Справа № 2-353/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

18 листопада 2009р.                                Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі:

головуючого                                                             судді  Болоніної М.Б.  

при секретарі                                                                     Шараповій О.О.

за участю позивача                                                             ОСОБА_1

                  представника позивача                 адвоката      ОСОБА_2

                  представника відповідача                                 ОСОБА_3

                  третьої особи                                                    ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вільногірськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ» (третя особа –  директор КП «Теплові мережі м.Вільногірськ» ОСОБА_4) про поновлення на роботі,  

В С Т АН О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до КП «Теплові мережі м.Вільногірськ» про поновлення на посаді заступника директора підприємства відповідача,  де зазначає, що він працював у КП «Теплові мережі» з 20.01.1996р. на різних посадах, на посаді заступника директора – з 01.10.2001р. по 30.12.2008р.

Наказом №282 від 30.12.2008р. за підписом директора підприємства ОСОБА_4 його було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.41 КзпП України, тобто за одноразове грубе порушення службових обов’язків. Зазначений наказ позивач вважає незаконним у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки він грубого порушення своїх службових обов’язків не допускав, причиною звільнення стало негативне ставлення до нього керівника підприємства, а також його відмова від виконання усного розпорядження директора про виїзд до м. Києва начебто у відрядження для експедування бухгалтерських документів підприємства. При цьому ніякого письмового наказу чи розпорядження на відрядження із зазначенням завдання видано не було, грошові кошти бухгалтерією не оформлялись і йому не видавались, що є порушенням фінансової дисципліни, саме експедування бухгалтерських документів підприємства не входить до службових обов’язків позивача.

Крім того, у день видання наказу про звільнення – 30.12.2008р., позивач був на прийомі у Вільногірській міській лікарні і у лікарні м. Дніпропетровськ, тобто має місце порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, яка застосовується при звільненні за п.1 ст.41 КЗпП України, і яка забороняє звільнення, якщо працівник хворіє.

Виданням оскаржуваного наказу позивачу спричинено також моральну шкоду, яка полягає у перенесенні ним морально - психологічного дискомфорту у зв’язку з незаконним звільненням, оскільки посада заступника директора є відповідальною і публічною, за період своєї службової діяльності він не допускав порушень трудової дисципліни, повинен витрачати свій час, нервову енергію та грошові кошти для доведення факту сумлінного виконання трудових обов’язків, не має можливості витрачати невиплачені гроші на власний розсуд, що не входить до звичного порядку його життя. Моральну шкоду позивач оцінив сумою 2000гр.

Позивач ОСОБА_1 у своєму позові просить:

-   визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «Теплові мережі» від 30.12.2008р. №282 про його звільнення з посади  заступника директора підприємства за п.1 ст.41 КЗпП України;  

-   поновити його на роботі на  посаді заступника директора КП «Теплові мережі»;

-   зобов’язати відповідача виплатити  неотриману заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня фактичного поновлення на роботі;

-   стягнути з відповідача 2000гр. у відшкодування моральної шкоди та відшкодувати понесені судові витрати, у тому числі за надання правової допомоги адвоката;  

-    допустити рішення у   частині поновлення на роботі та виплати грошових коштів до негайного виконання.

          У попередньому судовому засіданні позивач уточнив свої позовні вимоги, зазначивши, що наказ про його звільнення було видано 29.12.2008р., а не 30.12.2008р., як помилково зазначено у позовній заяві.

Після з’ясування обставин справи та дослідження їх доказами позивач змінив свої позовні вимоги, відмовився від позову в частині зобов’язання відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, ухвалою суду від 17.11.2009р. (ар.с.61) відмову від частини позову було судом прийнято і провадження в цій частині закрито.

У судовому засіданні позивач свій позов підтримав, суду пояснив, що 25.12.2008р. директор підприємства в усному порядку направив його у відрядження до м.Києва для передачі договорів і бухгалтерських документів, але за тиждень до цього позивач їздив до ДК «Газ» у м.Київ з аналогічним завданням, не міг відповісти на питання щодо фінансування, оскільки має технічну освіту, йому було соромно за свою некомпетентність, тому від повторної поїздки він відмовився, вважаючи, що це не входить до його службових обов’язків. З наказом про відрядження його не ознайомлювали, посвідчення про відрядження  та грошові кошти він не отримував. 30.12.2008р. він вийшов на роботу, йому стало погано, він звернувся до міської лікарні, там отримав направлення до обласної лікарні, пройшов обстеження, від госпіталізації відмовився. Про відвідування лікарні посадовим особам підприємства він не повідомляв, вважав, що отримає лікарняний лист, з обласної лікарні зателефонував головному бухгалтеру про свою хворобу і перебування на лікарняному. З 31.12.2008р. перебував на стаціонарному лікуванні у Вільногірській ЦМЛ, після виписки  дізнався про звільнення. Письмове пояснення з приводу відмови від відрядження він надати відмовився, оскільки причину відмови пояснив усно, про підготовку наказу щодо його звільнення не знав. Вважає, що керівник підприємства безпідставно прискіпувався до нього, видавав завдання, які не входять до його службових обов’язків, мав на меті його «вижити», у жовтні 2008р.  позбавив його премії,  з чим позивач не погодився і оскаржив депреміювання до суду. За свою трудову діяльність позивач до дисциплінарної відповідальності не притягувався, після звільнення переживав, що не працює, підстави звільнення для нього дуже неприємні.

Представник  відповідача позов не визнав, вважаючи проведене звільнення законним, суду пояснив, що наказ на відрядження ОСОБА_1 не оформлювався, оскільки відрядження було терміновим, йому було видане завдання про передачу  документів фінансового характеру –  договорів на списання заборгованості за газ, з-за несвоєчасної доставки яких підприємство могло понести значні збитки. Головний бухгалтер та інші бухгалтери у цей час готували річний звіт і не могли виїхати у відрядження. 30.12.2008р. ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про його звільнення і, на думку представника відповідача, навмисно звернувся до лікарні, щоб запобігти звільненню, про своє звернення до лікарні нікого не повідомив.

Третя особа – директор КП «Теплові мережі» ОСОБА_4 –  проти позову заперечував, суду пояснив, що видав ОСОБА_1 термінове завдання про передачу до ДК «Газ України» у м.Київ пакету документів, які стосуються господарської діяльності підприємства, оскільки працівники бухгалтерії були зайняті у підготовці річного звіту. ОСОБА_1 з цим погодився, але повідомив, що в нього немає грошей на поїздку, тоді третя особа передав йому власні гроші у сумі 250гр., оскільки і раніше були випадки відряджень працівників за власні кошти з подальшим отриманням компенсації. Через кілька годин ОСОБА_1 повернув гроші і відмовився від відрядження без пояснення причини. Письмовий наказ про відрядження не видавався  у зв’язку з терміновістю завдання, посвідчення про відрядження ОСОБА_1 отримати відмовився. Тиск на  позивача з боку керівництва підприємства не здійснювався, до нього були обґрунтовані претензії, оскільки він не звик працювати інтенсивно і халатно відносився до своїх службових обов’язків. 29.12.2008р. було підготовлено наказ про звільнення позивача, він у той же день з наказом ознайомився, 30.12.2008р. вийшов на роботу, о 16.00 третій особі працівники підприємства повідомили про перебування ОСОБА_1 у лікарні.

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача  знайшли своє часткове підтвердження під час судового розгляду справи, а заперечення відповідача проти позову виявились необґрунтованими.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

 В обґрунтування позову позивач надав копію трудової книжки (ар.с.4-6), довідку про перебування на обліку у Центрі зайнятості з 21.01.2009р. (ар.с.18), за клопотанням його представника було витребувано наказ №305-к від 01.10.2001р. про його призначення на посаду заступника директора підприємства відповідача (ар.с.29), посадові інструкції заступника директора та головного бухгалтера ОКП «Вільногірськтепломережі» (ар.с.30-32,33-35)), акти від 25.12.2008р., складені працівниками КП «Теплові мережі м.Вільногірськ», про відмову ОСОБА_1 від виконання термінового завдання директора підприємства на поїздку до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»  м.Києва для передачі документів і про відмову надати письмове пояснення щодо причини відмови у виконанні завдання (ар.с.36,37), наказ відповідача від 29.12.2008р. №282 «Про стягнення за порушення трудової дисципліни» відносно ОСОБА_1 (ар.с.38), довідку Вільногірської ЦМЛ (без дати і номеру) про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні  з 30.12.2008р. і направлення на консультацію до обласної лікарні ім.Мечнікова (ар.с.39), листок непрацездатності (без зазначення номеру), виданий 12.01.2009р. Вільногірською ЦМЛ ОСОБА_1 згідно якого він перебував на стаціонарному лікуванні з 31.12.2008р. по 12.01.2009р. (ар.с.40).

Заперечення відповідача проти позову були підтверджені лише показаннями свідків ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 – працівників підприємства відповідача та працівника ЦМЛ ОСОБА_8

   Так, свідок ОСОБА_5 начальник відділу збуту, показала суду, що ОСОБА_1 відмовився від поїздки до м.Києва і відмовився надати будь-які пояснення щодо причин відмови, про що було складено відповідні акти. Відрядження було терміновим, оскільки тривалий час документи оформлювались у обласних організаціях, запізнення з передачею документів потягло б за собою спричинення значних збитків для підприємства.

З пояснень свідка ОСОБА_6, в.о. інженера відділу кадрів, виходить, що причину відмови від відрядження ОСОБА_1 не пояснював, наказ про направлення його до відрядження не видавався. Наказ про звільнення ОСОБА_1 був виданий 29.12.2008р., в той же день він з наказом ознайомився. 30.12.2008р. він був на робочому місті приблизно до 9.30, в кінці дня стало відомо, що він знаходиться у лікарні. Крім того, свідок показала, що між позивачем і керівником підприємства ОСОБА_4 часто виникали конфлікти з приводу того, що ОСОБА_1 не хотів належним чином виконувати свої службові обов’язки.  

 Свідок ОСОБА_7 головний інженер,  суду показав, що ОСОБА_1 відмовився від відрядження,  пояснюючи тим, що вже їздив з  таким самим завданням,  яке носило економічний або бухгалтерський характер, з нього «зробили крайнього».

Свідок ОСОБА_8 зав. терапевтичним відділенням Вільногірської ЦМЛ, показав суду, що 30.12.2008р. ОСОБА_1 звернувся у передпокій лікарні зі скаргами на болі у животі, був оглянутий хірургом, а потім свідком як завідуючим відділенням, отримав знеболювальну медичну допомогу, після чого йому було видано направлення до обласної лікарні, оскільки у місцевій лікарні відсутня необхідна апаратура для фіброгастроскопії, яка була показана ОСОБА_1 На наступний день ОСОБА_1 був госпіталізований до Вільногірської ЦМЛ і проходив лікування згідно призначень обласної лікарні.

Аналізуючи наведені  докази, суд доходить до наступних висновків.

Ст.147 КЗпП України (далі – КЗпП) передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

У відповідності до п.1 ст.41 КЗпП, на підставі якого буз звільнений позивач, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків у тому числі заступником керівника підприємства.  

Також  згідно п.п.22,27 постанови  Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 ( з подальшими змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з’ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору  в тому числі і за п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов’язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.

На думку суду, видання наказу про звільнення позивача проведено з порушенням вимог щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Порушення трудової дисципліни визначається п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1984р. №213, як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків.

 Службові обов’язки позивача регламентуються посадовою інструкцією заступника директора підприємства, долученою до матеріалів справи представником відповідача (ар.с.30-32),  лише п.5 розділу 3 інструкції, який зобов’язує заступника директора приймати участь в укладенні договорів на поставку підприємству теплоносіїв, можна  віднести до завдання, що було видано керівником підприємства 25.12.2008р., однак у суду виникає сумнів, чи відповідають службові обов’язки заступника директора обласного комунального підприємства «Вільногірськтепломережі» службовим обов’язкам позивача ОСОБА_1 як заступника директора комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ».

Крім того, Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. №59 (з послідуючими змінами і доповненнями) встановлює, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства і оформлюється наказом (розпорядженням) із зазначенням пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку і мети  відрядження; реєстрація особи, як відбуває у відрядження, здійснюється у спеціальному журналі з видачею посвідчення про відрядження; підприємство зобов’язане забезпечити працівника грошовими коштами (авансом) у розмірах, встановлених нормативно-правовими актами про службові відрядження.

 У судових засіданнях з пояснень сторін та свідка ОСОБА_6 встановлено, що розпорядження директора підприємства відповідача про направлення ОСОБА_1 до службової поїздки належним чином не оформлювалось, наказ про відрядження не видавався, посвідчення про відрядження та грошовий аванс ОСОБА_1 не отримував.

 У наказі відповідача, що оскаржується, не визначено ступінь тяжкості допущеного Авдєєнком В.О. порушення, не доведено,  яку  шкоду  завдано або могло бути завдано підприємству діями позивача, оскільки не надано будь-яких висновків службових перевірок, довідок або актів щодо спричинення шкоди, тобто у діях позивача не вбачається ознак саме грубого порушення трудової дисципліни. До того ж не наведено підстав для застосування найбільш суворого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, не зазначені дані щодо попередньої роботи ОСОБА_1  Не доведені ці факти відповідачем і під час судового розгляду справи.  

Таким чином, суду не надано достатніх доказів того, що позивач скоїв грубе порушення трудової дисципліни, за яке він підлягає звільненню у відповідності до ч.1 ст.41 КЗпП України, існують підстави вважати звільнення незаконним, тому наказ, виданий відповідачем, необхідно скасувати і поновити позивача на попередній роботі у відповідності до ст.235 КЗпП України, допустивши рішення суду у цій частині до негайного виконання.

Посилання позивача на порушення відповідачем вимог ч.3 ст.40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника в період його непрацездатності, суд знаходить необґрунтованими, оскільки лікарняний листок йому було відкрито 31.12.2008р. (ар.с.40), довідка Вільногірської ЦМЛ, яка не містить номеру і дати  видачі, і дані якої про перебування ОСОБА_1 30.12.2008р. на стаціонарному лікуванні у Вільногірській ЦМЛ спростовані під час судового розгляду, не може вважатися підтвердженням непрацездатності позивача, тобто відсутні підстави вважати, що в день звільнення – 30.12.2008р. – ОСОБА_1 був звільнений від роботи за непрацездатністю.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу діями відповідача, то у цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачем ані у позовній заяві, ані у поясненнях під час судових засіданнях не зазначено і не доведено, у чому саме полягає моральна шкода, що було підставою визначення запропонованого до стягнення розміру шкоди у сумі 2000гр., якими доказами це підтверджується.  

 Відповідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в доход держави. До судових витрат ст.79 ЦПК України відносить судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення та правову допомогу.  

    Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і витрат на ІТЗ, ці витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі, визначеному на час подачі позову до суду.

 Судові витрати  позивача у вигляді оплати правової допомоги у сумі 500гр. підтверджені документально (ар.с.60) і підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки їх розмір не виходить за граничні межі розміру компенсації, які встановлені постановою КМУ від 27.04.2006р.№590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".  

 На підставі вищевикладеного, керуючись  ст.ст.10, 11, 88, 212, 213, 215, 367 ЦПК України, ст.ст.149, 221, 232, 235 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ» про поновлення на роботі задовольнити частково.  

Визнати незаконним та скасувати наказ директора комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ» від 29.12.2008р. №282 «Про стягнення за порушення трудової дисципліни», яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора комунального підприємства «Теплові мережі м.Вільногірськ».

 У решті позовних вимог відмовити.

 Стягнути з КП «Теплові мережі м.Вільногірськ» (юридична адреса: 51700, м.Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул.Промислова, буд.17, банківські реквізити: р/р 26003123068071 КБ «ПриватБанк» м.Вільногірськ, МФО 305299, ОКПО 24422912) в дохід держави судовий збір (державне мито) у сумі 8гр.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7гр.50коп.

Стягнути з КП «Теплові мережі м.Вільногірськ» (юридична адреса: 51700, м.Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул.Промислова, буд.17, банківські реквізити: р/р 26003123068071 КБ «ПриватБанк» м.Вільногірськ, МФО 305299, ОКПО 24422912) на користь ОСОБА_1, 04.03.1965р.н., уродженця м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської обл., який мешкає у м.Вільногірськ Дніпропетровської обл. по вул.Лен.Комсомолу, 28, кв.75, ідентифікаційний номер 2380412311, 500гр. у відшкодування його судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд.    

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, що його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                                         М.Б.БОЛОНІНА