Справа № 127/25073/16-ц Провадження № 22-ц/772/1977/2017Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.

Категорія 39Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого судді Панасюка О.С., суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О., з участю секретаря судового засідання Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Панчук Ірини Олександрівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року, -

встановила:

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, вказуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його тітка ОСОБА_6 Під час оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом йому стало відомо, що 15 серпня 2014 року ОСОБА_6 видала ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М., на продаж належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 Того ж дня ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_6, продала квартиру своєму синові ОСОБА_4

Посилався на те, що ОСОБА_3 скористалась хворобливим станом ОСОБА_6, яка через кілька годин після підписання довіреності була госпіталізована службою швидкої допомоги у стаціонар Міської клінічної лікарні Швидкої медичної допомоги м. Вінниці з діагнозом: «Гостра обструкційна кишкова непрохідність. Атеросклеротичний кардіосклероз І - ІІ ступеня А, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня середнього ступеня ризику. Гипертензивне серце. Заключний діагноз: «Рак товстого кишківника»», з'явилась до квартири ОСОБА_6 з нотаріусом і лише після підписання нею довіреності викликала бригаду швидкої медичної допомоги, що сама ОСОБА_6 зробити фізично не мала змоги. Договір купівлі продажу квартири був укладений на вкрай невигідних для ОСОБА_8 умовах, тому що відбувся за ціною 140000 грн, в той час, коли згідно зі звітом про оцінку майна, виконаним ТОВ «АКР-КОНСАЛТІНГ» її оціночна вартість складала 266393 грн 38 к.

Квартира була єдиним житлом ОСОБА_6, жодних намірів щодо її продажу за життя вона не висловлювала, коштів від продажу квартири ОСОБА_3 їй не передавала.

Оскільки довіреність на продаж квартири ОСОБА_6 видала під впливом тяжкої життєвої обставини - через страх залишитись у безпорадному стані без сторонньої допомоги, а відтак і неможливість отримати медичну допомогу, договір купівлі-продажу квартири був укладений на вкрай невигідних для неї умовах, у наслідок зловмисної домовленості її представника з іншою стороною, а також в інтересах самого повіреного, просив визнати недійсними: договір доручення, укладений 15 серпня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, на підтвердження якого видана довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М за реєстраційним № 752; договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_6, від імені якої діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М за реєстраційним № 769; застосувати наслідки недійсності цих правочинів та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 140000 грн 00 к., переданих на виконання недійсного правочину.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Панчук І.О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 15 серпня 2014 року ОСОБА_6 видала ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М., на продаж належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8). Того ж дня ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_6, уклала договір купівлі продажу цієї квартири з ОСОБА_4 за ціною 140000 грн 00 к. (а. с. 9).

Згідно зі звітом про оцінку майна, виконаним ТОВ «АКР-КОНСАЛТІНГ» її оціночна вартість складала 266393 грн 38 к. (а. с. 11).

15 серпня 2014 року о 14 год. 15 хв. ОСОБА_6 була госпіталізована службою швидкої допомоги у стаціонар Міської клінічної лікарні Швидкої медичної допомоги м. Вінниці з діагнозом: «Гостра обструкційна кишкова непрохідність. Атеросклеротичний кардіосклероз І - ІІ ступеня А, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня середнього ступеня ризику. Гипертензивне серце. Заключний діагноз: «Рак товстого кишківника»» (медична карта стаціонарного хворого на а. с. 16). ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона померла (а. с. 12).

04 березня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, яка складається із грошових коштів з належними процентами і компенсаціями, що знаходяться на відповідних рахунках в АТ «Ощадбанк», в розмірі 967 євро та 6135 євро (а. с. 156).

07 квітня 2015 року він отримав додаткове свідоцтво про право на спадщину, яка складається із грошових коштів на рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 2030,01 євро та 2547 грн 00 к. та 587,50 доларів США (а. с. 163).

Того ж дня ОСОБА_2 отримав свідоцтво про спадщину за заповідальним розпорядженням, зробленим ОСОБА_6 у ПАТ КБ «ПриватБанк», на вклад з відповідними процентами та компенсаціями в розмірі 3016 доларів США (а. с. 165).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Установивши, що тяжка хвороба ОСОБА_6 не була тією обставиною, що зумовила укладення оспорюваних договорів доручення та купівлі-продажу, зокрема через наявність у неї значних сум коштів, в тому числі у іноземній валюті, які давали можливість забезпечити її лікування та догляд на належному рівні, волевиявлення ОСОБА_6 щодо відчуження квартири за нижчою, ніж зазначена у звіті про оцінку нерухомого майна, ціною було вільним, відповідало її внутрішній волі (це встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року, яке згідно з ухвалою Апеляційного суду Вінницької області набрало законної сили 7 листопада 2016 року, у справі між тими ж сторонами про той самий предмет спору, відтак не підлягає доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 61 ЦПК України), суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав вважати оспорювані правочини таким, що укладені під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, які фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, зокрема показань свідків, оскільки така переоцінка виходить за межі встановлених ст. 303 ЦПК України повноважень суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 підписала довіреність на розпорядження квартирою, оскільки через свій фізичний стан не могла пересуватись і таке підписання було умовою виклику до неї бригади швидкої допомоги, жодними доказами не підтверджені, натомість спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які надавали відповідну допомогу ОСОБА_6, здійснювали за нею догляд, ОСОБА_10 взагалі була присутня в її квартирі під час укладення договору доручення і як представник благодійної організації могла і була зобов'язана надати відповідну допомогу, якби ОСОБА_6 її потребувала.

Щодо доводів апеляційної скарги про укладення договору купівлі-продажу внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ч. 1 ст. 232 ЦК України), колегія суддів зазначає таке.

У п. 22 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Однак, встановивши, що вчинення договору купівлі-продажу відбулося за узгодженою із ОСОБА_6 ціною в її інтересах, оскільки таким чином вона бажала віддячити ОСОБА_3 за багатолітню допомогу і догляд (ця обставини так само встановлена рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року), суд не мав підстав вважати, що ОСОБА_3 діяла всупереч інтересам довірителя та бажала (або свідомо допускала) настання несприятливих для ОСОБА_6 наслідків. Доказів, які б вказували на домовленості її представника ОСОБА_3 із ОСОБА_4 у справі немає.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про неотримання ОСОБА_6 від ОСОБА_3 коштів за продаж квартири, тому що зі змісту довіреності та договору купівлі продажу видно, що ОСОБА_6 доручила ОСОБА_3 продати квартиру саме на узгоджених ними раніше умовах, кошти за продаж квартири ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 до підписання договору купівлі-продажу.

За таких обставин з огляду на приписи ч. 1 ст. 60 ЦК України саме позивач повинен довести те, що кошти за оспорюваним договором купівлі-продажу ОСОБА_6 передані не були, як такий, що посилався на цю обставину як на підставу позовних вимог, однак жодних доказів, зокрема таких які б відповідали приписам ч. 1 ст. 218 ЦК України, за якою заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, не надав. Натомість помилково вважав, що саме на відповідачах лежить обов'язок доказування факту виконання умов цього договору.

Не можна погодитись із доводами позивача про те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_3, як представник ОСОБА_6, всупереч приписам ч. 3 ст. 238 ЦК України діяла у власних інтересах, оскільки зі змісту довіреності видно, що умови договору купівлі-продажу квартири були погоджені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до її підписання, саме на цих умовах вона діяла під час укладення цього договору. Крім того, ОСОБА_3 жодних прав на предмет договору особисто не отримала, а продаж квартири її синові був обумовлений саме волевиявленням ОСОБА_6

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наведенні позивачем підстави визнання недійсним договору купівлі-продажу (вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, у результаті домовленості представника однієї сторони з другою стороною та вчинення правочину представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах) є взаємовиключними як такі, що містять різне за своїм змістом інтелектуально-вольове ставлення сторін до вчинення правочину та його цивільно-правових наслідків.

Так, при під впливом тяжкої обставини особа вчиняє правочин для усунення або зменшення такої обставини, усвідомлюючи несприятливі наслідки такого правочину для себе, яких вона могла б уникнути за відсутності обставини, що спонукала її до вчинення правочину. У випадку вчинення правочину у результаті домовленості представника однієї сторони з другою стороною сторона, яку представляють не розраховує отримати від правочину будь-яких несприятливих для себе наслідків, натомість саме представник діє всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) настання таких наслідків для особи, яку він представляє. У цьому випадку представник діє саме в інтересах іншої сторони правочину, який (правочин) для нього не встановлює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов'язки (що не виключає отримання представником особистих майнових або немайнових благ від іншої сторони правочину, але таких, яких виходять за межі змісту цього правочину), на відміну від правочину, який він вчиняє у своїх інтересах.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції хоча, всупереч приписам п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, не уточнив позовних вимог, а рішення про відмову у позові обґрунтував лише тим, що зміст оспорюваних договорів відповідав волевиявленню ОСОБА_6 та відсутністю доказів зловмисної змови її представника ОСОБА_3 з ОСОБА_4, однак вірно вирішив справу, а оскільки внаслідок винесення судовою колегією власного рішення результат по суті не зміниться, тому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Панчук Ірини Олександрівни відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ В.П. Рибчинський

/підпис/ Л.О. Голота

Згідно з оригіналом О.С. Панасюк