Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Люботинської міської ради Харківської області, Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, третя особа - ОСОБА_6, про визнання незаконним рішення, зобов'язання відповідачів вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, який в процесі розгляду уточнила, та просила: визнати незаконним і протиправним рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 1831 від 10 грудня 1996 року і зобов'язати виконавчий комітет Люботинської міської ради Харківської області скасувати дане рішення у зв'язку з порушенням прав позивача; стягнути з виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області на її користь моральну шкоду; зобов'язати ОСОБА_5 звільнити від паркану та бетону частину двору присадибної ділянки по АДРЕСА_1 м. Люботин, середньою шириною 1,40 м від загальної ширини 15,70 м, яка була відведена згідно з генерального плану від 03 вересня 1953 року, площею 951 кв. м за ОСОБА_4 та ОСОБА_7, та привести її в належний стан, який існував до захоплення; зобов'язати ОСОБА_5 звільнити від незаконно збудованого в 2009 році двоповерхового гаражу частину двору присадибної ділянки по АДРЕСА_1 м. Люботин, середньою шириною 1,40 м від загальної ширини 15,70 м, яка була відведена згідно з генеральним планом від 03 вересня 1953 року та зареєстрована рішенням виконавчого комітету Люботинської міської ради № 134 від 19 березня 1985 року, площею 951 кв. м за ОСОБА_4 та ОСОБА_7, привести її в належний стан, який існував до захоплення; стягнути з ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду в розмірі 30 000 грн за порушення прав та інтересів позивача в землекористуванні, права на безпеку життя, здоров'я, майна, права доступу до власної господарської будівлі для її обслуговування, ремонту, гасіння пожежі, приниження.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона є співвласником житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 м. Люботин на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 1980 року. Одночасно з набуттям права власності на 1/2 частину житлового будинку вона набула право користування земельною ділянкою площею 951 кв. м. В липні 2009 року ОСОБА_5, який є власником домоволодіння по АДРЕСА_2 м. Люботин, було розпочато встановлення нового бетонного паркану та будівництво двоповерхового гаражу майже впритул до будівлі, належної позивачеві.

Таке будівництво було здійснено ОСОБА_5 з порушенням будівельних норм та протипожежних правил безпеки, що також призвело до порушення прав позивача на обслуговування власного нерухомого майна, завдання шкоди майну, та створило загрозу її життю та членів її сім'ї у разі виникнення пожежі.

Вказує, що такі неправомірні дії відповідача призвели до захоплення частини її земельної ділянки площею 62 кв. м, позбавили її можливості доступу до власних будівель для їх обслуговування, та призвели до руйнування літньої кухні, чим їй завдано матеріальні збитки та моральну шкоду.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП «Люботинське БТІ» № 601, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності ОСОБА_8 на підставі свідоцтва № 28, виданого 18 березня 1946 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради депутатів трудящих. Домоволодіння складалося на той час з одного лише дерев'яного будинку, критого залізом. У відповідності до генерального плану (викопіювання з нього станом на 03 вересня 1953 року) в користуванні у ОСОБА_8 перебувала земельна ділянка площею 1550,9 кв. м.

На засіданні виконавчого комітету Люботинської міської ради депутатів трудящих, яке відбулося 12 лютого 1959 року, протокол № 3, було прийнято рішення про прийняття від ОСОБА_8, яка мешкає по АДРЕСА_1, до фонду земель міста земельної ділянки площею 600 кв. м.

Також в матеріалах інвентаризаційної справи № 601 знаходиться договір купівлі-продажу, посвідчений 06 липня 1962 року державним нотаріусом Люботинської державної нотаріальної контори, згідно з яким ОСОБА_8 продала належне їй на праві власності домоволодіння, яке складається з дерев'яного будинку мазаного, критого залізом, покупцю ОСОБА_9

Після смерті власника будинку ОСОБА_9 право власності на цей будинок в рівних частках, по 1/2 частині в порядку спадкування, набули ОСОБА_7 та ОСОБА_4, що підтверджується рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 1980 року. Цим рішенням було встановлено, що придбаний в 1962 році дерев'яний будинок перебудовано в цегляний будинок.

Технічними документами інвентаризаційної справи № 601 зафіксовано зміну його лінійних розмірів та матеріалів, застосованих у будівництві - цегла. Останнє обстеження домоволодіння було здійснено працівниками БТІ на початку 1987 року.

Між співвласниками домоволодіння до теперішнього часу не визначено порядок користування спільним будинком чи виділ частки співвласників в натурі.

Рішенням виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 2/113 від 11 лютого 1986 року було розглянуто заяву ОСОБА_7 та надано дозвіл на оформлення самовільно збудованого, попереднім власником ОСОБА_9, сараю літ. «Б», розміром 3,6х4,5м АДРЕСА_1.

Із матеріалів інвентаризаційної справи КП «Люботинське БТІ» № 600, вбачається, що земельну ділянку площею 600 кв. м за адресою: м. Люботин, АДРЕСА_2 (колишній № 5-А), було виділено на підставі рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради депутатів трудящих № 3 від 12 лютого 1959 року в безстрокове користування ОСОБА_10 під індивідуальне будівництво житлового будинку з дотриманням вимог типового проекту.

Відповідно до акту від 26 травня 1962 року про завершення будівництва та введення в експлуатацію, ОСОБА_10 завершив будівництво житлового будинку в грудні 1961 року, але з відхиленням від затвердженої проектної документації в частині лінійних розмірів будинку.

Право власності на домоволодіння було зареєстроване за ОСОБА_10 19 червня 1962 року на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності від 06 березня 1959 року.

16 травня 1980 року Харківським районним народним судом було ухвалено рішення в справі №2-922 про визнання права власності ОСОБА_11 на 1/4 частину житлового будинку з надвірним будівлями, що розташований за адресою: м. Люботин, АДРЕСА_2.

Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи № 600 міститься рішення № 2/112 від 11 лютого 1986 року про надання дозволу на оформлення права власності ОСОБА_10 на самовільно збудовані надвірні споруди за адресою: м. Люботин, АДРЕСА_2, а саме - сарай літ. «Д», літній душ літ. «З» та гараж літ. «Б». В описі будівель і споруд, складеного 15 грудня 1983 року техніком БТІ вказано, що гараж збудований в 1966 році з цегли, покрівля виконана з шиферу.

14 листопада 1997 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останній придбав у свою власність 3/4 частин домоволодіння по АДРЕСА_2.

Власником домоволодіння за адресою: м. Люботин, АДРЕСА_2 на теперішній час є - ОСОБА_5, на підставі договору дарування від 26 грудня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Другої нотаріальної контори Харківського району за реєстровим № 2-2662. Дарувальником у цьому договорі вказаний ОСОБА_11, який був власником домоволодіння в цілому.

18 лютого 1985 року був складений акт обстеження земельної ділянки, згідно якого комісією, яка проводила обстеження, було з'ясовано, що ОСОБА_7 згодна з встановленням межі між її ділянкою та сусідньою ділянкою № 3 по фактичному користуванню, не зважаючи на те, що сусідній землекористувач використовує частину її ділянки. З боку іншого суміжного землекористувача ОСОБА_12 порушення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 комісія не виявила.

Згідно висновку комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та пожежно-технічної експертизи № 2302/7569 від 30 вересня 2015 року, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, встановити чи має місце захоплення частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 з боку домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2, не надається можливим. Також експертами у висновку надано відповідь про неможливість визначення причин скорочення протипожежного розриву будівлі по АДРЕСА_1 до паркану і двоповерхового гаражу на сусідній АДРЕСА_2, в тому числі й через фактичну відсутність господарської будівлі літ. «Б», яка була дозволена рішенням виконавчого комітету Люботинської міської ради № 2/113 від 11 лютого 1986 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії по звільненню ділянки від паркану, бетону і двоповерхового гаражу, в тому числі для відшкодування моральної шкоди, з огляду на те, що висновком комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та пожежно-технічної експертизи не встановлено захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_4 з боку домоволодіння ОСОБА_5, крім того надано відповідь про неможливість визначення причин скорочення протипожежного розриву будівлі по АДРЕСА_1 до паркану і двоповерхового гаражу на сусідній АДРЕСА_2.

Також, апеляційним судом правильно зазначено про відсутність підстав для визнання незаконним і протиправним рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 10 грудня 1996 року № 1831 та відшкодування моральної шкоди, оскільки це рішення жодним чином не впливає на здійснення позивачем прав у землекористуванні АДРЕСА_1, крім того правомірність цього рішення встановлено рішеннями судів в справі, які ухвалені за результатами перевірки процедури його прийняття.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, тому касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.Л. Ізмайлова

Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко