ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р.                                                            Справа № 914/592/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                  Кравчук Н.М.

суддів                                                                      Матущак О.І.

                                                                                ОСОБА_1

розглянувши          апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор” (надалі ТзОВ “Радехівський цукор”) за вих. № 01/ДМ-17 від 09.08.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/4021/17 від 22.08.2017р.)

на рішення                    господарського суду Львівської області від 25.07.2017р.

у справі                     № 914/592/17

за позовом:                    фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2В.), с. Чорнолізці, Тисменицький район, Івано-Франківська область

до відповідача:          ТзОВ “Радехівський цукор”, с.Павлів, Радехівський район, Львівська область

про                              стягнення 74 512,93 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 – представник (довіреність б/н від 24.02.2017р.)

від відповідача: ОСОБА_4 – представник (довіреність б/н від 01.02.2016р.)

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2017р. у справі №914/592/17 (головуюча суддя Щигельська О.І., судді Ділай У.І., Кітаєва С.Б.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ “Радехівський цукор” на користь ФОП ОСОБА_2 73 350,38 грн. основного боргу та 1 575,04 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт надання послуг перевезення вантажу на суму 73 350,38 грн. підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем, відтак суд дійшов висновку, що дана вимога є обґрунтованою, відповідно підлягає до задоволення. Зважаючи на відсутність в договорі конкретної календарної дати (періоду) після настання якого у відповідача виникає зобов’язання в частині оплати наданих позивачем послуг, тобто дати виникнення грошового зобов’язання, суд, за відсутності відповідної вимоги, пред’явленої до моменту звернення до суду із позовною заявою, дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача 3% річних та індексу інфляції, нарахованих за визначений позивачем період на підставі ст.625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ “Радехівський цукор” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак, винесено необ’єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що перевізником не було проведено щомісячних звірок по результатах наданих послуг та не було підписано акти виконаних робіт, як це визначено у п.2.1.2 договору, відповідно у замовника не було підстав проводити розрахунки за договором.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.08.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. – головуючий суддя, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 19.09.2017р.

19.09.2017р. в судовому засіданні оголошено перерву до 10.10.2017р., про що сторони повідомлені під розписку.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

07.09.2016р. між ФОП ОСОБА_2 (перевізник) та ТзОВ “Радехівський цукор” (замовник) укладено договір №265-ПВ/16 перевезення цукрових буряків автомобільним транспортом в межах України, за яким перевізник зобов'язався доставити ввірений йому вантаж (цукровий буряк) з місця завантаження (сільськогосподарські угіддя визначені замовником) до пункту призначення (призаводський бурякопункт замовника – Тернопільської область Чортківський район, смт. Заводське, вулиця Івана Франка, 1) та видати його замовнику, а замовник – сплатити перевізнику за перевезення вантажу встановлену цим договором плату. Перевізник також зобов'язався доставити довірений йому вантаж (дефекат, відсів каменю вапнякового та жом сирий) з місця завантаження (Тернопільська обл., Чортківський р-н., смт. Заводське, вулиця Івана Франка, 1) до пункту призначення визначеного замовником та видати його уповноваженій замовником особі (одержувачу), а замовник – сплатити перевізнику за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (а.с. 11-12).

У договорі сторони погодили, що замовник після проведення звірки із перевізником зобов'язаний підписати акт виконаних робіт; на підставі акта виконаних робіт своєчасно провести розрахунок із перевізником (п.2.1 договору).

Погоджуючи порядок розрахунків у договорі сторони встановили, що замовник оплачує перевізнику вартість наданих послуг по перевезенню вантажу (цукрових буряків, дефекату, каменю вапнякового та жому сирого) згідно наведених тарифів. При цьому, замовник самостійно визначає тариф для оплати вартості послуг на підставі документів поданих перевізником, які підтверджують чи є перевізник платником ПДВ чи ні. Тариф на перевезення вантажу, визначений в таблиці цього пункту включає в себе вартість паливно-мастильних матеріалів перевізника (п.3.1 договору).

Згідно із п.3.2, п.3.3, п.3.4 договору оплата послуг здійснюється грошовими коштами, товарно-матеріальними цінностями, наданням послуг та іншим, незабороненим чинним законодавством методом розрахунку. Сторони домовилися та визначили, що кількість фактично перевезених цукрових буряків, а також дефекату, відсіву вапнякового каменю та жому сирого перевізником визначається за даними замовника в односторонньому порядку і такі дані вносяться у акт виконаних робіт який є єдиною підставою для проведення розрахунків між замовником та перевізником. Сторони погодили, що віддаль перевезення цукрових буряків визначатиметься замовником в односторонньому порядку.

Відповідно до п.3.5 договору замовник має право провести розрахунок з перевізником після завершення усіх робіт по перевезенню цукрових буряків на умовах цього договору та після підписання акта виконаних робіт.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що замовник на вимогу перевізника може провести часткову (встановлену замовником) оплату фактично наданих послуг перевізником до завершення робіт по перевезенню цукрових буряків на умовах цього договору. В такому випаду, після підписання сторонами акта виконаних робіт, загальна сума до виплати наданих послуг перевізником зменшується на суму раніше отриманої перевізником часткової оплати послуг.

Позивач стверджує, що протягом жовтня-грудня 2016 року ним надано відповідачу на виконання умов договору послуги з перевезення вантажу, загальна вартість яких склала 73 350,38 грн., доказом чого є товарно-транспортні накладні №43472 від 31.10.2016р., №43692, №43920 та №44312 від 01.11.2016р., №46463 від 04.11.2016р., №47785 від 06.11.2016р., №47911 та №48121 від 07.11.2016р., №48574, №48873 та №49096 від 08.11.2016р., №49940 від 09.11.2016р., №50117, №50266 та №50675 від 10.11.2016р., №50867, №51016 та №51623 від 11.11.2016р., №51894 від 12.11.2016р., №58131, №58258 та №58741 від 23.11.2016р., №59010 та №59632 від 24.11.2016р., №60557 від 25.11.2016р., №60692 та №61091 від 26.11.2016р., №62058 та №62297 від 27.11.2016р., №62518 від 28.11.2016р., №77701 від 19.12.2016р., №80918 від 23.12.2016р., а також відомість розрахунку за перевезення цукрових буряків (а.с. 13-46). Однак, зазначив, що відповідач відмовився оформити акт виконаних робіт та провести розрахунок за отримані послуги.

Вказані обставини стали підставою звернення ФОП ОСОБА_2 до суду, в якому окрім зазначених 73 350,38 грн. основного боргу, до стягнення також заявлено 806,85 грн. індексу інфляції та 355,70 грн. 3% річних, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України за період з 01.01.2017р. по 01.03.2017р.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Перевезенням вантажів у Господарському Кодексі України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (ч.1 ст. 306 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Як зазначалося вище, між сторонами 07.09.2016р. було укладено договір №265-ПВ/16 перевезення цукрових буряків автомобільним транспортом в межах України.

Приписами ч.1ст. 307 ГК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічна норма закріплена в ч.1 ст.909 ЦК України, згідно з якою за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.1 ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (наказ Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568) визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Матеріалами справи підтверджується, що перевізник протягом жовтня-грудня 2016 року здійснив перевезення вантажу (цукрового буряку) на загальну суму 73 350,38 грн. Даний факт не заперечується і самим відповідачем. Також колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна відомість розрахунку за перевезення цукрових буряків. В судовому засіданні з»ясовано, що дана відомість складена відповідачем, в якій є посилання на номери товарно-транспортні накладні, зазначено шлях, вагу, суму та кількість авто, та з якої вбачається, що вартість наданих послуг становить 73 350,38 грн.

Відповідач заперечує настання моменту оплати за надані послуги перевезення, зазначає, що провести розрахунок з перевізником він має право лише після підписання акта виконаних робіт у відповідності до п. 3.5 договору.

Пунктом 3.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що у договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.

Проаналізувавши умови спірного договору, суд звертає увагу на те, що за умовами договору акт виконаних робіт є єдиною підставою для проведення розрахунків й обов’язок його складення, фактично, покладено на замовника, який одноосібно визначає належні до сплати суми. Проте, ані порядок, ані строки складення такого акту договором не визначені.

Так, п.2.1 договору визначено, що замовник після проведення звірки із перевізником зобов'язаний підписати акт виконаних робіт, а перевізник зобов’язаний негайно підписати акт виконаних робіт після проведення звірки із замовником, яка проводиться щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, який іде за звітним. Однак, договором не встановлено, на кого покладено обов’язок ініціювати проведення такого звіряння, в який строк після його проведення замовник зобов’язаний підписати акт виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_2 лише 07.06.2017р. (тобто під час розгляду справи в суді першої інстанції) звернувся до відповідача із листом від 06.06.2017р., яким повторно направив для розгляду та підписання два примірники акту виконаних робіт по договору №265-ПВ/16 від 07.09.2016р., зазначивши, що всі необхідні підтверджуючі документи для їх розгляду у ТзОВ “Радехівський цукор” наявні (а.с. 67-68).

У відповідь на вказане звернення, ТзОВ “Радехівський цукор” листом вих.№01/ДМ/17 від 14.07.2017р. повідомлено позивача про те, що акт приймання-передачі сторони мають право погодити лише після проведення звірки за договором №265-ПВ/16 від 07.09.2016р. й запропоновано з’явитись для її проведення, стверджуючи, що ФОП ОСОБА_2 ухиляється від її проведення з грудня 2016 року. Окрім того, у вказаному листі відповідач повідомляє, що в порушення умов вказаного договору ФОП ОСОБА_2 в односторонньому порядку знято з-під завантаження транспортні засоби КАМАЗ АТ2208ВК та відмовлено ТзОВ “Радехівський цукор” у доставці вантажу з поля до заводського бурякопункту товариства. За повну відмову в односторонньому порядку від виконання власних обов'язків за договором ТзОВ “Радехівський цукор” на підставі п.4.5 договору нарахувало позивачу штраф в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 1 700,00грн., та завдані збитки в сумі 50 000,00 грн. й зменшило загальну вартість послуг наданих перевізником для замовника до моменту односторонньої відмови від виконання умов договору на суму штрафу та суму завданих йому збитків. Таким чином, за даними бухгалтерського обліку ТзОВ “Радехівський цукор”, його заборгованість перед ФОП ОСОБА_2 становить 21 650,38 грн. (а.с. 76).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначених обставин, на які посилається відповідач у своєму листі, водночас, надання послуг на суму 73 350,38 грн. фактично ним визнається та не спростовується.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до суду про стягнення зазначених в листі збитків.

Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем долучено до матеріалів справи вимогу від 17.07.2017р. адресовану ТзОВ “Радехівський цукор” про погашення заборгованості в розмірі 73 350,38 грн., звернувши увагу на положення ч.2 ст.530 ЦК України, яким кредитору надано право вимагати виконання зобов’язання, строк якого не встановлено договором, у будь-який час (а.с. 88-89).

Суд звертає увагу на те, що відсутність чітко визначеного порядку оплати виконання зобов’язання із прийняття наданих послуг та їх оплати, не може свідчити про відсутність такого обов’язку у відповідача.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України та п.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже зазначалось, за змістом ст.193 ГК України та ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається, а ч.1 ст.527 ЦК України встановлено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 73 350,38 грн. основного боргу обґрунтовані матеріалами справи, відповідачем не спростовані, відповідно правомірно задоволені судом.

Щодо вимог про стягнення 806,85 грн. індексу інфляції та 355,70 грн. 3 % річних за період з 01.01.2017р. по 01.03.2017р., суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що право на проведення таких нарахувань виникає у кредитора на підставі норми закону прямої дії з моменту настання прострочення боржника та є актуальним до моменту припинення зобов’язання.

Так, порушенням зобов’язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на відсутність в договорі конкретної календарної дати (періоду) після настання якого у відповідача виникає зобов’язання в частині оплати наданих позивачем послуг, тобто дати виникнення грошового зобов’язання, суд, за відсутності відповідної вимоги, пред’явленої до моменту звернення до суду із позовною заявою, не вбачає підстав для стягнення з останнього сум 3% річних та індексу інфляції, нарахованих за визначений позивачем період на підставі ст.625 ЦК України, зважаючи на встановлену судом відсутність прострочення боржника. Відтак, дана вимога до задоволення не підлягає.

З огляду на зазначені вище обставини справи та законодавчі приписи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову частково.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що,приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2017р. у справі № 914/592/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                            Н.М. Кравчук

судді                                                                                           О.І. Матущак

                                                                                                    ОСОБА_1