017р.

В ході судового засідання представнику скаржника права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені. Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 19.09.2017 року представник апелянта з’явився, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив та просив суд рішення залишити без змін.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як встановлено колегією суддів, розпорядженням міського голови Дрогобицької міської ради №155-к від 28.03.2016 р. ОСОБА_5 звільнено з посади завідувача сектору патріотичного виховання відділу сім’ї, молоді та туризму.

27.04.2016 р. ОСОБА_5 звернулася до Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості з заявою про надання їй статусу безробітного.

На підставі наказів Самбірського міськрайонного центру зайнятості від 27.04.2016 р. №НТ160427 та від 04.05.2016 р. №НТ160504 ОСОБА_5 було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

За період з травня 2016 року по жовтень 2016 року включно ОСОБА_5 було виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 19 176 грн. 91 коп. Вказане підтверджується довідкою вих. №7050303 від 03.05.2017 р., яку було долучено позивачем до матеріалів справи.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 р. у справі №876/8314/16 визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Дрогобич №155-к від 28.03.2016 р. “Про звільнення ОСОБА_5”, поновлено ОСОБА_5 на посаді завідувача сектору патріотичного виховання відділу сім’ї, молоді та туризму виконавчого комітету Дрогобицької міської ради з 28.03.2016 р., стягнуто з виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27 690 грн. 60 коп.

Згідно із ч.3 ст.177 Кодексу адміністративного судочинства судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 172-175 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

30.03.2017 р. позивач надіслав відповідачу претензію за вих. №288/07 про відшкодування матеріального забезпечення у розмірі 19 176 грн. 91 коп., виплаченого ОСОБА_5, котру поновлено на роботі.

У зв’язку з несплатою відповідачем коштів, виплачених позивачем як допомога по безробіттю, позивач просив стягнути з відповідача кошти в сумі 19 176 грн. 91 коп.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі – страхування на випадок безробіття) – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страховим випадком є подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття (п. 8 ст.1 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Дрогобицький міськрайонний центр зайнятості згідно п. 2 ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Відповідно до ст.ст. 7, 16 цього ж Закону допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

У силу ч. 1 ст. 23 названого Закону застрахованим особам, зазначеним у ч. 1 ст. 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу.

Пунктами 1, 18, 19 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють, у тому числі, управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», управління майном; проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України; здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи.

Відповідно до вимог законодавства ОСОБА_5 як безробітній виплачувалася допомога по безробіттю з травня 2016 року по жовтень 2016 року. Всього за даний період ОСОБА_5 було виплачено 19 176 грн. 91 коп. допомоги.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 р. ОСОБА_5 поновлено на посаді.

Пунктом 1 ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Як встановлено п. 4 ст. 35 Закону, із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та кореспондуючий йому обов’язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про зайнятість населення” реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Як роз’яснено п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті четвертої Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі – закон). Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Суд вважає, що зобов’язання між сторонами у справі виникли безпосередньо із актів законодавства України.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Враховуючи те, що рішенням суду визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Дрогобич стосовно звільнення ОСОБА_5, яке стало підставою для втрати нею заробітної плати, що в подальшому призвело до призначення та виплати їй позивачем допомоги по безробіттю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченої допомоги по безробіттю.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 26.06.2017р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 26.06.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 26.06.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.1,21,22,33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич, вх.№ 01-05/3384/17 від 18.07.2017р. - залишити без задоволення.

          2. Рішення господарського суду Львівської області від 26.06.2017р. у справі № 914/918/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

           Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.105 ГПК України 21 вересня 2017р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Данко Л.С.

суддя Желік М.Б.