Справа № 11а-92 2007р. Категорія ст. 126ч.2 КК України
Головуючий у 1 інстанції Городецька Л.М. Доповідач: Яременко О'.Д.
ухвала іменем україни
2007 року лютого 13 дня Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого
Суддів.
з участю прокурора
потерпілого
засудженого
засудженого
та його захисника Пайонкевича Т.Т. Вовка А.С, Яременка О.Д, Гуменної І.Р. ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією прокурора на постанову Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року та на-вирок Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року
встановила:
Вироком Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року
ОСОБА_2,
який народився ІНФОРМАЦІЯ_1в місті Каунасі (Литва), українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
засуджено за ст. 126 ч.2 КК України на два роки позбавлення волі. Цим же вироком
ОСОБА_3,
який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Львові, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
засуджено за ст. 126 ч.2 КК України на два роки позбавлення волі. Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком один рік.
Запобіжний захід осудженим залишено без зміни: ОСОБА_2 - взяття під варту, ОСОБА_3 - підписка про невиїзд.
Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислюється з 14 грудня 2004 року.
Крім того, Галицьким районним судом м.Львова 21 вересня 200J3 року по даній кримінальній справі винесене постанову, якою матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за обвинув .-іменням його у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.127ч.2,122ч.2,187ч.2 КК України, ОСОБА_2, -ОСОБА_4, ОСОБА_5 за обвинуваченням останніх у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 127 4.2, 304 КК України, .виділені в окреме провадження і направлені прокурору Галицького району м.Львова на додаткове розслідування. '
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано винними та засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.
ОСОБА_2 в групі зі ОСОБА_3 23 січня 2004 року після 20 години з метою примусити звільнити приміщення по АДРЕСА_3 в м.Львові умисно нанесли побої потерпілому ОСОБА_6, які завдали йому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. В скоєному були викриті і на місці злочину затримані працівниками спецпідрозділу „Альфа".
Відповідно до постанови Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року суд виділив в окреме провадження і повернув матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.127 ч.2, 122 ч.2, 187 4.2 КК України, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за обвинуваченням їх у вчиненні злочинів, передбачених ст.127 ч.2, 304 КК України, прокурору на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.
Суд першої інстанції в своїй постанові зазначив, що органи досудового слідства, всупереч вимогам ст.ст.22,64 КПК України, при досудовому слідстві поверхово дослідили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Суд на неповноту досудового слідства по епізодам обвинувачення ОСОБА_3 від 20.12.2003 року та 11.01.2004 року за ст.ст.127ч.2, 122 ч.І! 187 ч.2, 126 ч.2 КК України при пред"явленні йому обвинувачення вказуй на те, що органами досудового слідства взято до уваги лише покази потерпілого ОСОБА_6.
Однак Грудом встановлено, що потерпілий ОСОБА_6 впродовж 2003 року зловживав спиртними напоями, вів бродячий спосіб життя і сам він допускає, що отримав перелом, котрий вміняється у вину ОСОБА_3, при інших обставинах, яких пригадати не може. Дана обставина досудовим слідством не перевірялась, хоча на це вкг. ував ОСОБА_2
Далі суд в постанові вказує, що потерпілий ОСОБА_6 як на безпосереднього
співучасника злочину вказує на ОСОБА_2, однак перевірка цих доказів не
проводилась. Не проведено і жодних пошукових заходів щодо встановлення особи на
ім"я ІНФОРМАЦІЯ_3, який би міг дати свідчення на підтвердження чи спростування доводів ОСОБА_6, .
Що стосується епізоду пред'явленого обвинувачення за ст. 127 ч.2 КК України ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, то суд в постанові зазначив, що в цій частині обвинувачення справа підлягає поверненню на додаткове розслідування, виходячи із наступного.
Обвинувачення підсудних побудовано виключно на показаннях потерпілого ОСОБА_7, який відображає події по матеріалах слідства і частково суперечить первісним показанням; відтворення місця події та обставин злочину не проводилось; речові докази, на які вказує потерпілий як на знаряддя злочину, з місця події не вилучались; не перевірено відношення ОСОБА_8 до скоєного злочину та не вирішено питання про його відповідальність відповідно до скоєного ним, а підстави для розшуку ОСОБА_8 відсутні, оскільки місцем його постійного проживання є квартира АДРЕСА_1, про що достовірно відомо органам слідства; не прийнято заходів щодо встановлення свідків події з врахуванням доводів на свій захист ОСОБА_2
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ,наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, а зазначена неповнота досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні. ;
Прокурор в своїй апеляції та доповненнях до неї спростовує викладені у постанові суду першої інстанції доводи, які' послужили підставою для направлення , справи на додаткове розслідування та вказує на наступне.
Обвинувачення ОСОБА_3 ґрунтується не лише на показах потерпілого ОСОБА_6, а й на заключены судово-медичного експерта про наявність у ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесного ушкодження. ОСОБА_6 ствердив, що одну руку йому зламав ОСОБА_3, а щодо перелому другої-припустив, що вона могла бути зламана і при інших обставинах.
В ході досудового слідства проводились слідчо-оперативні заходи по встановленню особи на ім"я ІНФОРМАЦІЯ_3 і матеріали в цій частині виділені в окреме провадження.
Обвинувачення ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ст. 127 ч.2 КК України ґрунтується не лише на показах потерпілого ОСОБА_7, а і на закпюченні судово-медичного експерта про наявність у потерпілого легкого тілесного ушкодження, механізм утворення якого відповідає показам ОСОБА_7
Що ж стосується розшуку ОСОБА_8 та свідків, на яких вказував ОСОБА_2, то апелянт зазначає, що їх місцезнаходження невідоме, встановити та знайти їх не вдалось. .
На підставі викладеного прокурор вважає, що постанова суду першої інстанції
не відповідає вимогам закону і обставинам, дослідженим під час судового слідства, а
тому просить скасувати її, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої
інстанції.
Одночасно прокурор в апеляції оскаржує вирок суду в частині призначення засудженому ОСОБА_3 іспитового терміну в один рік. Прокурор вважає, що встановлення такого іспитового строку не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину і суд не врахував при цьому роль ОСОБА_3 у вчиненні злочину а також те, що злочин вчинено групою осіб з корисливих мотивів.
Прокурор просить скасувати вирок суду, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляції, виступи засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисника останнього - адвокат ОСОБА_1, котрі вважали необхідним відмовити прокурору в апеляції, а вирок та постанову суду залишити без зміни, заслухавши міркування потерпілого ОСОБА_7 на підтримання апеляціії прокурора в частині оскарження постанови суду, розглянувши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Як видно із вироку суду першої інстанції суд, призначивши ОСОБА_3 покарання за ст. 126 ч.2 КК України у виді двох років позбавлення волі і застосувавши до нього ст.75 КК України, на підставі якої звільнив його від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком один рік, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу, та обставини, що пом"якшують його покарання: він вперше притягується до кримінальної відповідальності,-виключно позитивно характеризується за місцем праці та проживання, має на утриманні батька-інваліда 2 групи, хвору матір, яка потребує постійного догляду.
Суд, всупереч доводам прокурора, врахував роль ОСОБА_3 у вчиненні злочину і вказав у вироку про вчинення ним злочину в групі із ОСОБА_2.
Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_3, судом не встановлено.
Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_3, судом не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосувавши до ОСОБА_3 ст.75 КК України і встановивши йому іспитовий строк в один рік, правильно дійшов висновку, що саме таке покарання відповідає ступеню тяжкості злочину, особі засудженого і є справедливим, тому вважає необхідним відмовити прокурору в задоволенні його апеляції в частині оскарження вироку суду.
Як видно із постанови суду першої інстанції про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 127 4.2, 122ч2, 187 ч.2 КК України, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за обвинуваченням їх у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.127ч.2,304 КК України на додаткове розслідування, то суд це зробив, виходячи з неповноти досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.
Наведені вище доводи прокурора про те, що органами досудового слідства не
допущено, неповноти при досудовому слідстві, на думку колегії суддів, не спростовують
висновків суду першої інстанції про неповноту досудового слідства. Суд вказує на таку
неповноту досудового слідства, без усунення якої не можна постановити рішення суду і
ця неповнота не може бути усунута в судовому засіданні, з чим погоджується і колегія
суддів.
Як видно із справи суд не мав змоги усунути виявлені недоліки досудового слідства, про які він вказав в своїй постанові, під час судового розгляду справи.
Крім того, за змістом чинного законодавства виклик і допит нових свідків, витребування документів, давання судових доручень на підтвердження чи спростування позицій сторін з метою усунути неповноту досудового слідства, допускається тільки за. клопотанням сторін. Як видно з протоколу судового засідання таких клопотань від прокурора не надходило.
Тому колегія суддів вважає необхідним відмовити прокурору і в задоволенні
його апеляції в частині оскарження постанови суду.
Керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляцію прокурора на постанову Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року та на вирок Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року залишити без задоволення, а зазначені постанову та вирок Галицького районного суду м.Львова від 21 вересня 2006 року - без зміни .
Головуючий: