КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10368/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Кривохижій О.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача та третьої особи - Молодицької І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи без громадянства - біженця з Палестини ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом особи без громадянства - біженця з Палестини ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Особа без громадянства - біженець з Палестини ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 17 червня 2016 року №317-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства - біженця з Палестини ОСОБА_5 про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин Палестини, народився в Палестині, м. Джафа, одружений, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин. До України прибув літаком 05.11.1998 в аеропорт «Бориспіль».

01.02.2012 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві з заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною залишення країни громадянської належності позивач зазначив політичні причини, а саме у зв'язку з тим, що його дискримінувала Ізраїльська влада та він був змушений покинути Палестину.

26.07.2012 позивачем отримано рішення Державної міграційної служби України про відмову в визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п. 1 та п.13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування вище вказаного рішення та зобов'язання вчинити дії. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2012 (справа № 2а-11728/12/2670), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2015 зазначені вище рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Рішенням Державної міграційної служби від 17.04.2015 № 10-15, з метою виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2012, зобов'язано Головне управління ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву особи без громадянства (Палестина) ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вище вказаного рішення ДМС України.

30.05.2016 Головним управління Державної міграційної служби України в місті Києві за результатами повторного розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих та переконливих доказів і побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якої встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання - не існує.

Рішенням відповідача № 317-16 від 17.06.2016 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних підтверджуючих доказів тугого, що він являється особою, яка потребує додаткового захисту на відміну від інших людей, проживаючих в Палестині.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України від 8 липня 2011 року № 367-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 367-VІ).

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму № 1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3, від 16.03.2012 року №3 (далі - постанова Пленуму ВАС України №1), роз'яснив судам, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

На підставі зібраних та досліджених доказів судом першої інстанції не встановлено, що позивач має правові підстави до визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не встановлено, що у позивача є об'єктивні побоювання переслідувань у країні національного походження за ознаками віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Побоювання позивача стати жертвою переслідувань не ґрунтується на очевидних фактах та є перебільшеними.

Згідно фактичних обстави справи, позивач покинув Палестину легально без будь-яких перешкод з боку державних органів та недержавних угрупувань. Частина його родина проживає в безпеці на батьківщині і не доведено, що зазнає переслідувань.

Не встановлено судом і того, що позивач може відносяться до осіб, які потребують додаткового захисту. З цього приводу не виявлено жодної обставини, що він змушений був прибути до України внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а також те, що він не може користуватися захистом своєї країни.

З урахуванням зазначених обставин та норм матеріального і процесуального права, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність оспорюваного рішення ДМС, оскільки, в даному випадку, відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які б давали підстави визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу особи без громадянства - біженця з Палестини ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 06 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.