РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 903/973/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

стягувача - ОСОБА_1 довіреність №47 від 27.06.2017

боржника - не з'явився

органу ДВС - ОСОБА_2 довіреність № 1019/20.3-03 від 29.12.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" на ухвалу господарського суду Волинської області від 05.09.2017 у справі № 903/973/15

за позовом Державного підприємства “Регіональні електричні мережі”

до Державного підприємства “Передпускова дирекція шахти № 10 “Нововолинська”

про стягнення 40 741391,22грн.

(скарга на неправомірні дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 05.09.2017 (суддя Костюк С.В.) у задоволенні скарги Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовлено.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою, Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 05.09.2017 у даній справі та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2017 подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 10.10.2017.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Боржник не забезпечив в судове засідання явку представника, поважності причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи, а положення ч. 2 ст. 1212 ГПК України визначають, що неявка боржника, стягувача, прокурора, чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги, а також з огляду на передбачений ст. 102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника боржника за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

15.08.2017 року Державне підприємство “Регіональні електричні мережі” в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України звернулося до господарського суду Волинської області із скаргою на дії державного виконавця в якій просить:

- визнати незаконними дії, яких допустився старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо повернення наказу господарського суду Волинської області № 903/973/15-1 від 09.11.2015 року;

- визнати незаконною постанову б/н від 31.05.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу, що прийнята в межах виконавчого провадження № 51853225;

- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Волинської області від 19.10.2015 року у справі № 903/973/15, після чого - виконати вимоги ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VІІІ в частині зупинення виконавчого провадження № 51853225.

Скарга мотивована передчасним винесенням органом виконання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу оскільки державний виконавець не чекаючи внесення змін у нормативно-правові акти, якими керується у своїй діяльності, з перевищенням наданих йому повноважень, прийняв рішення про відсутність підстав для зупинення виконавчого провадження № 51853225 згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VIII та виніс постанову про повернення виконавчого документа, чим порушив вимоги ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 року № 1403-VIII. Вважає, що оскаржувана постанова порушує права позивача на виконання судового рішення, а дії державного виконавця суперечать приписам чинного законодавства.

Як вказує заявник, 31.05.2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3. за виконавчим провадженням № 51853225 винесено постанову про повернення Державному підприємству «Регіональні електричні мережі» наказу Господарського суду Волинської області від 09.11.2015 року у справі №903/973/15 про стягнення з “Передпускова дирекція шахти № 10 “Нововолинська” в користь державного підприємства “Регіональні електричні мережі” 40741391,22 грн., з яких: 26223554,63 грн. - сума основного боргу, 1774375,93 грн. -пені, 11883621,43 грн. - інфляції та 859839,23 грн. - 3% річних, а також 73080,00 грн. - витрат по сплаті судового збору. Підставою повернення державний виконавець вказує п.9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII та обгрунтовує своє рішення тим, що зупиняти виконавче провадження № 51853225 згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VIII у не має підстав, а на примусову реалізацію майна боржника по справі встановлено мораторій Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 року № 2864-ІІІ.

Зазначає, що ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VІІІ, який набрав чинності 24.05.2017 року (надалі – Закон 2021-VІІІ), встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім, рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом., іншим, ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 2 ст. 2 даного закону доручено Кабінету Міністрів України забезпечити у місячний строк з дня набрання сили цим Законом приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Тому Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади на який покладено завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів, згідно з вимогами п. 2 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VIII повинно було у місячний строк з дня набрання чинності зазначеним законом привести у відповідність із цим законом свої нормативно-правові акти, в тому числі «Інструкцію з організації примусового виконання рішень», затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5) та ініціювати внесення змін у Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Вважає, що обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа на підставі даного пункту державним виконавцем у постанові про повернення виконавчого документа зроблено хибний висновок стосовно того, що, Законом 2021-VІІІ встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, тому що, статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 року № 2021-VIII, який набрав чинності 24.05.2017 року, встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження”.

При прийнятті рішення, колегія суддів виходить з такого.

Стадія виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу, тому питання оскарження дій державного виконавця (якщо такі дії були вчинені державним виконавцем під час виконання рішення господарського суду) вирішується в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 1212 ГПК України і таке оскарження реалізується шляхом звернення до господарського суду із скаргою на дії державного виконавця.

Згідно із ч.5 ст.124 Конституції України та ст.115, ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Вимогами ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 19.10.2015 у справі № 903/973/15 позов задоволено повністю. Підлягає до стягнення з Державного підприємства “Передпускова дирекція шахти № 10 “Нововолинська” на користь державного підприємства “Регіональні електричні мережі” 40741391,22 грн., з яких: 26223554,63 грн. - сума основного боргу, 1774375,93 грн. -пені, 11883621,43 грн. - інфляції та 859839,23 грн. -3% річних, а також 73080,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

09.11.2015 на виконання рішення суду видано наказ № 903/973/15-1, на підставі якого 04.08.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51853225.

В ході примусового виконання наказу господарського суду Волинської області державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника та арешт майна боржника. В результаті направлення платіжних вимог для безспірного списання коштів з рахунків боржника стягнуто 69244,48 грн.. інших коштів для виконання рішення суду не було виявлено.

31.05.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ ОСОБА_3 винесено постанову про повернення ДП «Регіональні електричні мережі» наказу господарського суду Волинської області від 09.11.2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Дана постанова є предметом оскарження згідно заявленої стягувачем скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону, який діяв на момент відкриття спірного виконавчого провадження) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону, який діяв на момент відкриття спірного виконавчого провадження) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Згідно з п.3 ч.2 ст.17 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою судові накази.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п.7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. У частині 5 цієї статті визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 13 цього Закону.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який набрав чинності 24.05.2017 року, встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Тому на думку скаржника виконавча служба, виходячи з норм ст.1 вищевказаного Закону, повинна була зупинити виконавче провадження по виконанню наказу господарського суду № 903/973/15-1 від 09.11.2015 року.

Дане твердження скаржника суд апеляційної інстанції вважає помилковим з огляду на таке.

У відповідності до статті 1Закону України від 13.04.2017 № 2021-VIII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств підлягають зупиненню.

Згідно п. 2 ст. 2 Закону № 2021-VIII Кабінету Міністрів України доручено забезпечити у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом (24.05.2017 року) приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Однак дані зміни в законодавчі акти, які регулюють виконання судових рішень (в даному випадку наказу суду) не були внесені.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, перелік підстав зупинення виконавчого провадження є вичерпним, суд вважає, що дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.05.2017 року на підставі п.9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» правомірні, а відтак дана постанова є законною.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду попередньої інстанції, щодо відмови у визнанні неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з підстав зазначених місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Волинської області від 05.09.2017 у справі № 903/973/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.