У Х В А Л А

                    І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Колегія суддів палати Верховного Суду України у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві  24 квітня 2007 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 30 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 20 лютого 2007 року, якими

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий в силу ст.89 КК України,

        засуджений за ст.152 ч.4 КК України на 9 років позбавлення волі.

        Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 20 лютого 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишений без зміни.

        ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 17 та 18 квітня 2006 року, близько 23 години, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, використовуючи безпорадний стан малолітньої ОСОБА_2, зґвалтував її.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ст.152 ч.4 КК України на ст.156 ч.2 КК України та обрати покарання з врахуванням стану здоров¢я. В обґрунтування своїх доводів засуджений вказує на те, що показання потерпілої ОСОБА_2 на досудовому слідстві слідчим викладено неправильно, а до нього застосовувалися недозволені методи ведення слідства, по справі не здобуто достовірних доказів його винності, висновок судово-медичної експертизи потерпілої не може бути доказом його винності, оскільки є не об'єктивним, визнає себе винним лише у розбещенні неповнолітньої.

        Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

        Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, а саме - показаннями самого засудженого, як на досудовому слідстві, так і у судовому засіданні, потерпілої ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3, законного представника ОСОБА_4, даними висновку судово-медичної експертизи, іншими доказами.

Згідно з диспозицією ст.152 КК України та ч.3 ст.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”, зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається.

Як убачається з показань потерпілої ОСОБА_2 і засудженого ОСОБА_1, на які послався суд у вироку, вчинене ним містить ознаки закінченого складу злочину, передбаченого ст.154 ч.2  КК України. Винність засудженого, крім того, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2, про те, що через кілька днів після події засуджений зізнався їй, що зґвалтував її дочку та обіцяв більше такого не робити.

Ці та інші докази детально викладенні у вироку, належно оцінені судом і, як такі, що узгоджуються між собою і не містять істотних суперечностей, обґрунтовано покладенні в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1.

        Доводи касаційної скарги засудженого про застосування до нього недозволених методів слідства спростовуються показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ці доводи були предметом перевірки у суді першої та апеляційної інстанцій і визнанні необґрунтованими. Про їх необгрунтованність свідчить також те, що на досудовому слідстві ОСОБА_1 неодноразово допитувався в присутності захисника, тобто в умовах, що виключають будь-який незаконний вплив на нього і давав при цьому аналогічні показання.

Будь-яких порушень норм кримінально-процесуального закону при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст.152 ч.4 КК України, та правильності кваліфікації його дій за цим законом, органами досудового слідства та судом не допущено.

        Покарання засудженому обрано відповідно до вимог ст.65 КК України, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, даних про його особу та обставин, що обтяжують і пом'якшують покарання. Воно є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, тому підстав для пом'якшення покарання касаційний суд не знаходить.

Підстав для призначення справи до касаційного розгляду, відповідно до вимог ст.389 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

в задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1  - відмовити.

Судді:

 Присяжнюк Т.І.        Таран Т.С.          Філатов В.М.