ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2017р.                                                             Справа № 914/762/17

За позовом: Закритого акціонерного товариства «Планкмара» («PLANKMARA» JSC), Литва

до відповідача: Приватного підприємства «Капітал-Центр», м. Львів

про стягнення 648 075 грн. 84 коп.

Головуючий суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Гоменюк З.П.

Суддя Мороз Н.В.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність б/н від 28.12.2016);

від відповідача: ОСОБА_2, директор, ОСОБА_3, представник (довіреність б/н від 11.09.2017)

Закрите акціонерне товариство «Планкмара» («PLANKMARA» JSC), Литва звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Капітал-Центр», м. Львів про стягнення 795 266 грн.70 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 21.04.2017 призначив розгляд справи на 22.05.2017. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувались перерва. За клопотанням представника сторони строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 04.07.2017.

22.05.2017 позивачем через канцелярію суду було подано заяву про внесення змін і доповнень до позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.06.2017 призначено колегіальний розгляд вказаної справи. Автоматизованою системою документообігу суду (протокол від 29.06.2017) визначено колегію у складі суддів Ділай У.І. та Гоменюк З.П., головуючий суддя Мазовіта А.Б.

У зв’язку із перебуванням у відпустці судді Ділай У.І., автоматизованою системою документообігу суду (протокол від 14.08.2017) визначено новий склад колегії, відповідно до якого суддю Ділай У.І. замінено суддею Мороз Н.В.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

07.06.2017 року та 14.09.2017 року відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про припинення провадження у справі.

Як зазначено у п. 5 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

При цьому господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов’язок сторони (стаття 12 ГПК), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно розділу 12.1. контракту, кожна із сторін має право звернутися в арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України і до Литовської торгово-промислової палати в Києві.

Як встановлено господарським судом, третейські суди із згаданими у арбітражному застереженні до контракту найменуваннями не здійснюють свою діяльність на території України відповідно до законодавства про третейські суди, а тому судом на підставі ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з огляду на неможливість виконання арбітражного застереження розпочато розгляд справи. Крім того, відповідачем до подання заяви про передачу справи на розгляд третейського суду та припинення провадження у справі було подано відзив на позовну заяву від 16.05.2017, що в силу положень статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» унеможливлює припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу, визначеного арбітражним застереженням.

Таким чином, в задоволенні клопотань відповідача про припинення провадження у даній справі слід відмовити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 10.02.2014 було укладено контракт №03/LVIV/2014, на виконання умов якого позивач здійснив оплату за поставку товару на загальну суму 71 000 євро. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо поставки товару виконав частково – поставив товар на суму 57 665,58 євро, передоплату в сумі 13 334,42 євро (гривневий еквівалент якої становить 385 216 грн. 72 коп.) не повернув. У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо поставки товару, йому нараховано 320 310 грн. 32 коп. пені, 63 175 грн. 54 коп. інфляційних та 26 564 грн. 12 коп. 3% річних. Таким чином, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 795 266 грн.70 коп. та покласти на відповідача судові витрати.

У поданій 22.05.2017 через канцелярію суду заяві про внесення змін і доповнень до позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 393 080 грн. 03 коп. основного боргу, 163 424 грн. 34 коп. процентів, 64 465 грн. 12 коп. інфляційних, 27 106 грн. 35 коп. 3% річних.

Судом встановлено, що заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача, зазначених у заяві про зменшення позовних вимог.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10 лютого 2014 року між Приватним підприємством «Капітал-Центр» (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Планкмара» («PLANKMARA» JSC) (покупець) було укладено контракт №03/LVIV/2014.

За цим контрактом продавець (відповідач) продає, а покупець (позивач) купує наступний товар: пиломатеріал дубовий, обрізний, надалі - товар.

Відповідно до п. 2.3. контракту доставка товару здійснюється окремими партіями у відповідності із специфікаціями і рахунками-фактурами, які є невід’ємними частинами даного контракту.

Оплата здійснюється покупцем на протязі 2-х днів після отримання рахунку-фактури товару з відміткою митниці (п. 4.1. контракту).

На виконання умов контракту позивач за період часу з 25.02.2014 року по 30.04.2015 року перерахував відповідачу кошти на загальну суму 71 000 євро, що підтверджується міжнародними платіжним дорученнями.

Відповідачем було поставлено товар на загальну суму 57 665,85 євро, що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами.

23.01.2017 року позивач звернувся до відповідача із претензією б/н від 23.01.2017, в якій вимагав сплатити борг у зв’язку із недопоставкою вже оплаченого товару. Відповідачем вказана претензія залишена без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату розгляду справи в суді відповідачем товар не поставлено, сплачену суму грошових коштів позивачу не повернуто.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 123 ГПК України іноземні суб’єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов’язки, що і суб’єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України.

Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання визначається за цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

У ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказано, що при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалося вище, сторони в контракті №03/LVIV/2014 від 10.02.2014 року передбачили, що оплата здійснюється покупцем на протязі 2-х днів після отримання рахунку-фактури товару з відміткою митниці (п. 4.1. контракту).

Відповідно до п. 5.1. контракту поставка здійснюється на умовах: FCA (м. Львів, Україна), у відповідності з правилами Інкотермс в редакції 2010 року.

Термін FCA «франко-перевізник» згідно правил Інкотермс означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Таким чином, зобов’язання продавця щодо поставки на умовах FCA вважаються виконаними за наявності трьох обов’язкових умов:

-          митного оформлення в режимі експорту;

-          передачі товару перевізнику, визначеному покупцем;

-          передачі товару у визначеному місці.

З огляду на умови п.п. 4.1., 5.1. контракту, підставою для здійснення позивачем оплати за партію товару є отримання позивачем належним чином оформленого продавцем рахунку-фактури з відміткою митниці (з відміткою про митне оформлення).

Проте, як встановлено судом, відповідачем рахунок-фактура на спірну суму коштів у розмірі 13 334,42 євро, яка сплачена позивачем, не оформлявся та, відповідно, позивачу не передавався.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем було перераховано відповідачу спірну суму коштів у розмірі 13 334,42 євро як передоплату за товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, умовами контракту №03/LVIV/2014 від 10.02.2014 року для продавця не визначено строків поставки партії товару в разі отримання ним попередньої оплати. Інших доказів на спростування даного висновку позивачем не представлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач із вимогою до відповідача про поставку товару на суму здійсненої ним передоплати у розмірі 13 334,42 євро не звертався.

Слід також зазначити, що ч. 2 ст. 538 ЦК України визначено умови зустрічного виконання зобов’язання - при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Однак, положення даної статті до правовідносин, які склалися між сторонами, не можуть бути застосовані, оскільки умовами контракту сторони визначили виконання своїх обов’язків в інший спосіб.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду на перерахування позивачем 13 334,42 євро як попередньої оплати, відсутності у контракті №03/LVIV/2014 від 10.02.2014 року умови щодо строків поставки товару в разі його попередньої оплати та за відсутності письмової вимоги про поставку товару на вищевказану суму в порядку, передбаченому ст. 530 ЦК України, лише сам факт перерахування коштів не спричинив для відповідача обов’язку із поставки товару на відповідну суму, а тому відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання свого зобов’язання щодо поставки товару на суму 13 334,42 євро.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача 13 334,42 євро, є передчасною та безпідставною.

З огляду на відсутність прострочення відповідача, безпідставними є вимоги позивача про стягнення процентів, інфляційних та 3% річних

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є передчасними, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 509, 526, 530, 538, 599, 611, 612, 615, 625, 626, 655, 693 ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 123, 124 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 02.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 09.10.2017.

Головуючий суддя                                                            Мазовіта А.Б.

Суддя                                                                                Гоменюк З.П.

Суддя                                                                                Мороз Н.В.