УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Київського національного університету будівництва і архітектури про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури (надалі - КНУБА) та з урахуванням уточнень, просила скасувати наказ від 18 червня 2015 року про її звільнення на підставі ч. 2 ст. 36 КЗпП України, поновити її на посаді викладача кафедри іноземних мов КНУБА та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, в сумі 16917 грн 74 коп.

Позов мотивовано тим, що позивач працювала в КНУБА з 1979 року та по 2014 рік й у подальшому підписала контракт, згідно якого мала право працювати на посаді викладача англійської мови на кафедрі іноземних мов ще 5 років.

Проте, вказаний строк без її відома, за ініціативою роботодавця, було скорочено до 1 року, а у червні 2015 року її звільнено з роботи.

Позивач вказувала, що про видання наказу її ніхто не попереджав, з наказом не ознайомили, трудову книжку не видали, а тому вона продовжувала працювати і після формального видання наказу.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наказу № 5993/1 від 21 червня 2013 року ОСОБА_4 з 30 червня 2013 року було звільнено з роботи за «сплином строку дії контракту».

Наказом № 862/1 від 11 вересня 2013 року ОСОБА_4 без наукового ступеня, прийнято з 9 вересня 2013 рою по 30 червня 2014 року на посаду викладача кафедри іноземних мов на 0,25% ставки (а.с.40,41).

Таким чином, з ОСОБА_4 протягом 2013-2014 р.р. укладався строковий трудовий договір й наказом ректора КНУБА №758/1 від 27 червня 2014 року з позивачем фактично укладено строковий трудовий договір також в межах одного року - з 1 липня 2014 року по 30 червня з 2015 року.

Судами встановлено, що позивач з наказом від 27 червня 2014 року ознайомлена, про що свідчить її підпис (а.с.94).

Матеріали справи не містять доказів оскарження ОСОБА_4 зазначеного наказу, в той час як ним визначено строк роботи останньої у відповідача саме з 1 липня 2014 року по 30 червня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір може бути укладений лише у разі, якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В ході розгляду справи місцевим судом, представник КНУБА пояснив, що навчальний заклад не може передбачити кількість студентів більше, ніж на 1 рік, а тому й трудовий договір з ОСОБА_4 поза річного строку, укладений бути не міг.

Посилання позивача у касаційної скарги на те, що документ, відповідно до якого суд дійшов висновку про її обізнаність стосовно однорічного строку її роботи, є заявою, а не трудовим контрактом, що мав бути обов'язково укладений між ОСОБА_4 та відповідачем у передбаченій законодавством формі, а зміна терміну трудових відносин з 5 років на 1 рік відбулась без дотримання вимог, викладених у ч. 2 ст. 23 КЗпП України, при тому, що позивач не підтверджувала тієї обставини, що саме на момент підписання заяви 25 червня 2014 року остання містила виправлення у частині терміну роботи з 5-ти років на 1 рік, вбачаються необґрунтованими та спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій доказами, обґрунтовані висновки щодо яких викладені в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про обізнаність позивача у зміні заяви й терміну дії контракту з 5 років на 1 рік остільки згідно із дописом, зробленим нею 25 червня 2014 року, тобто після спливу значного терміну після складання та погодження даної заяви адміністрацією відповідача, ОСОБА_4 власноруч зробила запис «з запропонованим терміном роботи погоджуюсь» (а.с.78).

Доводи касаційної скарги, що відповідачем чиняться перешкоди у видачі ОСОБА_4 наказу від 27 червня 2015року № 758/1 та умисно утримується її трудова книжка, вбачаються необґрунтованими та спростовуються наявними у справі актами працівників відділу кадрів про те, що ОСОБА_4 категорично відмовлялася ознайомитися з наказом про звільнення та отримати трудову книжку, а на відправлені у зв'язку з цим поштою листи не реагувала (а.с.44-46,81).

За таких обставин, суд першої інстанції, на основі повно встановлених обставин та належним чином оцінених доказах дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення трудових прав позивача та відсутність правових підстав для задоволення заявленого нею позову.

При вирішенні даної справи судом першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився апеляційний суд, правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного судів відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Умнова

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська