ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.13 Справа № 5015/3964/12
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Малех І. Б.
суддів Желік М. Б.
Костів Т. С.
при секретарі судового засідання М. Кришталь
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2,
від відповідача - Крук Б. М.,
розглянув апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 22.11.2012 року та Публічного акціонерного товариства „Кредобанк" від 23.11.2012 року
на рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 року
у справі № 5015/3964/12
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Кривий Ріг
до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Кредобанк", м. Львів
про стягнення збитків та неустойки в розмірі 372 982,14 грн.
ВСТАНОВИВ:
рішенням господарського суду Львівської області від 13.11.2012 р. у справі № 5015/3964/12 позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Кредобанк"(79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (50050, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 821,01 грн. - інфляційних втрат, 7 966,26 грн. - трьох відсотків річних та 175,74 грн. - судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням відповідач, ПАТ «Кредобанк», подав апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому апелянт вказує, що на його думку, дане рішення було прийнято з порушенням вимог матеріального права і висновки господарського суду не відповідають обставинам справи. Крім того, відповідач зазначив, що вимога про сплату інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних може бути лише як невід'ємна частина вимоги про сплату боргу.
Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій зазначив що судом неповно з'ясовано всі обставини, які мають значення для справи. При цьому, апелянт зазначає, що судом зроблено хибний висновок про обов'язок позивача прийняти у відповідача приміщення, не зважаючи на невідповідність стану приміщення умовам договору оренди. Також, позивач вказує, що в суді не було доведено відповідачем факт передачі або готовності до передачі в належному стані приміщення, станом на 01.09.2011 р.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивача, просив апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ПАТ «Кредобанк» задоволити. В даному відзиві відповідач вказує, що при проведенні прийому передачі приміщення 28.10.2011 року, позивач відмовився від такого прийняття, що було зафіксовано в акті від 28.10.2011 року.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив доводи викладені в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2, просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 року по справі № 5015/3964/12 в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 до ПАТ «Кредобанк» у повному обсязі. В свою чергу представник позивача заперечував проти доводів відповідача та просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 року по справі № 5015/3964/12 в частині неповного задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційних скаргах та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника відповідача та позивача в судовому засіданні, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення з наступних підстав.
13.08.2006 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (Орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Кредобанк"(Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення площею 114,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_2 прим. 19 (надалі Приміщення) терміном на п'ять років.
Відповідно до п. 2.3 Договору загальний строк оренди Об'єкту за цим договором складає 5 (п'ять) календарних років. Обчислення строку оренди починається з дати підписання Сторонами акту приймання передачі Об'єкта оренди. Згідно Акту приймання передачі об'єкт був переданий Орендареві 01.09.2006 року, а відтак термін дії договору закінчився 01.09.2011 року.
Як вбачається із матеріалів справи, орендоване приміщення було повернуте Орендодавцю 18.01.2012 року.
За несвоєчасне повернення орендованого приміщення, за період 01.09.2011 року по 17.01.2012 року , позивачем нарахована неустойка в розмірі 364 018,34 грн.
Відповідно до п. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язки щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року встановлено, що строк дії Договору оренди від 13.08.2006 року, який укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" закінчився 01.09.2011 року.
Згідно ч.2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ "Кредобанк" неодноразово звертався до ФОП ОСОБА_2 про прийняття останнім орендованого приміщення, шляхом підписання Акту приймання-передачі, зазначений факт підтверджується листами: №877 від 18.08.2011 року з поштовим повідомлення про вручення від 25.08.2011 року, №15-11244/11 від 28.09.2011 року, №1/6-12927 від 10.11.2011 року (а.с.60-63) та № 1019 від 19.10.2011 року з поштовим повідомленням про вручення від 22.10.2011 року (а.с.128), однак до 18.01.2012 року відмовлявся приймати приміщення, в зв'язку з його переобладнанням і неповерненням у попередній стан.
Як вбачається з Акту приймання передачі від 18.01.2012 року орендоване приміщення прийнято відповідачем 18.01.2012 року, який підписаний та скріплений мокрими печатками сторін (а.с.15-18).
Відповідно до п.4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане, внаслідок прострочення кредитора.
Пунктом 1 ст. 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником.
Твердження позивача про те, що з моменту припинення дії Договору по січень 2012 року ним не приймалось орендоване приміщення, оскільки ПАТ "Кредобанк" здійснив перепланування приміщення без його погодження та не відновив його до попереднього стану, не заслуговують на увагу суду, оскільки, обов'язок орендаря повернути орендодавцеві орендоване приміщення пов'язується з обов'язком останнього прийняти це приміщення, що не позбавляє орендодавця права звернутися з позовом до суду про відшкодування шкоди в разі наявності претензій щодо стану повернутого йому приміщення. Аналогічна позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 09.06.11 р. (справа №09-07/1478-16/39д/10-15/294/10) та постанові Верховного суду України від 20.03.12 р. (справа №1/5005/5719/2011).
Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки в розмірі 364 018,34 грн., то слід зазначити наступне:
У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності (Постанова Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).
Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних і трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу за період до повного його погашення, то такі вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 09.04.2012 року у справі №5015/2082/11 було задоволено частково позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 та стягнуто з ПАТ "Кредобанк" 141 400,00 грн. основного боргу, 2 577,00 грн. інфляційних втрат, 1 462,92 грн. 3 % річних, 5 644,23 грн. пені та судові витрати. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року у даній справі рішення суду частково скасовано та прийнято нове рішення, яким присуджено до стягнення з ПАТ "Кредобанк" 273 669,60 грн. основного боргу, 8 483,76 грн. -інфляційних втрат та 4768,60 грн. три відсотки річних ( нарахованих за період з 01.02.2011 по 31.08.2011 року), а також 21 267,50 грн. -пені та судові витрати. Постанова набрала законної сили.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду заборгованість була погашена відповідачем повністю лише 29.08.2012 року, а відтак позивачем правомірно нараховані на суму основного боргу 273 669,60 грн.( встановлену рішенням суду) 821,01 грн. - інфляційних та 7 966,26 грн. -три відсотки річних.
Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Необґрунтованими є доводи відповідача стосовно того, що вини відповідача в тому, що рішення суду було виконано 29.08.2012 року немає, оскільки банк діяв відповідно до чинного процесуального законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, нарахування до грошового зобов'язання, що пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, і їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та відносити до санкцій
За загальним правилом, встановленим ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
З аналізу норми ст.625 ЦК України вбачається, що нарахування індексу інфляції та трьох відсотків річних на борг здійснюється за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання. Строк виконання грошового зобов'язання встановлено умовами договору. Як вже зазначалося раніше, відповідач порушив строк виконання основного зобов'язання, що стало підставою для стягнення з нього суми боргу, пені, інфляційних та трьох відсотків річних в судовому порядку.
З огляду на це, набрання законної сили постанови апеляційного господарського суду про стягнення грошової суми та звернення його до виконання не є підставою для припинення грошового зобов'язання, а тому, за таких обставин, боржник несе обов'язок повернути три відсотки річних та відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за весь час прострочення виконання такого грошового зобов'язання, у тому числі за весь час після ухвалення такого рішення господарським судом.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства „Кредобанк" - відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2012 р. у справі № 5015/3964/12 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 15.01.2013 р.
Головуючий суддя Малех І. Б.
Суддя Желік М. Б.
Суддя Костів Т. С.