УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого – судді Матюшенка І.В.    

суддів: Жизневської А.В., Малахової Н.М.                

при секретарі судового

засідання Жовновській О.О.                

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду від 8 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а  :

    У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_2 задоволено – стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 10300 грн. заборгованості за договором позики, 5199 грн. 52 коп. інфляційних втрат та 933 грн. 17 коп. в якості 3% річних від простроченої суми, а всього 16432 грн. 69 коп., а всього 16432 грн. 69 коп. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про отримання нею від позивача грошей за розпискою, не врахував, що остання була написана у зв’язку з виниклою нестачею коштів у магазині де вона, апелянт, працювала продавцем і розписку було написано під психічним тиском ОСОБА_2 На думку апелянта суд першої інстанції мав застосувати до спірних правовідносин положення ст. ст. 231 та 234 ЦК України щодо недійсності правочину та його фіктивності а також положення ст. 257 ЦК України щодо трирічного строку позовної давності.

    ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

    Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

    Встановлено, що 28 січня 2006 року між ОСОБА_2 як позикодавцем, та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено договір позики на суму 10300 грн. на строк до 1 травня 2006 року. У вказаний у договорі строк позичальником грошові кошти позикодавцю повернуті не були. Вказані обставини підтверджуються змістом розписки (а.с.3), написаної ОСОБА_1 власноручно та поясненнями сторін по справі щодо неповернення коштів.

    Згідно положень ст. ст. 1049 та 1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною другою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

    За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про укладення між сторонами договору позики, який за формою та змістом відповідає вимогам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, та у зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо повернення позики – постановив рішення про стягнення суми позики, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання  та 3% річних від суми боргу на підставі ст. 625 ЦК України. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов’язання проведено вірно.

    Доводи апелянта про безгрошевість розписки від 28 січня 2006 року та написання її під психічним тиском з боку ОСОБА_2 не підтверджені ОСОБА_1 жодним доказом (відповідачкою ні в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги не були заявлені клопотання про виклик свідків чи витребування письмових доказів, відсутнє звернення відповідача і до правоохоронних органів з питання вчинення на неї психічного чи фізичного тиску з боку позивача). Ні відповідачем, ні її представником договір позики від 28 січня 2006 року не оспорений в судовому порядку, а тому у суду відсутні підстави застосувати до спірних правовідносин положення ст. ст. 231 та 234 ЦК України. Враховуючи викладене, доводи апелянта в цій частині визнаються безпідставними. Безпідставними є і доводи апелянта щодо незастосування судом положень ст. 257 ЦК України щодо трирічного строку позовної давності, оскільки строк виконання зобов’язання за договором позики сплив 1 травня 2006 року, а позивач звернувся до суду 24 квітня 2009 року.

    Помилкове посилання суду першої інстанції у мотивувальній  частині на визнання відповідачкою позовних вимог не є підставою для скасування рішення, оскільки висновок суду про обґрунтованість позовних вимог є вірним.

    Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

    Рішення Попільнянського районного суду від 8 липня 2009 року залишити без зміни.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий                 Судді        

Справа № 22 ц/2150                     Головуючий в суді 1-ї інстанції Шахрай М.І.

Категорія 27                         Доповідач Матюшенко І.В.