Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #66930010

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ


У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И



"12" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/24368/15


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні),

Загороднього А.Ф., Стародуба О.П., секретаря судового засідання Лопушенко О.В., за участі представника відповідача - Бахрушина А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконною та скасування постанови,

за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року,

в с т а н о в и в:


У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 27 січня 2015 року по виконавчому провадженню ВП №45903786.

В обґрунтування позову вказував на неправомірність оскаржуваної постанови, оскільки він, як боржник за виконавчим провадженням, не міг у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV), самостійно реалізувати майно, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, що здійснюється виключно державним виконавцем на прилюдних торгах.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 27 січня 2015 року ВП №45903786.

У касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує на правомірність винесення оскаржуваної постанови, оскільки позивач не виконав судове рішення у строк, встановлений постановою від 24 грудня 2014 року ВП №45903786 про відкриття виконавчого провадження, для самостійного його виконання.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справа слухається за відсутності позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Артемчуком Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №45903786, якою ОСОБА_7 встановлено семиденний строк для добровільного виконання виконавчого документа.

Постанова про відкриття провадження винесена на підставі виконавчого листа №2-2050/12, виданого 14 квітня 2014 року Києво-Святошинським районним судом Київської області. За рішенням суду, в тому числі, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» штраф за невиконання умов договору іпотеки у сумі 1251461,29 гривень; стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

У зв'язку з невиконанням боржником (позивачем) виконавчого листа у строк, встановлений державним виконавцем для самостійного виконання у виконавчому провадженні ВП № 45903786, винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 27 січня 2015 року ВП № 45903786.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що у позивача немає можливості виконати рішення суду в добровільному порядку, оскільки реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, а тому підстав для притягнення позивача до відповідальності за таке невиконання у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, у відповідача відсутні.

Тобто, вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що дана справа є адміністративною.

Однак, такий висновок є помилковим і таким, що базується на неправильному застосуванні норм процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо дій державного виконавця з винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а виконавче провадження відкрито на підставі виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області в цивільній справі виконавчого листа про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 7 червня 2016 року № 21-5470а15).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 228 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково прийняли до свого провадження і розглянули в порядку адміністративного судочинства справу, яка відноситься до юрисдикції цивільного суду, а тому ухвалені ними рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі відповідно до пункту 7 частини 1 статті 223 КАС України - закриттю.

Керуючись статтями 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.


Судді: Черпак Ю.К.



Загородній А.Ф.



Стародуб О.П.






  • Номер:
  • Опис: про визнання незаконною та скасування постанови
  • Тип справи: Касаційна скарга
  • Номер справи: 826/2148/15
  • Суд: Касаційний адміністративний суд
  • Суддя: Черпак Ю.К.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 02.06.2015
  • Дата етапу: 23.10.2017
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація