ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року Справа № 910/2424/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М.,

Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2017 у справі № 910/2424/17

за позовомкомунального підприємства Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія"

доприватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

простягнення 33 438 грн.,

за участю представників

позивача: Педича Д.П.,

відповідача: Скрицького О.М., Ляховича С.О.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року комунальне підприємство Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" про стягнення 33 438 грн., а саме: 28 800 грн. основного боргу, 2 736, 69 грн. пені, 1 610, 65 грн. інфляційних втрат та 290, 66 грн. 3% річних за користування сервітутом за період з 01.04.2016 по 30.11.2016 відповідно до договору № 0-01ZD00765/S від 01.09.2013.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 28 800 грн. основного боргу, 2 736, 69 грн. пені, 1 610, 65 грн. інфляційних втрат та 290, 66 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між комунальним підприємством Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія" (володілець) та приватним акціонерним товариством "Телесистеми України" (сервітуарієм) 01.09.2013 укладено договір № 0-01ZD00765/S про встановлення сервітуту, за умовами якого підприємство надає сервітуарію право обмеженого строкового платного користування частиною димової труби котельні та двох бетонних блоків для встановлення обладнання (за схемою, що є невід'ємною складовою даного договору), контейнер розміром 2,5*3,75 м з технологічним обладнанням та антенно-фідерного господарства - на димовій трубі за адресою м. Здолбунів, вул. Фабрична 1.

Відповідно до п. 1.2 договору цільове призначення - встановлення (прокладка) та експлуатація телекомунікаційного обладнання сервітуарія.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що плата за обмежене користування сервітутом встановлюється в місяць у розмірі 2 640 грн. з ПДВ.

За умовами п. 4.2 договору нарахування плати за сервітут починається з дати підписання акта про встановлення сервітуту та закінчується датою підписання акта про припинення сервітуту включно.

Згідно з п. 4.5. договору сума плати за сервітут за попередній місяць сплачується сервітуарієм протягом перших 10 банківських днів місяця, наступного за розрахунковим в сумі, виходячи з розміру плати за сервітут на дату укладання договору з урахуванням індексу інфляції за попередній (звітний) місяць.

Пунктом 5.1 договору визначено, що останній вступає в силу з 01.09.2013 та діє до 31.08.2016 включно.

Згідно з п. 5.2. договору не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії сервітуту сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити зі зміною умов, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у зазначений термін повідомлення не було зроблене, строк сервітуту вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах.

Відповідно до п. 6.2. договору у випадку порушення сервітуарієм строків виконання грошових зобов'язань за цим договором він за вимогою володільця сплачує на користь останнього неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня. У разі, якщо прострочення здійснення платежу складає більше ніж 20 календарних днів, то за вимогою володільця сервітуарій сплачує останньому штраф в розмірі 10% за кожний день прострочення платежу.

Між сторонами договору 01.09.2013 підписано акт про встановлення сервітуту.

Додатковою угодою від 01.04.2015 сторони виклали п. 4.1. договору у наступній редакції: "4.1 розмір плати за обмежене користування сервітутом за місяць, за погодженням сторін складає 3 600 грн.".

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/8935/16 стягнуто з приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на користь комунального підприємства Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія" 14 400 грн. заборгованості за договором № 0-01ZD00765/S за період з грудня 2015 по березень 2016.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснює оплату сервітуту, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 28 800 грн. за період з 01.04.2016 по 30.11.2016, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними, з огляду на таке.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим вважається рішення, винесене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В свою чергу рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Разом з тим, однією з умов припинення сервітуту, відповідно до положень ст. 406 Цивільного кодексу України, є відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут.

Апеляційним господарським судом встановлено, що згідно з п. 5.8.3. договору припинення сервітуту відбувається у разі розірвання цього договору за ініціативою сервітуарія, про що останній зобов'язаний повідомити володільця за 1 місяць до запланованої дати розірвання.

Проте посилаючись на відсутність підписаного обома сторонами акта, передбаченого умовами п. 4.2 договору і дійшовши висновку, що обов'язок відповідача здійснювати оплату згідно з умовами договору не припинено, місцевий та апеляційний господарські суди не надали правової оцінки доводам відповідача про припинення договору про встановлення сервітуту, у зв'язку з відмовою від нього відповідача.

При цьому апеляційний та місцевий господарські суди зазначили, що відповідач листом від 01.10.2015 №15/ЗГУ/0133 повідомив позивача про намір звільнити орендований об'єкт і припинити дію даного договору та просив вважати договір розірваним з 01.11.2015, а також 18.12.2015 відповідач склав акт про припинення сервітуту за договором №0-01ZD00765/S, який позивачем не підписано.

Так не надавши належної правової оцінки зазначеним обставинам та доводам відповідача, що саме позивач відмовляється підписувати зазначений акт, суди обох інстанцій порушили вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідження ж зазначених обставин є важливим для правильного вирішення спору, оскільки ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати викладене, надати належну правову оцінку доводам відповідача про його відмову від договору та про припинення дії останнього, та на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вирішити спір згідно з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню у даному випадку.

Керуючись ст.ст. 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2017 у справі № 910/2424/17 скасувати.

Справу № 910/2424/17 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Грек Б.М.

Вовк І.В.