ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р.                                                  Справа № 914/1150/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                  Кравчук Н.М.

суддів                                                                      Малех І.Б.

                                                                                ОСОБА_1

розглянувши          апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Альфа Страхування” (надалі ПрАТ СК “Альфа Страхування”) б/н від 22.08.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/4196/17 від 05.09.2017р.)

на рішення                    господарського суду Львівської області від 17.07.2017р.

у справі                     № 914/1150/17

за позовом:                    ПрАТ СК “Альфа Страхування”, м. Київ

до відповідача:          товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Левтранс” (надалі ТзОВ “ТК “Левтранс”), м. Львів

про                               відшкодування шкоди в розмірі 12 517,15 грн. в порядку                                                   регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.07.2017р. у справі №914/1150/17 (суддя Березяк Н.Є.) відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували факт того, що під час дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2А.(винен у здійсненні ДТП) знаходився з відповідачем в трудових відносинах та виконував свої трудові обов’язки. В зв’язку з чим дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ СК “Альфа Страхування” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно із даними витягу з бази МТСУ щодо Полісу АЕ/4460733 страхувальником є ОСОБА_3, яка виступає одним із засновників товариства відповідача. Тобто, на думку скаржника, опосередкований зв’язок між відповідачем та забезпеченим транспортним засобом фактично існує. Окрім того, позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно не задоволено його клопотання про витребування з Пенсійного фонду України даних, що підтверджують факт перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем та не залучено до участі у справі самого водія ОСОБА_2

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 05.09.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. – головуючий суддя, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2017р. поновлено строк подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 26.09.2017р.

ПрАТ “СК “Альфа страхування” на електронну адресу суду надіслало клопотання (зареєстроване в канцелярії суду за вх. № ЛАГС 01-04/6279/17 від 20.09.2017р.), у якому просить винести ухвалу про участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Броварському міськрайонному суду Київської області.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. дане клопотання було задоволено, доручено Броварському міськрайонному суду Київської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в зв’язку з чим розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2017р. Також зобов’язано ПрАТ “СК “Альфа страхування” забезпечити явку уповноваженого представника для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Проте, в судове засідання 10.10.2017р. позивач участі уповноваженого представника не забезпечив, надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ ЛАГС 01-04/6437/17 від 06.10.2017р.).

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

06.07.2015р. між ПрАТ “СК “Альфа Страхування” (страховик) та ТзОВ “Соні Україна” (страхувальник) було укладено договір №046.0810840.110 добровільного страхування наземного транспорту (договір) автомобіля НОМЕР_1 (а.с. 14).

22.06.2016р. на 22 км. автодороги Київ-Чоп сталася, дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2, яким кермував ОСОБА_7 та застрахованого автомобіля НОМЕР_1, в результаті зіткнення обидва автомобілі отримали механічні пошкодження (а.с. 16).

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 21.09.2016р. по адміністративній справі №369/6431/16-п, встановлено, що вищезазначене ДТП відбулось з вини ОСОБА_2, якого визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 17).

ПрАТ “СК “Альфа Страхування” на підставі проведеного огляду, акту надання послуг та рахунку на оплату, платіжним дорученням №24603 від 11.11.2016р. виплатила страхувальнику страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту в розмірі 37 399,76 грн. (а.с. 20, 26-29).

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу “МАН” д.н.з. НОМЕР_3 – ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп”, на підставі полісу обов’язкового страхування АЕ/4460733, яка в межах страхової суми частково відшкодувала позивачу шкоду в розмірі 24 882,61 грн. (а.с. 13).

Таким чином, у ПрАТ “СК “Альфа Страхування” виникла різниця між фактичним розміром виплаченої шкоди та отриманої в порядку регресу від ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп” страховою виплатою у розмірі 12 517,15 грн. (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу).

09.02.2017р. ПрАТ “СК “Альфа Страхування” надіслало на адресу ТзОВ “ТК “Левтранс” вимогу № 0715/2016 про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 12 517,15 грн. в порядку передбаченому ст.1172 ЦК України за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків (а.с. 31).

Проте, дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду з вимогою про стягнення 12 517,15 грн. з ТзОВ “ТК “Левтранс” в порядку, передбаченому ст.1172 ЦК України за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Як слідує з матеріалів справи, договір, укладений між ПрАТ “СК “Альфа Страхування” із своїм страхувальником ТзОВ “Соні Україна” за своєю правовою природою є договором добровільного страхування наземного транспорту, тобто правовідносини між вказаними особами регулюються Законом України "Про страхування".

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно страхового акту № 03/35549/2.1.5.1 від 19.05.2015р. розмір страхового відшкодуванням був визначений в розмірі 37 399,76 грн. (а.с. 28). Вказана сума була відшкодована страхувальнику згідно платіжного доручення № 24603 від 11.11.2016р. (а.с. 29).

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як зазначалося вище, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп” на підставі договору (полісу) АЕ/4460733 (а.с. 13). Даний поліс за своєю правовою природою є договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, правовідносини сторін регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп”, як страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до приписів Закону має обов'язок в межах своєї відповідальності відшкодувати завдану його страхувальником шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством), за мінусом франшизи. Покладення на страховика обов'язку сплатити збитки в сумі більшій, ніж визначена Законом, не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Таким чином, ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп” у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) АЕ/4460733 відшкодувала виплату страхового відшкодування лише у розмірі 24 882,61 грн. (за вирахуванням франшизи та коефіцієнта фізичного зносу) (а.с. 30).

Водночас відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, враховуючи приписи Закону та положення ст. 1194 ЦК України, різницю між реальними збитками, на стягнення яких має право страховик згідно з Законом України "Про страхування", і вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом, має відшкодувати особа, яка завдала збитків.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що ПрАТ «Українська страхова компанія» Княжа Вієнна Ігшуранс груп” за наслідками спірної ДТП правомірно відшкодував позивачу як особі, яка виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту та, відповідно, набула прав щодо стягнення виплаченої суми у повному обсязі, шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, за мінусом франшизи, в той час як стягнути решту виплаченого страхового відшкодування, яке становить суму франшизи та суму зносу, розраховану у порядку, встановленому законодавством, позивач має право з особи, винної у спірній ДТП.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як зазначалося вище, постановою Яворівського районного суду Львівської області у справі 369/6431/16-п від 21.09.2016р. водія ОСОБА_2 визнано винним у вчинені правопорушення (а.с. 17).

Як вбачається зі змісту позовних вимог, підставою звернення з позовом про відшкодування частини розміру виплаченого відшкодування, що перевищує розмір страхового відшкодування виплаченого на підставі Полісу АЕ/4460733 позивач зазначає, що ОСОБА_8 станом на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТзОВ “ТК “Левтранс”, а відтак, у позивача виникло право вимоги відшкодування шкоди до товариства за шкоду завдану його працівником.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992р. № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Проте позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували факт того, що під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 виконував своїх трудові обов’язки.

Крім того, ані обставини, встановлені в постанові Яворівського районного суду Львівської області, ані матеріали даної справи жодним чином не підтверджують того факту, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 виконував свої трудові обов’язки.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач – ТзОВ “ТК “Левтранс” не є страхувальником чи стороною договору (Поліс) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів автомобіля НОМЕР_4, ані власником зазначеного транспортного засобу і відповідно жодним чином не може впливати на виконання сторонами своїх обов’язків. У страховика ПрАТ “СК «Альфа Страхування» право регресу в межах норм закону виникає до винної особи, яким є ОСОБА_2

Щодо тверджень скаржника про те, що судом безпідставно не задоволено його клопотання про витребування з Пенсійного фонду України даних, що підтверджують факт перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними та звертає увагу скаржника, що ПрАТ “СК «Альфа Страхування» є позивачем у даній справі, і згідно зі статтями 33, 34, ГПК України саме на сторони покладено обов’язок доказування обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених ПрАТ “СК “Альфа Страхування” позовних вимог про стягнення з ТзОВ “ТК “Левтранс” 12 517,15 грн. матеріальної шкоди в порядку регресу, в зв’язку з чим даний позов до задоволення не підлягає.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 17.07.2017р. у справі № 914/1150/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Справу передати до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                            Кравчук Н.М.

судді                                                                                 Малех І.Б.

                                                                                          ОСОБА_6