Справа 2-63/2009р
Справа ( 2-146-08 рік)
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
«21» жовтня 2009 року Алуштнський міський суд АР Крим у складі:
судьи Хотянової В.В.
при секретарі Брюхові Д.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Алушти цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», Маломаякської сільської Ради м.Алушти АР Крим, виконавчого комітету Маломаякської сільської ради м.Алушти АР Крим , приватного нотаріуса Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , Кримського республіканського підприємства «СМБРТІ» про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, визнання частково недійсним списку членів кооперативу, відновлення в списку членів кооперативу, визнання незаконним і скасування рішень виконкому Маломаякської сільської ради м.Алушти АР Крим , визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування права власності на нерухоме майно та по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Споживчого кооперативу рекреаційного призначення риболовів-любителів «Утьос» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання законним прийняття в члени кооперативу ОСОБА_2,
В С Т А Н О В И В:
10 лютого 2005 року позивач ОСОБА_1звернувся до Алуштинського міського суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та кооперативу «Утьос» про витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 3-4 т.1).
Свої вимоги мотивував тим, що з листопада 1990 року він був членом кооперативу «Утьос». Згідно з рішенням загальних зборів кооперативу йому була виділена земельна ділянка для будівництва елінгу, на якій він збудував споруду загальною площею 384м? за номером 1«а», яка у грудні 1992 року була прийнята в експлуатацію комісією Алуштинського міськвиконкому.
Але у вересні 1996 року він у зв’язку з обставинами був вимушений передати елінг в оперативне керування ОСОБА_3., який в подальшому був вимушений переоформити елінг на відповідача ОСОБА_2 В свою чергу останній надавав неодноразові обіцянки повернути елінг позивачу, однак до часу звернення до суду цього не виконав.
На підставі зазначеного позивач вважає, що його право як власника порушено, та підлягає судовому захисту виходячи із вимог статті 387 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Відповідач ОСОБА_2 надав заперечення проти позову (а.с. 120 т.1) згідно з якими вважає, що у позивача відсутні правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння оскільки він за своїм власним бажанням ще у вересні 1996 року розпорядився належним йому елінгом, та передав його ОСОБА_3. який був членом кооперативу. В свою чергу, ОСОБА_3 продав йому зазначений елінг за 4000 доларів США та вийшов із членів кооперативу.
В подальшому ОСОБА_2 у зв’язку з придбанням елінгу вступив до кооперативу «Утьос» та оформив право власності на нього.
На підставі зазначеного відповідач вважає, що елінг був придбаний на законних підставах, тому внаслідок задоволення позову позивача його право як власника буде порушено. Вважає за необхідне відмовити у задоволені позову позивача виходячи із вимог статті 328,331,388 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Провадження по справі за цим позовом було відкрито ухвалою суду від 17.02.2005р.
Ухвалою суду від 30.03.2005 року були вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту, яким заборонено відчуження елінгу №1 «а», що належить відповідачуОСОБА_2(а.с. 29 т.1). Заборона відчуження зазначеного об’єкта була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі 04.04.2005р.( а.с. 36 т.1).
На підставі ухвали суду від 15.04.2005р. провадження по справі зупинено у зв’язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи на розгляд якої поставлено питання щодо визначення вартості спірного елінгу (а.с. 45 т.1).
Після відновлення провадження по справі позивач звернувся до суду с додатковим позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4., Алуштинського БТІ та приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним (а.с. 86-87 т.1).
Свої вимоги мотивував тим, що 01.04.2005р. відповідач ОСОБА_2 знаючи про вжиття заходів забезпечення позову продав належний йому на праві власності елінгОСОБА_4
На підставі зазначеного позивач вважає договір фіктивним з посиланням на статтю 234 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Відповідач ОСОБА_2 надав заперечення проти додаткового позову (а.с. 160-161 т.1) згідно з якими вважає, що у позивача відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки ніяких заборон щодо відчуження елінгу на час укладення договору в Державному реєстрі не було.
На підставі зазначеного вважає за необхідне відмовити у задоволені додаткового позову позивача виходячи із вимог статті 41,55 Конституції України та статей 99,103,155,202 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Ухвалою суду від 16.08.2005 року були вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту, заборонено відчуження елінгу №1 «а», який розташований в кооперативі «АДРЕСА_1 та належить співвідповідачу ОСОБА_4 (а.с. 213 т.1).
25 листопада 2005 року позивач звернувся до суду с додатковим позовом (а.с. 40-43 т.2) до відповідачів ОСОБА_2, Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», виконавчого комітету Маломаякської сільської ради, ОСОБА_4., Сімферопольського міжміського БРТІ про визнання права власності, визнання частково недійсним переліку членів кооперативу «Утьос», визнання незаконним та скасування рішень виконкому Маломаякської сільської ради про дозвіл на реконструкцію елінгу та затвердження акту про прийняття його до експлуатації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно – спорудуАДРЕСА_1, яке видано на ім’я ОСОБА_2, визнання недійсної та скасування державної реєстрації права власності на нежилу споруду АДРЕСА_1, яке видано на ім’я ОСОБА_2, визнання недійсним договору купівлі-продажу будинкуАДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4., визнання недійсної та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно у вигляді будинку АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_4.
Крім посилання на зазначені вище обставини, свої позовні вимоги мотивує тим, що він і досі є членом кооперативу «Утьос», оскільки заяви про добровільний вихід із кооперативу не надавав. Однак, на його думку десь у травні 2005 року замість нього, без дотримання відповідної процедури, до переліку членів кооперативу був зарахований відповідач ОСОБА_2, який в подальшому як учасник кооперативу перебудував, здав в експлуатацію та оформив право власності на спірний елінг.
Тому вважає що цим порушені його особисті права щодо участі у кооперативі та майнові права власника спірного елінгу.
На підставі зазначеного суд вважає, що порушені права повинні бути захищені виходячи із вимог статей 325, 328, 392,203,210,215,216,268 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Відповідач ОСОБА_4 в особі свого представника надав заперечення проти додаткового позову (а.с. 67-70 т.2) згідно з якими вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки відповідач ОСОБА_2 правомірно набув права власності на спірне майно та як власник продав його.
На підставі зазначеного вважає за необхідне відмовити у задоволені додаткового позову позивача виходячи із вимог статті 8,41,55 Конституції України.
Співвідповідач - Сімферопольське міжміське БРТІ в особі керівникаОСОБА_6 надав заперечення проти додаткового позову (а.с. 73 т.2) згідно з якими вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки позивач не надав доказів набуття права власності на спірне майно, тоді як відповідач ОСОБА_2 належним чином виконав усі вимоги діючого законодавства стосовно набуття та реєстрації права власності та як законний власник продав його.
31 січня 2006 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Алуштинського міського суду з позовом до відповідача ОСОБА_3про визнання договору купівлі –продажу дійсним. (а.с. 127 т.2).
Свої вимоги мотивував тим, що 21.07.2000р. він за 4000 доларів США придбав недобудований елінг №1 «а», який був закріплений за відповідачем ОСОБА_3 Правовстановлюючі документи на зазначене майно не були оформлені належним чином, тому правочин був скоєний шляхом поступлення права участі у кооперативі.
На підставі зазначеного вважає за необхідне визнати договір купівлі-продажу спірного елінгу дійсним виходячи із вимог статті 41,55 Конституції України та статей 16, 218, 220, 657 ЦК України (в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р.).
Провадження по справі за цим позовом було відкрито ухвалою суду від 06.02.2006р.
Ухвалою суду від 22.02.2006р. у зв’язку з однорідністю позовних вимог провадження по цих справах було об'єднання в одне провадження(а.с. 135 т.2).
Прийняте по справі судове рішення від «13» вересня 2006 року у зв’язку із порушенням норм процесуального права було скасоване, справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.
02.03.2009 року ОСОБА_1 уточнив та доповнив позовні вимоги (а.с.241- 245 том3), просив визнати недійсним договір купівлі-продажу елінгу № 1а в споживчому кооперативі рекреаційного призначення «Утьос», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21 липня 2001 року, визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Маломаякської сільської Ради № 265 від 05.07.2001 року «Про дозвіл реконструкції елінгів ОСОБА_2, та № 321 від 26.08.2004 року «Про затвердження акту державної технічної комісії про прийом закінченого будівництвом об*єкту в експлуатацію і оформлення права власності», визнати недійсним та відмінити свідоцтво про право власності на нерухоме майно, елінг № 1а, видане виконавчим комітетом Маломаякської сільської ради 20.09.2004 року на будівлю рекреаційного призначення на ім*я ОСОБА_2, визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно рекреаційного призначення, яке значиться за ОСОБА_2, визнати недійсним договір купівлі-продажу елінгу №1а, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 01.04.2005 року , реєстровий номер 934, визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності на елінг № 1а за ОСОБА_4., визнати за Волковим право власності на елінг 1 а в кооперативі рекреаційного призначення «Утьос» за адресоюАДРЕСА_1 та зобов*язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1. зазначене нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою збереження своєї власності ОСОБА_1 з ОСОБА_3 21 вересня 1996 року уклав фіктивну угоду про передачу йому елінгу № 1 а, видавши йому необхідні розписки та документи. Вказаний фіктивний правочин було вчинено без наміру передати право власності, а з метою приховати майно від злочинців, тому він є фіктивним відповідно до вимог ст.234 ЦК України. Пізніше голова кооперативуОСОБА_7О.В. та ОСОБА_2 ввели в оману ОСОБА_3, пояснили, що все майноОСОБА_1 підлягає конфіскації, тому Кисельов згодився та написав заяву про вихід з членів кооперативу та розписку про отримання розрахунку, тому договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 21 липня 2001 року є фіктивним.
Заволодівши шляхом обману елінгом № 1а ОСОБА_2 вступив до кооперативу в якості члена та за допомогою голови кооперативу ОСОБА_7оформив необхідні документи, на підставі яких Маломаякською сільською Радою ухвалено рішення № 265 від 05.07.2001 року про дозвіл ОСОБА_2 на реконструкцію елінгу № 1а та № 321 від 26.08.2004 про затвердження акту державної технічної комісії про прийом закінченого будівництвом елінгу № 1а і оформлення права власності на нього.
На підставі вказаних документів ОСОБА_2 зареєстрував право власності на елінг № 1а в БРТІ.
У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, 30 березня 2005 року було винесено ухвалу про забезпечення позову, але не дивлячись на це , при оформленні договору купівлі-продажу Стусь і Єргієв приховали від нотаріуса той факт, що відносно елінгу є судовий спір, а також заборона щодо його відчуження.
ОСОБА_1 вважає, що строки позовної давності не пропущені, так як він звертався з відповідними заявами про витребування майна із чужого незаконного володіння в правоохоронні органи.
В судовому засіданні позивач, його представник на задоволенні заявлених позовних вимог наполягають, зустрічний позов не визнають. Підтримали пояснення, викладені в позові з уточненнями від 02 березня 2009 року.
Відповідач по первісному позову - ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, на задоволені вимог зустрічного позову наполягає.
Представник відповідача по первісному позову – ОСОБА_4. проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, позовні вимоги Стуся підтримує.
Представник відповідача по первісному позову - Сімферопольського міжміського БРТІ в судове засідання не з*явився, просить справу розглянути без участі представника, в письмових поясненнях повідомив, що проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує у повному обсязі. Вважає за можливе розглядати справу за відсутністю свого представника на підставі наданих до справи доказів (а.с. 213 т.3).
Представник Маломаякської сільської Ради м.Алушти АР Крим, виконавчого комітету Маломаякської сільської Ради АР Крим проти позову ОСОБА_1 заперечує, в його задоволенні просить відмовити, так як рішення сільська рада та її виконавчий комітет прийняли у межах своєї компетенції у відповідності до вимог законодавства, що діяло на той час.
Відповідач по первісному позову – приватний нотаріус ОСОБА_5 щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу від 01.04.2005 року недійсним заперечує , в судовому засіданні пояснила, що оскаржуваний договір посвідчений приватним нотаріусом на законних підставах , із вільним волевиявленням сторін, на час посвідчення правочину інформація про наявність заборони або арешту відчужуваного нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об*єктів нерухомого майна була відсутня, що підтверджується витягами з зазначеного реєстру (а.с. 25-28 т.4).
Відповідач по первісному позову - Споживчий кооператив рекреаційного призначення «Утьос» не заперечує щодо розгляду справи за відсутністю свого представника (а.с. 38 т.4), в минулому судовому засіданні представник кооперативу проти позову ОСОБА_1 заперечувала.
ОСОБА_3 в судове засідання не з*явився, просить справу розглянути без його участі, про що направив до суду письмову заяву, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, про що зазначив у письмових поясненнях, проти зустрічного позову Стуся заперечує (а.с. 149-150 т.1).
Вислухавши пояснення сторін, їх представників дослідивши письмові докази, подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає , а зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
На підставі наданих суду доказів встановлено, що рішенням Алуштинської міської ради №879 від 05.11.1990 року був затверджений статут кооперативу рибалок-любителів «Утьос» (а.с. 20-25 т. 2). Одним із засновників зазначеного кооперативу згідно переліку членів (а.с. 27 т.2) був позивач ОСОБА_1 про що також свідчить облікова картка (а.с.6 т.1).
Як члену кооперативу, позивачу, на підставі рішення загальних зборів кооперативу «Утьос» від 30.10.1990р. (а.с. 22-23 т.3) була надана земельна ділянка для будівництва на підставі індивідуального проекту та подальшого обслуговування елінгу № 1 «а». При цьому рішення загальних зборів було визначено, що під означенням «елінг» слід розуміти двохповерхову споруду розміром 12-14м. на 4м.
Будівництво споруди елінгу під № 1 «а» велось на підставі договору підряду (а.с. 10 т.1), який був укладений між позивачем ОСОБА_1 та БУ-459 (Алуштинська філія дільниці №4). Надані до справи докази свідчать про те, що витрати на будівництво сплачував саме ОСОБА_1 (а.с. 12 т.1).
Згідно довідки Кримморгідбуду (а.с. 9 т.1), закінчений будівництвом елінг був переданий замовнику за актом виконаних робіт від 12.01.1993 року. Визначені докази сторонами не спростовані, тому суд не має достатніх підстав ставити їх під сумнів.
Згідно акту приймання до експлуатації закінченого будівництвом об’єкту від 10.02.1992 року (а.с. 7-8 т.1) споруда елінгу № 1 «а» приймальною комісією була прийнята до експлуатації як об’єкт, будівництво якого закінчено.
Але суд критично ставиться до зазначеного акту, як до доказу наявності факту завершення будівництва споруди елінгу, оскільки за актом прийому-передачі, який був укладений між БУ-459 та позивачем ОСОБА_1 підрядник передав збудовані елінги тільки у січні 1993 року. Тобто на час приймання до експлуатації елінг №1 «а» ще не був прийнятий за договором підряду.
Відповідно зі статтею 12 Закону України «Про власність» , яка діяла на той час, підставою виникнення права приватної власності є праця громадян як основа створення і примноження їх власності.
На час виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка була затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від «09» червня 1998 року N 121 (скасована наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від «15» лютого 2002 року N 36).
Відповідно до положень зазначеної інструкції державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації була визначена як обов'язкова процедура для власників, незалежно від форми власності. При цьому відповідно з п. 1.8. інструкції, державній реєстрації підлягали тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено, та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності та при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Взагалі оформлення права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна згідно з п. 4.1. цієї інструкції проводилось шляхом видачі органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності, за наявності акта державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Позивачем ОСОБА_1докази проведення технічної інвентаризації споруди елінгу №1 «а» та докази державної реєстрації права власності на нього не надані. Наведене свідчить, що з юридичної точки зору елінг не мав статусу об’єкта нерухомого майна.
На розсуд суду, посилання позивачаОСОБА_1на те, що будівництво елінгу в межах площі 384м? було проведене саме ним, також не відповідає дійсності. По-перше, згідно наведеного вище рішення загальних зборів від 30.10.1990р. розмір елінгів, що будуються, був визначений в межах 12-14м на 4м, тобто площа одного поверху споруди не повинна перевищувати 56м?. По-друге, згідно висновку експерта (а.с. 153-162 т.3) в відповідних графах акта прийому до експлуатації закінченої будівництвом споруди, де визначена площа споруди, є виправлення площі з 164 м? на 464 м?.
Більш того, копії такого ж саме акту приймання до експлуатації закінченого будівництвом об’єкту від 10.02.1992 р. який був наданий співвідповідачем - Сімферопольським МБРТІ у відповідних графах стосовно показників об’єкту містять відомості щодо площі забудови 64 м?.
Позивач не надав суду доказів того, що він на законних підставах набув право власності на спірне нерухоме майно.
В обґрунтування своїх вимог, позивач стверджує, що за непередбачених умов, які склалися, він передав споруду елінгу в оперативне користування ОСОБА_3., з яким мав попередню домовленість щодо спільного будівництва та експлуатації елінгу. Однак суд критично ставиться до визначених обставин.
Матеріали справи свідчать про те, що згідно розписки від 21.09.1996 року (а.с. 152 т.2) позивач ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 повний розрахунок за елінг №1 «а». Тобто між сторонами існувала угода, за якою елінг був відчужений ОСОБА_3. за плату.
Також суд критично ставиться до доказів (а.с. 15-18 т.1), наданих позивачем ОСОБА_1, які начебто свідчать про те, що у 1997 році саме він укладав договори та виконував роботи стосовно будівництва елінгу № 1 «а», оскільки згідно листа директора ТОВ «Лотос-97» (а.с. 12 т.3) вказаний договір не укладався, печаткою підприємства не був завірений, прибуткові квитанції щодо нього не виписувались.
Відповідач по зустрічному позову – ОСОБА_3 заперечує свою участь в кооперативі, посилаючись на те, що дійсним учасником кооперативу був саме позивач ОСОБА_1
Необхідно зазначити, що документів, на підставі яких ОСОБА_3 був прийнятий до членів кооперативу суду не надано у зв’язку з їх втратою (а.с. 60 т.2). Однак сукупність інших доказів, що були надані до справи, спростовують вказані ОСОБА_3 обставини.
Так, згідно довідки на об’єкт, що будується (а.с. 49 т.2) вбачається, що членом кооперативу станом на квітень 1997р. був саме ОСОБА_3
Згідно поданої ОСОБА_3 заяви від 21.07.2000р (а.с. 151 т.2) останній був виведений із складу учасників кооперативу. Вказана заява не відкликана заявником, тому у суду немає достатніх підстав вважати, що викладені в заяві обставини мали на меті інші правові наслідки.
В супереч тому, що ОСОБА_3 не був членом кооперативу свідчить власноруч написана їм розписка від 21.07.2000р. (а.с. 150 т.2), зміст якої свідчить про факт отримання грошей за елінг. Оригінал розписки перебуває у ОСОБА_2, що в свою чергу свідчить саме про наявність угоди між ним та ОСОБА_3 щодо відчуження елінгу за плату.
Згідно переліку членів споживчого кооперативу рибалок- любителів «Утьос» станом на травень 2001р. та серпень 2004 р. членом кооперативу був відповідач ОСОБА_2 (а.с. 29,33 т.2).
20 вересня 2004р. на ім’я відповідача ОСОБА_2 було надано свідоцтво про право власності на нерухоме майно – будівлю рекреаційного призначення загальною площею 240,0м? на території споживчого гаражно - лодочного кооперативу рибаків любителів «Утьос», яка розташована за адресою АДРЕСА_1
Зазначене свідоцтво було надано на підставі відповідного рішення Маломаякської сільської ради (а.с. 9 т.2) та акту прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію (а.с. 7-8 т.2).
Крім того, Алуштинська міська рада листом від 13.02.2006р. повідомила, що будівництво елінгу членом кооперативу ОСОБА_2 відбувалось на підставі відповідного рішення за розробленим та узгодженим проектом (а.с. 33 т.3).
Співвідповідач - Сімферопольське МБРТІ листом від 08.09.2005р. (а.с. 1 т.2) повідомило, що право власності на споруду рекреаційного призначення, що розташована за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано на підставі відповідних документів та рішень міської ради.
Наведені факти сторонами по справі не спростовані, тому суд не має достатніх підстав ставити їх під сумнів. Отже право власності на споруду рекреаційного призначення загальною площею 240,0м?, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 набув на відповідній правовій підставі у порядку, встановленому діючим законодавством.
На підставі рішення загальних зборів 10 грудня 2004 року державним реєстратором Алуштинської міської ради була проведена реєстрація змін до установчих документів (а.с. 2-4 т.3). Кооператив рибалок-любителів «Утьос» в державному реєстрі був зареєстрований як Споживчий кооператив рекреаційного призначення «УТЬОС».
В обґрунтування позовних вимог позивач по первісному позову посилається на статті Цивільного Кодексу України в редакції Закону № 435-IV від 16.01.2003р. із змінами та доповненнями, що діяли на час звернення.
Однак, з огляду на наведені обставини справи, можливо зробити висновок, що спірні правовідносини виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР (Закон від 18.07.1963р.).
Відповідно до п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. N 1-рп/99 до події, факту застосовується той закон або іншій нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи наведене та керуючись принципом диспозитивності судового процесу суд вважає взагалі за неможливе задовольнити вимоги позивача ОСОБА_1, що викладені у первісної та додаткових позовних заявах, окрім вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.
З цих саме підстав суд вважає за неможливе задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 в частині вимог, щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу, який був укладений між ним та ОСОБА_3
По-перше, визнання будь-якої угоди дійсною взагалі неможливо, як що її недійсність прямо не встановлена законом.
По-друге, діюче на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало будь-яких вимог щодо форми або змісту угод стосовно відчуження об’єкту незакінченого будівництва, порушення яких є безпосередньою підставою для визнання такої угоди недійсною.
Тобто з урахуванням вимог, встановлених Цивільним кодексом УРСР та з огляду на наведені вище обставини правових стосунків сторін, суд вважає, що угода, стосовно відчуження елінгу, будівництво якого не було закінчене, яка була укладена між ОСОБА_2, та ОСОБА_3 не є недійсною.
Отже визнання такої угоди дійсною не потрібне.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що строк позовної давності по первісних вимогах ОСОБА_1 та зустрічних вимогах ОСОБА_2 стосовно визнання угоди дійсною минув, що є окремою підставою для відмови в позові.
На розсуд суду до спірних правовідносин необхідно застосовувати вимоги стосовно позовної давності, що були передбачені ЦК УРСР, оскільки строк пред'явлення таких вимог, встановлений законодавством, що діяло раніше, минув до набрання чинності ЦК України.
В свою чергу ЦК УРСР не обмежував суд в можливості застосування позовної давності лише за відповідною заявою сторін. Більш того, згідно зі статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовувалась судом незалежно від заяви сторін.
Таким чином закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в задоволені зустрічних вимог ОСОБА_2 щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним та позовних вимог, що викладені у первісній та додаткових позовних заявах ОСОБА_1, окрім вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.
Але вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом щодо визнання законним прийняття в члени кооперативу на розсуд суду умовами строків позовної давності, що були встановлені ЦК УРСР не обмежуються та підлягають задоволенню.
Як було зазначено вище кооператив рибалок-любителів «Утьос» був створений в 1990 році під час дії Закону РСРС «Про кооперацію в СРСР» №8998-XI від 26.05.1988р. положення якого передбачали добровільність вступу до кооперативу і безперешкодного виходу з нього.
Відповідно із Постановою ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від «12» вересня 1991 року N 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України.
10 квітня 1992р. був прийнятий Закон України «Про споживчу кооперацію» №2262-XII, який набув чинності 09.05.1992р. Згідно статті 5 цього закону підставою діяльності споживчого товариства, як первинної ланки споживчої кооперації, був визначений принцип добровільності членства, при цьому порядок вступу до товариства та виходу з нього визначався статутом.
Згідно п. 3 Статуту кооперативу рибалок-любителів «Утьос» прийняття до членів кооперативу відбувається за рекомендацією правління на підставі рішення загальних зборів. При цьому вихід із складу кооперативу на підставі відповідної заяви є правом члена кооперативу.
З урахуванням наведеного суд робить висновок, що право участі у кооперативі є особистим немайновим правом учасника, яке виникає за бажанням особи та рішенням загальних зборів.
Задовольняючи вимоги в частині визнання законним факту прийняття в члени кооперативу суд враховує, що за відсутністю первинних документів, які підтверджують обставини прийняття ОСОБА_2 до членів кооперативу його особисте право бути учасником такого кооперативу у певний період часу є невизначеним.
Тому суд з урахуванням інших доказів, що були надані до справи, керуючись принципами розумності та справедливості, вважає за доцільне вимоги зустрічного позову в цій частині задовольнити.
Переконливих доказів, якими можливо було спростувати законність факту прийняття ОСОБА_2 в члени кооперативу рибалок - любителів «Утьос» суду не надано.
На розсуд суду позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4. також не підлягають задоволенню. Дійсно, ухвалою суду від 30.03.2005р. був накладений арешт на відчуження елінгу №1 «а», що належить ОСОБА_2 Розгляд питання про забезпечення позову відбувався на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 27 т.1) без повідомлення сторін.
Листом від 04.04.2005р. ухвала про забезпечення позову була направлена на виконання (а.с. 30 т.1). «04» квітня 2005р. до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна було внесено обтяження щодо арешту елінгу № 1 «а» (а.с. 36 т.1).
Але ще «01» квітня 2005р. вказаний елінг був відчужений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу (а.с. 148-149 т.2).
Відповідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суду не надано доказів того, що ОСОБА_2 навмисно уклав з ОСОБА_4. договір купівлі-продажу з метою усунення елінгу від витребування.
Навпаки, обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 не знав про наявність ухвали суду стосовно забезпечення позову, оскільки рішення з цього питання було прийняте без повідомлення сторін, копії ухвали на їхню адресу надіслані не були.
Пунктом 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, встановлено, що договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Як було зазначено вище, на час укладення договору купівлі-продажу заборони на відчуження елінгу №1 «а» в Єдиному державному реєстрі не було. Тобто приватним нотаріусом ОСОБА_5 не були порушені вимоги стосовно нотаріального посвідчення правочину.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що ухвала суду, як окремий процесуальний документ, за певних умов є рішенням, обов’язковим для виконання на всієї території країни. Однак вимагати виконання такого рішення можливо за умови, якщо суб’єкти, стосовно яких постановлена ухвала, були повідомлені про це.
Таким чином, сама по собі наявність ухвали про заборону відчуження майна не може бути підставою для визначення правочину стосовно такого відчуження недійсним.
Отже у задоволені вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4. треба відмовити.
Доказів, якими можливо було спростувати наведені висновки суду не надано.
Оскільки судом встановлено, що право власності на елінг ОСОБА_2, ОСОБА_4набуто законно, то підстави для скасування реєстрації права власності та повернення майна ОСОБА_1 відсутні.
На підставі наведеного, та керуючись ст. 10,11,61,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст. 203,215,216,268,328, 393 ЦК України, Закону України «Про споживчу кооперацію» №2262-XII від 10.04.1992 року, Закону України «Про кооперацію» № 1087-IV від 10.07.2003 року, суд
ВИРИШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», Маломаякської сільської Ради м.Алушти АР Крим, виконавчого комітету Маломаякської сільської ради м.Алушти АР Крим , приватного нотаріуса Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , Кримського республіканського підприємства «СМБРТІ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу елінгу № 1а в споживчому кооперативі рекреаційного призначення «Утьос», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21 липня 2001 року, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Маломаякської сільської Ради № 265 від 05.07.2001 року «Про дозвіл реконструкції елінгів ОСОБА_2» та рішення № 321 від 26.08.2004 року «Про затвердження акту державної технічної комісії про прийом закінченого будівництвом об*єкту в експлуатацію і оформлення права власності», про визнання недійсним та відміну свідоцтва про право власності на нерухоме майно, елінг № 1а, видане виконавчим комітетом Маломаякської сільської ради 20.09.2004 року на будівлю рекреаційного призначення на ім*я ОСОБА_2, про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно рекреаційного призначення, яке значиться за ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу елінгу №1а, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 01.04.2005 року , реєстровий номер 934, про визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на елінг № 1а заОСОБА_4, про визнання права власності заОСОБА_1 на елінг 1 а в кооперативі рекреаційного призначення «Утьос» за адресою АДРЕСА_1 , про зобов*язанняОСОБА_2повернути ОСОБА_1. зазначене нерухоме майно, про визнання частково недійсним списку членів кооперативу, відновлення в списку члені кооперативу - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо визнання законним прийняття в члени Споживчого кооперативу рекреаційного призначення риболовів-любителів «Утьос» ОСОБА_2 задовольнити.
У задоволені позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання договору купівлі-продажу від 21.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсним - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали Алуштинського міського суду від 30 березня 2005 року у вигляді заборони оформлення ділянки ОСОБА_2, яка розташована під елінгом № 1 «а» в кооперативі «Утьос», на підставі ухвали Алуштинського міського суду від 30 березня 2005 року у вигляді накладення арешту на відчуження елінгу № 1 «а», розташованого в кооперативі «Утьос», АР Крим, м.Алушта, сщ.Утьос, який належить ОСОБА_2, що мешкає вАДРЕСА_3 по справі за № 2-872 – 2005 рік (нині справа 2- 63-2009 рік), на підставі ухвали Алуштинського міського суду від 11 травня 2005 року про накладення заборони на банківські рахунки Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», розташованого в с.Утьос, м.Алушта, на підставі ухвали Алуштинського міського суду від 16.08.2005 року у вигляді накладення арешту на елінг № 1 «а», розташований в кооперативі АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_4, що мешкає вАДРЕСА_2. , по справі за № 2-872 – 2005 рік (нині справа 2- 63-2009 рік) та зняти арешт з елінгу № 1 «а», що розташований в кооперативі АДРЕСА_1.
Копію рішення направити завідуючому Алуштинської державної нотаріальної контори, начальнику Сімферопольського міжміського бюро технічної інвентаризації, начальнику Алуштинського міського управління земельних ресурсів - для виконання , сторонам – для відома
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.
Суддя